Читати книгу - "Не рідні, Ольга Джокер"

*** 

- Добрий вечір, Віта! Не відриваю? 

- Здрастуйте, Ліда, - відповідаю я, притискаючи до вуха телефон. - Ні, не відволікаєте. Все збиралася вам зателефонувати, але не було часу. 

- Нічого страшного! Хотіла дізнатися, як щодо тих варіантів квартир, які я надіслала напередодні? Що-небудь сподобалося? Може, виділимо час і проведемо огляд? У мене є авто, на наступному тижні я повністю вільна. 

Вимкнувши духовку, сідаю на стілець. Недобре виходить, звичайно. Ріелтор намагалася, шукала варіанти квартир, а я мало того що не спромоглася їх подивитися, так ще й планую зовсім відмовитися від послуг агентства. 

- Ліда, величезне спасибі за виконану роботу, але... на даному етапі мені не потрібна квартира. 

- Як це? - дивується дівчина. - Кирило Володимирович сказав, що... 

- Квартира підбиралася для мене, а я в ній не потребую. 

- Добре, Віта. Як скажете. 

- Вибачте, що так вийшло. Багато-багато вам вдячних клієнтів і всього хорошого. 

На останніх словах я кладу трубку і відчуваю, як голосно калатає серце. Фух, відмови завжди даються мені непросто. Доводиться буквально через себе переступати! Здається, ніби можу образити або поранити людину. Але, на щастя, в голосі Ліди відчувалося швидше здивування. Думаю, не я перша і не я остання, хто відмовилася від послуг ріелтора настільки раптово. Раптом у мене причини: вже подарували житло або вирішила переїхати в інше місто. 

Насправді все набагато простіше: у нас з Кирилом відносини і я буду продовжувати жити в будинку його батька. Навіщо морочитися і кудись переїжджати? Тим більше коли я тут давно освоїлася.

Діставши з холодильника овочі, мою їх в раковині. На годиннику лише п'ять - до приїзду Самсонова повно часу. 

Почувши дзвінок у двері, я витираю руки об кухонний рушник і поспішаю у передпокій. За дверима стоїть Аня. Судячи з схрещених на грудях рук, вона в гніві. 

- Ти зовсім пропала, Віт! 

- Я тут, на місці! Хотіла забігти завтра в гості. 

- Ага, як же! Не вірю я тобі. Коли ми взагалі в останній раз бачилися? Тиждень тому? Два? 

- Приблизно так. Ти... проходь, не стій в дверях. 

Подруга трохи зволікає, а потім все ж переступає поріг. Принюхується, облизується і знімає взуття. 

- Так і бути, пробачу тебе, якщо ти пригостиш мене вечерею. Мати четвертий день на курсах, батько з мужиками в сауну поїхав і вигріб всі тижневі запаси їжі. Холодильник майже порожній, жерти нічого. 

- Звичайно, пригощу! Не сердься, Ань. Багато домашки задають, ні чорта не встигаю. 

Подруга киває, вірячи мені, а я відчуваю, як спалахують кінчики вух від брехні, яку несу. 

Ми проходимо на кухню, розмовляємо про навчання. 

Насправді завдань не так вже й багато, при бажанні я могла б запросто прийти в гості. Вся справа в Кирилі і наших відносинах. Кожен день, як зразкова жінка, я чекаю його вдома. Готую, прибираю і наряджаюся. Не можу пропустити ні секунди! Раптом він повернеться, а мене немає? 

Найчастіше Самсонов з'являється після дев'яти. Напружений, втомлений, голодний. Зі мною він помітно добрішає і розслабляється. У холодних зіницях ніби тріскається товста кірка льоду, і погляд стає теплішим. Те, що у Кирила майже не залишається на мене часу - засмучує, але я не подаю виду. Можливо, коли йому дадуть підвищення, стане трішки легше. 

Ми багато розмовляємо. Хочеться знати знати про Самсонова якомога більше. Цікавить все: дитинство, юність, зрілий вік. Як навчався? Чому вигнали з вузу? Чи любив він кого-небудь? А його? Ким була та щасливиця? Зазвичай Кирило спритно уникає теми. Не хоче, щоб я ревнувала і нервувала, бо заводжуся з півоберта і виношу йому мозок. Мені, як справжній жінці, хочеться бути єдиною і неповторною в житті чоловіка. Але з іншого боку, я прекрасно розумію, що Кирилу далеко не двадцять років - за його плечима багатий досвід. 

