Читати книгу - "Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін"

домовлявся, усе вирішував — з моргом, цвинтарем, труною і так далі. А після цього похапцем повернувся в Київ. Просто заморозив у собі втрату, заховав її якнайдалі. Але переживання мене все одно наздогнали через кілька місяців, коли я у своїй квартирі знайшов річ, яка належала моїй бабусі. Тоді я виплакав свої почуття.

Це схоже на пісню, яка знову і знову грає на повторі й уже починає докучати. Не дає місця чомусь новому. Там, де була втрата, точно має з’явитися щось нове. Інакше утвориться вакуум, який може заповнитися чим завгодно, і часто це не дуже приємні речі.

Ілля. Ти нагадав про морг. Є багато неприємних історій про це місце, мовляв, працівники ставляться до мертвих як до товару: завантажив, вивантажив — і так далі. Частково це можна зрозуміти: їхня свідомість бруталізувалася через кількість смертей, які вони бачать. Але для когось це рідні — тато, мама, бабуся, дідусь, дядько, тітка. Таке ставлення — неприємне й неприпустиме.

Марк. Мені здається, через те, що ритуальність помирає, а люди дедалі частіше втікають від таких переживань, зникає і наша здатність говорити про смерть і втрату. Є враження, що це нікому не потрібно. Згадав приклад, не дуже давній. Одна мама не могла пояснити синові, де подівся її батько (він помер). Вона казала щось типу: «Він поїхав, скоро повернеться».

Ілля. Це ще більше поглиблює ізоляцію, травмує. І прожити неможливо, і перебувати в цьому — також. Багато горя зупиняється. Люди ніби функціонують, але частина їхньої енергії залишається замороженою разом з їхнім горем.

Марк. Те, що форма горювання втрачається, не означає, що й зміст також має втрачатися. Люди можуть горювати і зараз через втрату цінності. Брати відпустки чи відгули, проводити час із рідними та близькими, говорити. Емоції можна проживати навіть у великому місті, якщо розумієш, у чому їхня суть.

Ілля. Люди не вміють підтримувати одне одного в горі, прос­то перебувати в ньому. Скоріше стараються втішити: «Усе буде добре, не плач». Наче намагаються запхнути почуття назад — усередину, де нібито їм і місце. Наше горе запус­кає горе інших людей, це неуникно. Ті, що кажуть «не плач», також намагаються утримати в собі переживання. Почуття треба кудись подіти — це ж енергія, що має бути реалізована.

Марк. Як я вже казав, люди пірнають з головою в роботу. Це зовнішня активність: тобі треба робити якісь інші завдання, голова має бути зайнята чимось іншим. Але це все одно, що взяти кредит, але не обслуговувати його. Відсотки накопичуються. У якийсь момент борг стане таким масштабним, що доведеться закладати все.

Ілля. Якщо людина не приділяє уваги горюванню як процесу — це справді не ок. Відволіктися загалом — це не погано, усе одно життя іде далі. Але якщо ми говоримо, що людина тікає від переживання горя, то метафора з кредитом підходить.

Марк. Я знаю ситуації, у яких люди втратили когось багато років тому, але продовжують жити цією ситуацією. Тільки-но вони згадують людину, на їхніх очах з’являються сльози. А коли питаєш, що відбувається, кажуть: «Я не хочу зараз про це говорити».

Ілля. Ідеться про зупинене горе. Це ілюзія, що можна себе захистити — якщо я про це не говоритиму, його не існуватиме. Багато енергії витрачається на те, щоб утримувати це переживання.

Вправа

«Сім запитань»

Суть цієї вправи — осмислити ситуацію, отримавши більше інформації.

Можливо, це дозволить вам зрозуміти сенс втрачених стосунків і завдяки цьому відбудувати їх у новій формі.

Яким було життя із цією людиною?

Що я цінував у ній та із чим боровся?

Чи навчився я в неї чогось хорошого?

Чи навчився я в неї чогось поганого?

За що я вдячний цій людині?

Що я хотів би зараз їй сказати?

Як змінилося моє життя через цю втрату?

50 Ялом Ірвін. Ліки від кохання / пер. з англ. Н. Бхіндер. Харків : Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017.

51 Kubler-Ross Elisabeth. On Death and Dying: What the Dying Have to Teach Doctors, Nurses, Clergy and Their Own Families (Kindle Edition) // Scribner; Reissue Edition, 2011.

52 Damien Hirst. DABDA drawing. URL: http://www.sothebys.com/en/auctions/ecatalogue/2008/damien-hirst-beautiful-inside-my-head-forever/lot.247.html.

53 Kubler-Ross and other Approaches. URL: http://www.uky.edu/~cperring/kr.htm.

54 Фіцак Інна. Поховальні традиції жителів міст Прикарпаття в ХХ столітті // Етнічна історія народів Європи. 2008. Вип. 27. С. 89–93. Режим доступу: nbuv.gov.ua/UJRN/eine_2008_27_15.

Епілог

Вчимося прощатися

Згадайте свої улюблені книжки. Імовірно, десь на середині історії ви починаєте розуміти, що вже йде до завершення. У разі хорошої літератури це відбувається плавно, герої до кінця з’ясовують стосунки одне з одним, виконують (чи ні) обіцянки, які дали на початку, якимось чином змінюються, усвідомлюють щось нове, ставлять перед собою інші цілі. Можливо, вам не хочеться, щоб книжка завершилася, ви думаєте: «Хотілось би ще трохи пожити поруч із ними». Однак це стається — з вами прощаються. Тож важливо, щоб і ви попрощалися.

Ось, наприклад, як закінчується одна з найвідоміших і найзворушливіших історій дитинства — про Вінні-­Пуха. За