Читати книгу - "Мій коханий ворог, Alek Sandra"

- Круто! Тоді побігли! Хто перший до машини, той чемпіон... - і Святослав стрімголов помчався в бік парковки.

- Ок. - Антон зробив вигляд, що біжить за ним. Віола сердито послідувала за ними.

Всю дорогу до будинку Віоли, вони мовчали. Лише Святослав говорив без перестанку. Коли, вони під'їхали до будинку Віоли, то вона вийшла з машини першою. Святослав, вже дрімав, коли треба було йти додому. Антон провів їх до дверей:

- Ну що ж бувай, чемпіон! - він потріпав долонею сина по голові.

- Антон, а ти ще прийдеш до нас? Ти класний і в тебе крута машина! - Святослав засмучено надув свої дитячі губки. Схоже, він не хотів, щоб Антон йшов.

- Так, якщо твоя мама дозволить... - він глянув з під лоба на Віолу. Її вираз обличчя нічого не виражав, коли вона нарешті заговорила:

- Можливо...

- Але, мам...

- Синку, тобі вже час до Ані! - нагадала вона йому.

- Добре... - голос Святослава був засмученим.

- Чекай... Я маю для тебе подарунок! - зупинив його Антон. 

- Подарунок? - очі малюка засяяли.

- Ось, я роздрукував це фото. Можеш поставити його в своїй кімнаті. У мене теж таке є! - він простягнув сину фото, яке вони зробили раніше в спортзалі. Воно було у чорній дерев'яній рамці. На ньому вони виглядали як справжня сім'я - по центру Святослав з кубком в догі, справа - Віола, а зліва - Антон.

- Клас... - на обличчі Святослава засяяла посмішка. Схоже, що подарунок йому сподобався.

- Можеш говорити своїм друзям, що це твій тато! - даремно сказав це Антон. Святослав одразу змінився в обличчі:

- Але, ти - не мій тато! Мій тато - помер! - він розплакався і побіг в будинок. Антон хотів його наздогнати і заспокоїти, але Віола його зупинила:

- Тобі вже час! І можеш більше не приходити! - сердитим тоном заявила вона.

- Серйозно? Тоді побачимося в суді! - він не на жарт розлютився і попрямував до свого авто. Слова Святослава наче полоснули його ножем по серцю. Як так, він - його тато, ось тут стоїть перед ним, але Святослав заявляє йому, що він помер. Це було боляче і дуже не приємно! Він не міг злитися на нього, бо той був всього лише дитиною... А от Віола, вона цілком заслуговувала на його лють. Як вона могла? Він давно вже зібрав усі необхідні папери для суду на право опікунства і сам був висококваліфікованим юристом, але так і не наважився подати їх до суду. Але, те що сталося сьогодні, підштовхнуло його на ризик. Він знав усі нюанси і деталі, а також прекрасно розумів, який може бути вирок суду. Адже, Віола була прекрасною матір'ю, проте він хотів її покарати понад усе! І він все зробить для того, аби виграти справу в суді! А фраза Святослава закарбувалася в його голові і звучала на повторі: "Але, ти - не мій тато! Мій тато - помер!"...

***

Весь вечір поки хлопці розважалися на парубочій вечірці, Антон думав про Віолу і Святослава. Він хотів напитися, але жоден алкоголь його не брав. Ну чому так завжди буває, коли хочеш напитися, то нічого не бере, а коли не хочеш напиватися, то вп'янієш навіть від одного стакану? Це мабуть якийсь закон підлості чи що?

З одного боку - Антон розумів, що Віолі та Святославу буде важко, коли почнуться судові слухання. Всі ці допити, покази, розгляди, докази. Особливо важко буде Святославу. А з іншого - він не міг побороти свою чоловічу гордість. Адже, Віола поховала його живцем, в очах сина. Нічого йому не розповіла, хоча мала таку можливість і не один раз. Та вона просто зробила вигляд, що вони звичайні незнайомці, коли вони знову зустрілися у Штатах. А якже ті три роки їхніх стосунків, спільні плани на майбутнє? Їхнє кохання...

Він хотів зробити їй пропозицію і забрати її в Штати із собою! Там у неї були б набагато кращі можливості розвиватися, будувати свої амбітні плани і вона просто була б поруч із ним... Завжди! Адже, він не бачив свого майбутнього без неї! Не дарма ж він цілий рік добивався її уваги в університеті. А вона думала, що він розбещений розкішшю багатий мажорчик і постійно уникала його. Аж поки не погодилася піти із ним на концерт її улюбленої групи. Згодом виявилося, що в них дуже багато спільного і коли вони почали жити разом, він зрозумів, що без неї і він не він. І взагалі, він просто не уявляє свого життя без неї. Тому, він планував їй освідчитися на другу річницю їхніх стосунків і прожити з нею разом до кінця своїх днів. Кохання... Скільки протиріч у цьому слові... Але, таке кохання, як було у них, трапляється дуже рідко в сучасному світі. Коли люди розуміють одне одного з півслова, знають цінність прожитих моментів разом і просто кохають до нестями один одного. Коли в стосунках повна гармонія, а половинки доповнюють один одного і стають одним цілим. Та та клята аварія стерла все це в одну мить! Чому саме тоді? Чому саме з ними це трапилося? Це якесь випробування чи доля? Але, він давно вже не вірив в подібну маячню! Йому негайно треба було розібратися з усім цим! І з'ясувати, що саме трапилося тоді. Інакше, він знову може зробити неправильний крок і зіпсувати все нанівець! Краще з'ясувати все тут і зараз...