Читати книгу - "Мій коханий ворог, Alek Sandra"

Віолетта весь вечір сиділа сумна. Поки дівчата розважалися, до неї підійшла Анфіса:

- Віола, люба, що з тобою? Сьогодні такий радісний день, а ти весь час сумна. - Анфіса заговорила першою. Вона вмостилася біля неї на м'якій кушетці.

- Сьогодні Святослав отримав друге місце на чемпіонаті. Я дуже рада за нього!

- Вітаю, така чудова новина! Мій племінник справжній молодчинка. Я така рада! Але, чому ти тоді така сумна?

- Це все через твого брата. - тихо сказала Віола

- І що цього разу він вже накоїв? От малий засранець! - Анфіса сказала жартома.

- Він не дає мені спокою! Він не хоче залишити нас у спокої! - сердитим тоном заявила Віола.

- Чому ти така категорична? Не ображайся, але він має повне право бачитися з сином! Він ж батько Святослава! - Анфіса поклала свою руку Віолі на плече.

- Я знаю! Але, Святослав сьогодні сказав йому, що його батько помер! Більше я не можу так... Це дуже складно!

- Що? То він теж був сьогодні на чемпіонаті Святіка? - вираз обличчя Анфіси, одразу змінився, а в очах загорівся проблиск надії. Вона давно вже хотіла, щоб Антон і Віола помирилися і почали все з початку. Але це було дуже складно для них, бо вони обоє вперті, як віслюки. І постійно хочуть щось довести одне одному.

- Нажаль, так! - тяжко видихнула Віола.

- От, дідько! Чому ви обоє такі вперті? Постійно хочете щось довести одне одному? А може вам спробувати знову почати все спочатку? - з надією вимовила Анфіса. Адже, Віола і Антон ідеально підходили один одному, а тепер в них ще й спільний син був.

- Ні! - відповідь Віоли була категоричною.

- Але чому, Віоло? Я вас абсолютно не розумію! - наполягала Анфіса.

- Так, можливо сьогодні був прекрасний день! Ми проводили час, як справжня сім'я, якою ми ніколи не були! Але, все закінчилося погано... І нічого хорошого з цього не вийде! Я не хочу знову страждати! Я не хочу, щоб Святослав страждав! - вона випила ще бокал вина. Пляшка на столі біля неї вже була порожньою.

- Не ображайся, Віоло, але ти справжня дурепа! Антон ще досі кохає тебе, просто його ідіотська чоловіча гордість не дозволяє йому визнати цього! А ти? Ти ж теж кохаєш його? Я бачу це, коли ти розповідаєш про нього. Так, ти злишся на нього! І ти маєш право... Але, хіба він винен у тій клятій аварії? Він 7 місяців провалявся в гіпсі, ледь не загинув і втратив пам'ять! Чи по-твоєму він сам цього хотів? - Анфіса підвищила тон на подругу. Віола відкрила ще пляшку вина. Сьогодні вона точно нап'ється.

- Ні! Кохає? Та він просто козел! Я бачила, чим він займається у Штатах і скільки у нього подруг. Можу закластися, він спав із кожною з них! Знаєш, що він сказав сьогодні мені? Зустрінемося в суді! Звичайно, ти захищаєш його, бо він твій брат! А я хто така? - Віола осушила келих вина до дна, наливши собі новий.

- Можливо... Але, як щодо тебе? Цей мутний Андрій, хіба ти не спала з ним? Ти теж не свята! Хіба ти не можеш залишити минуле в минулому і почати все з чистого аркуша? Щодо Святослава, він цього точно не зробить, інакше б давно вже зробив! - Анфіса теж підвищила тон на подругу. Вона в цій кімнаті єдина могла тверезо мислити. Віола випила ще келих вина.

- А до чого тут Андрій? Так, я спала з ним! Він навіть зробив мені пропозицію... І до Святослава ставився добре... Якби не... Забудь! - вона різко обірвала розмову і випила ще келих вина.

- Досить вже пити! - Анфіса забрала з рук Віоли порожній бокал. - Ти і так вже п'яна!

- А я не хочу зупинятися! Я вільна і незалежна жінка, що хочу, те і роблю! А твій брат гівнюк! - на її п'яному обличчі виступила дивна посмішка.

- Але, це гімнюк, якого ти кохаєш! Визнай вже нарешті це Віоло! Він навіть хотів з тобою одружитися... - вона бовкнула зайве.

- Хто? Антон? Одружитися? Зі мною? - вона розреготалася.

- Яка ж ти ідіотка, Віоло! Він хотів зробити тобі пропозицію в той жахливий день, коли потрапив в аварію і забрати тебе з собою до Штатів! Все, тобі досить! Я викликаю таксі! - вона забрала пусті бокали із собою.

***

Анфіса намагалася посадити Віолу в таксі і забрати від неї пляшку вина, але у неї нічого не вийшло. Вона не стала дзвонити Олегу чи Антону, адже вони мабуть теж зараз були п'яними, а тато ще не повернувся.

- Ну добре, Віоло. Бери цю пляшку, але їдь будь ласка додому, там на тебе чекає син. - Анфіса сказала це, щоб хоч якось посадити Віолу в таксі. Сьогодні вона точно перехвилювалася, можливо їй взагалі не треба був той дівич-вечір. Віола напилася в зюзю і не хотіла нікуди їхати. А залишити її саму в готелі, де проходив дівич-вечір, було ризиковано. Хто його знає, що вона надумає у такому стані.

- Який син? А точно, МІЙ... - її п'яна посмішка виглядала дурнуватою. - С-с-святік! Не хви-лю-й-ся, у нього все д-об-ре... добре у нього... Вони всі поїхали на дачу... і мама... і тато... і Аня! Він завтра збирався з дідусем наловити риби. Рибу ловити будуть... - язик Віоли заплітався, вона одна випила три пляшки вина і захопила ще четверту із собою.

- Ок, добре! Добре! Тоді їдь відпочинь, проспися... Тобі ще завтра рибу чистити... - Анфіса зареготала, коли уявила, як Віола з "будуна" чистить свіжу рибу.

- Рибу? Яку рибу? - вона не зрозуміла натяку Анфіси. - Ну добре, я поїду, але тільки заради тебе і нього. - вона пальцем вказала на живіт Анфіси.

- Віоло, ти... - це розчулило Анфісу.

- Чуєш малючок? Будь чемним... І не змушуй свою маму блювати... - це вона мала на увазі токсикоз, коли говорила трохи нахилившись до живота Анфіси. - І не копайся там, а то мама не зможе нормально спати!  - вона обійняла Анфісу, обдавши її сильним перегаром: - Бережіть себе! - після чого сіла з важкістю в таксі. Вона ніяк не могла правильно закрити двері.

- Все гаразд! - Анфіса показала рукою таксисту і закрила акуратно двері. Потім сказала йому адресу Віоли і заплатила за поїздку. - Сподіваюся, з нею все буде гаразд! Покладаюся на вас!

- Доставлю її прямісінько під двері! - пожартував таксист і завів мотор.