Читати книгу - "Дев’ять життів Крістофера Чанта"

Він помчав назад в оперативний штаб до магічних дзеркал. У дзеркалі, налаштованому на головні ворота, було добре видно химерних солдатів, які вглядалися крізь огорожу. Вбрані в короткі туніки і срібні маски, всі озброєні списами. Крістоферів шлунок противно стиснувся від цього видовища. Він крутнувся на місці й глянув на Богиню. Вона геть зблідла. 

— Це Рука Ашет, — прошепотіла вона. — Вони знайшли мене. 

— Я піду і переконаюся, що вони не втраплять всередину, — сказав Крістофер. 

І він знову побіг сходами вниз, через хол, і потім угіддями разом із садівниками. На моріжку пан МакЛінток вишикував решту робітників і впевнився, що кожен має сікача чи гостру сапку. 

— Я не дозволю жодній із цих поганських істот увійти у мої сади, — сказав він. 

— Так, але ці списи смертельні. Кожен із вас мусить триматися осторонь від траєкторії удару, — сказав Крістофер. Від самої думки про це він відчув гострий пронизливий біль у грудях. 

Він обійшов довкола садів із паном МакЛінтоком так близько до парканів і стін, як тільки насмілився. Воїни Руки Ашет просто стояли зовні, ніби замовляння стримували їх, але задля безпеки Крістофер подвоїв силу кожного під час обходу. Далекі відблиски на срібних масках і вістрях списів викликали в нього нудоту. 

Коли він розвернувся і поспішив до Замку, то зрозумів, що йому більше не весело. Він почувався слабким, малим і виснаженим. Дядько Ральф — це одне, але він розумів, що просто не уявляє, як розібратися з Рукою Ашет. «Якби ж тут тільки був Ґабріель!» — він зрозумів, що думає про це. Ґабріель знав усе про Храм Ашет. Можливо, він би впорався з воїнами одним лише холодним, сухим словом. «А потім, — подумав Крістофер, — він би покарав мене за те, що я ховав Богиню тут, коли він сказав мені цього не робити. Але навіть у тому випадку воно було того варте». 

Він повертався через хол, де купол клітки був ще тільки купою дощок і трьома гнутими прутами. Він знав, що до ночі він анітрішечки не наблизиться до готовності, а Дядько Ральф обов’язково спробує прийти сьогодні вночі. Крістофер підіймався сходами повз мляве обгороджене життя Ґабріеля, а коли зайшов до штабу, то побачив Такроя, який тільки повернувся з чергового трансу, журно хитаючи головою. Богиня була бліда і тремтіла, а всі решта — роздратовані, бо жодна з різноманітних тіней і зблисків у замовляннях ворожби, здавалося, не мала нічого спільного з Ґабріелем. 

— Гадаю, краще мені причаклувати телеграму до Міністерства, щоб прислали армію, — понуро сказав Крістофер. 

— Ви цього не зробите! — гнівно сказала Панна Розалі. Вона посадила Крістофера і Богиню поруч із Такроєм на кушетку, а потім змусила їх усіх випити гарячого солодкого чаю, який принесла Еріка. 

— Тепер слухайте, Крістофере, — сказала вона. — Якщо ви дасте знати Міністерству, що сталося з Ґабріелем, вони наполягатимуть, аби прислати сюди якогось дорослого чародія, щоб керувати ситуацією, і це ані найменшою мірою не буде на краще, бо його магія не буде такою ж сильною, як ваша. Ви — єдиний чародій із дев’ятьма життями, який залишився. Ми потребуємо, щоб ви склали Ґабріеля докупи, коли знайдете його. Ви єдиний, хто може це зробити. І не схоже, що Рука Ашет зможе потрапити в маєток, правда? 

— Ні, я подвоїв замовляння, — сказав Крістофер. 

— Добре, — сказала Панна Розалі. — Тож наші справи не погіршилися. Я не для того сперечалася з Доктором Сімонсоном, щоб дозволити вам мене підвести, Крістофере! Ми швиденько знайдемо Ґабріеля, і тоді все налагодиться, от побачите. 

— Матінка Праудфут завжди казала, що найтемніша ніч перед світанням, — додала Богиня. Але сказала це не так, ніби сама не вірила. 