Вчора ми довго сперечалися на тему кохання. Я вперше зрозуміла, чому чоловіки з Марса, а жінки з Венери. Виявилося, Самсонов мислить раціонально і навіть цинічно. Пояснює любов з чисто наукової точки зору. Ніби спочатку, на першій стадії, приходить похіть, яка обумовлена ​​дією статевих гормонів і швидко переходить у потяг. На цій стадії підвищується рівень дофаміну і норадреналіну, відомих як «хімічні речовини гарного самопочуття». Наступною і заключною стадією є звичка, яка переводить людей зі стану збудження в стан комфорту і спокою у відносинах. Саме це і називають любов'ю. 

У корені не погодившись з Кирилом, я з жаром доводила, що крім зацикленості на цьому, кохання це щось більше - красиве і глибоке почуття, засноване на тяжінні, взаємній симпатії і повазі. З роками справжня любов не минає, а тільки міцнішає... Кирило слухав мої доводи з нудьгуючим виразом обличчя, а потім заткнув всі обурення поцілунком. Хотілося б довести йому, що наші почуття теж переростуть у щось більше, але я вирішила показати це наочно. Одного разу Кирило усвідомить, що ніякі хімічні речовини і статеві гормони не впливають на мозок. Це все ми і наша любов один до одного, яка оселилася в серці. 



- Розповідай, як пройшло з Назаром? - зацікавлено запитує Аня. - Тобі сподобалося? 

Відклавши убік овочі, я тисну плечима. 

Здавалося б, що такого, Аня моя найкраща подруга, і їй цілком можна довірити всі свої секрети, як я це робила раніше. Тим більше мене розпирає від нових знань і відчуттів. Проблема в тому, що не хочеться смакувати подробиці взаємин з Самсоновим, а сухих фактів Ані буде недостатньо. І в принципі, замінивши «Кирило» на «Назар», я доб'юся того результату, який потрібен. 

- І як він? М-м? Колись! 

- Він... незвичайний, - відповідаю, густо почервонівши. - Просто вогонь. 

- Ого! - присвистує Аня. - На вигляд звичайний хлопець, а насправді просто монстр! Хто б міг подумати, так? 

Раптово у дворі чується шум мотора. Я кидаю погляд на годинник, здивовано підкидаю брови. Шість вечора, Кирило сьогодні рано. 

- Це твій опікун завітав? - цікавиться Аня, підстрибуючи на стільці і намагаючись визирнути у вікно. 

- Угу, він. 

- І як ви з ним? Ладите? 

- Краще не питай. Сваримося, миримося. Бісить, одним словом! 

Відкриваються вхідні двері, Кирило за звичкою кидає важку в'язку ключів на тумбу в передпокої. 

- Вечерю готуєш? - питає голосно. 

Я так і завмираю на місці. Якщо він зараз скаже хоча б слово, то Аня все зрозуміє. І образиться, звичайно ж. 

- Так! П'ять хвилин, і можна сідати за стіл. 

- Я б перейшов безпосередньо до десерту. 

- Десерт, на жаль, не встигла! - викрикую у відповідь і спішно звертаюся до подруги: - Уявляєш, а ще він змушує мене багато готувати! 

Кулею вилітаю у передпокій і жестами показую, що не одна. Кирило хмуриться, переводить погляд на витончені чорні туфлі Ані. 

- У нас гості, - шепочу я одними губами. 

- Зрозумів.

Я в фартусі, старому домашньому платті і з зав'язаним пучком волосся. Зазвичай зустрічаю свого чоловіка при повному параді, але сьогодні не встигла привести себе в порядок. 

Кирило піднімається нагору, приймає душ і спускається до нас через десять хвилин. Лице незворушне і серйозне, тільки у мене щоки горять. Здається, що здаю себе.

Ми з подругою сидимо за столом і жваво розмовляємо. Мїй веселий настрій - удаваний, я сильно хвилююся. Одна маленька брехня тягне за собою цілу низку обманів, але проганяти Аню, єдину людину, яка була зі мною поруч, коли померла мама, - це щонайменше низько. Тим більше я обіцяла її нагодувати. 

- Добрий вечір! - вітається Аня, випрямивши спину. 

- Добрий, - каже Самсонов. 

- Складете нам компанію за вечерею? 
 - Чому ні? 

Кирило сідає на чолі столу, бере прилади. Господи, який він гарний! Просто слинки течуть від одного виду. Шкода, що ще деякий час я не зможу підійти до нього і просто обійняти, хоча руки так і сверблять це зробити. 

Аня розслабляється. Я її шалено люблю, але в моменти, коли вона відкрито фліртує з моїм чоловіком, хочеться видряпати їй очі. Може, правду кажуть, що жіночої дружби не буває? Я жахлива людина, сама загнала себе в цю ситуацію, а тепер сиджу і на тлі Ані відчуваю себе якоюсь замухришкою. Адже вона не знає, що ми з Кирилом разом - якби була в курсі, то ні за що б так не робила. Настрій сходить нанівець, я дивлюся в тарілку і без апетиту колупаю остиглу вечерю.

- Мені батько вчора такі новини розповів, аж кров у венах застигла... Ніби в столиці готується серія терактів! Пам'ятайте, в десятому році було три вибухи маршрутних таксі?

- Не пам'ятаю, - відповідаю чесно. 

Мені тоді десять виповнилося. Жила в глушині, телевізор не дивилася, тому що платити за електрику було практично нічим. 

- А ви, Кирило? Пам'ятайте? - запитує подруга. - Як вважаєте, мій батько правий і нам варто побоюватися місць скупчення людей? 

Самсонов відкладає столові прибори в сторону і впирається ліктями в стіл. 

- Можете спати спокійно, Аня. Служба безпеки завжди стоїть на сторожі інтересів суспільства і держави. 

- Значить, це брехня? Мій батько щось переплутав? 

Кирило кидає погляд на настінний годинник. 

- Значить, що пора дивитися вечірні новини. Там якраз передають сюжет про затриманих терористів. 

Я м'яко посміхаюся і непомітно качаю головою. Ось невіглас! Я зовсім забула, яким нестерпним він був на початку нашого знайомства. Грубий, неотесаний. Зараз я або змирилася і не звертаю на це увагу, або зі мною Кирило дійсно змінився в кращу сторону. 

Аня все розуміє і починає збиратися додому. Встає і, похитуючись, прямує у передпокій.

- Кирило, доброї ночі! Якщо вам сподобалися пиріжки, які я приносила в минулий раз, - тільки скажіть! Я нову порцію спечу! 

- Ти спечеш? - сміюся я, дивлячись, як Аня намагається взутися. 

- Пф-ф. Не я, звичайно, у мене руки з одного місця ростуть. Але побалувати такого чоловіка хочеться ... 

- Ще б пак, - шепочу майже нечутно. 

Аня дивиться на себе в дзеркало, поправляє волосся. Вона красива дівчина і завжди стежить за своєю зовнішністю. 

- Ти цей... Віт, будь обережна з Назаром. Пам'ятаєш мою Ольку? На днюсі яка була? 

- Ага, пам'ятаю. 

- Вона від Арсена залетіла. У листопаді весілля. 

Згадавши спітнілого і неадекватного хлопця, який приставав до мене в клубі, кривлюся від неприязні. Ось вже «пощастило» дівчиську. 

- Так що, дорога, скажи Назару: нехай контацептивами запасається. Ну або тобі доведеться сісти на таблетки, якщо впевнена, що він чистий. 

- Дякую за турботу, Ань. Я як-небудь розберуся! 

Клацають вхідні двері, Анька йде. Я обертаюся і несподівано утикаюся носом в груди Кирила. Виявляється, він стояв за спиною! Цікаво, як довго? Чув все, про що ми розмовляли з подругою? Судячи по кам'яному виразу обличчя - так. 

- Це не те, що ти подумав! - попереджаю, заїкаючись. - Я сказала, що була з Назаром, але насправді це не так. Ти ж знаєш! Просто не хотілося з подругою тебе обговорювати. 

- Так не обговорювала б. 

- Мені потрібно було поділитися, але бач, Аня неодмінно поцікавилася б подробицями, а розповідати їй все-все не хотілося. 

- Нічого не зрозуміло, але дуже цікаво.- Кирило закочує очі. - Дитячий садок якийсь. 

- Ти маєш рацію. 

Я нарешті встаю на носочки і роблю те, що давно хотіла - обіймаю Кирила і м'яко торкаюся губами його губ. Внизу живота тремтять метелики, а серце прискорює ритм і ледь не вистрибує з грудей від щастя, тому що Самсонов кладе долоні на мою спину.

- Віта, я чому раніше приїхав ... - промовляє мені в губи Кирило. - У мене позапланове відрядження намалювалося. Виїзд рано вранці. 

У грудях неприємно щемить, і повітря в легенях стає катастрофічно менше. 

- Як відрядження? .. Куди? Надовго? 

- Орієнтовно на місяць, - відповідає Самсонов остаточно вбиваючи мене відповіддю. - Плюс мінус.