Щойно Крістофер допив свій чай, Флавіан вигукнув, ніби доводячи слушність Матінки Праудфут: 

— О, тепер я розумію! 

Флавіан сидів за великим темним столом, намагаючись вловити сенс у всіх цих тінях і зблисках у замовляннях ворожби. Всі люди, які згорблено сиділи навколо в оперативному штабі, зірвалися на ноги й з надією подивилися на нього. 

— Ґабріелевим життям знадобилося багато часу, щоб осісти, — сказав Флавіан. — Є чіткі ознаки того, що одне з них занесло в Низку Дев’ять, а інше — в Низку Два, але жодне з них досі не дійшло до світу. Я гадаю, ми можемо знайти решту тих, що досі ширяють на Краю Світу, якщо заново запустимо всі замовляння. 

Такрой зірвався на ноги й підійшов глянути через Флавіанове плече. 

— А може ти й правий! — сказав він. — Єдиний раз, коли мені здалося, що я впіймав запах Ґабріеля, був на Краю Світу біля Низки Один. Чи там щось з’явилося? 

«Край Світу означає Проміжок», — подумав Крістофер, коли поспішав із Богинею перелаштовувати всі ворожильні пристрої. 

— Я можу піти туди, облазити все і принести їх назад, — сказав він. 

Його одразу заглушили гнівні вигуки. 

— Ні, — сказав Флавіан. — Я все ще ваш учитель і забороняю це робити. 

— Ми потребуємо тебе, щоб впоратися з твоїм дядьком, — сказав Такрой. 

— Ти не можеш покинути мене тут із Рукою Ашет! — сказала Богиня. — І що станеться, якщо ти втратиш іще одне життя? 

— Точно, — сказала Панна Розалі. — Ваше останнє життя замкнуте в сейфі під замовлянням, яке може зламати лише Ґабріель. Ми маємо просто почекати, поки його життя осядуть. І лише тоді зможемо обладнати належну охорону воріт і відпустити вас їх позбирати. 

Навіть Богиня була проти нього, тож Крістофер поступився. Він знав, що за потреби завжди може втекти у Проміжок. Просто зараз Дядько Ральф був важливіший, ніж Ґабріель, і, напевно, небезпечніший, ніж Рука Ашет. 

Крістофер разом із Такроєм і МакЛінтоком організував варти і патрулі на ніч. Вечеряли у холі та на верхньому сходовому майданчику, під драбинами й риштуваннями, які Доктор Сімонсон використовував, щоб опустити люстру. На цій стадії купол клітки все ще лишався купою металевих прутів і дерев’яних дощок. Команді Доктора Сімонсона, поки вони працювали, кухарі принесли казанки й горщики, тож вони могли продовжувати роботу до самого смеркання, але Крістофер знав, що цього дня вони не закінчать. Трогмортен залишив свій пост, тільки щоб з’їсти мисочку ікри й підкріпитися перед нічним чергуванням. Праудфут для безпеки забрали на кухню, де нею добре опікувалися, й усі напружено готувалися до ночі. 

Крістофер розписав патрулі так, щоб у кожному був хтось дужий і хтось, хто володіє магією. Першу варту він узяв сам. Богиня взяла наступну. Коли посеред варти Богині щось трапилося, Крістофер спав у бібліотеці поруч із Фредеріком Паркінсоном. Богиня важко відхекувалася і нервувалася, вона була впевнена, що Дядько Ральф намагався пройти крізь пентакль. 

— Я вичаклувала його геть, — казала вона. 

Безсумнівно, дикий ґвалт чувся з боку Трогмортена. Але доки Крістофер туди добіг, все, що він побачив — завиток пари, що підіймався від невидимої мишачої нори, й Трогмортена, який походжав навколо, ніби розлючений тигр. 

Дивно, але тут не було запаху драконячої крові. Скидалося на те, що Дядько Ральф водночас і випробовував їхній захист, і підманув їх щодо власних планів. Справжній напад стався якраз перед світанням, коли на варті були Такрой і хлопчик-служка. І завдали його з-за огорож Замку. Навколо всього Замку залунали дзвони, це означало, що замовляння проламано. Поки Крістофер нісся через зарошений моріжок, він