Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

Знайшла його в компанії приємної літньої пари, з якими ми спілкувалися напередодні. Зім'ято підтримуючи бесіду, я непомітно оглянула зал. Погляд майже одразу зачепився за високу фігуру біля барної стійки. Серце немов по команді занило від суперечливих емоцій. Чорт! Чорт! Чорт! Чорт! Потрібно заспокоїтися! Лекс подав мені келих шампанського і я вхопилася в нього немов потопаючий за соломинку.

- Нам потрібно підійти привітатися! - сказав блакитноокий беззвучно одними губами.

Очманіти! Як?! Якщо я навіть дивитися на нього спокійно не можу.

- Зберися! Ти можеш! - підхопив під руку та повів.

Я залпом випила шампанське та подумки постаралася себе струсити. Головне не панікувати! Потрібно просто, якомога спокійніше, переконатися, що переді мною двійник Влада. І все! Минуле в минулому!

Ну, так! Звичайно! Простіше сказати, ніж зробити - щойно ми підійшли, усе самоналаштування полетіло під три чорти. Поки Лекс вітався, я невідривно дивилася на "двійника". Ну чому він такий гарний?! Сподіваюся, погляд у мене не дуже голодний. Надія померла в зародку! Насмішкуваті сріблясті очі зустрілися з моїми та знайомий до болю голос із легкою хрипотою вимовив:

- Можу подарувати свою фотографію! - фраза прозвучала англійською з легким незрозумілим акцентом.

Глумливо!

Я встигла двічі хлопнути віями, поки до мене не дійшло, що він сказав. Абзац! Добре, що вже не вмію червоніти!

- Мммм..., - весь словниковий запас випарувався.

Чорт! Згадування нечистої сили в мене сьогодні зашкалює. Поряд із ним не можу і слова вимовити.

- Вазіліс, познайомся - Єлизавета Кирилівна Лихарєва, - вчасно вліз Лекс, - Не сприймай на свій рахунок, просто Ліза дуже сором'язлива дівчина!

- Я помітив! - губи злегка здригнулися. Чи мені здалося?

"Я ще й хрестиком вишиваю!" - подумки фиркнула я, миттєво стаючи собою.

Двійник чемно, навіть злегка гордовито кивнув. Моє ім'я не викликало в нього зовсім ніякої реакції. Він мене не впізнавав! Для нього я була абсолютно сторонньою людиною.

Тепер я явно бачила різницю, але не в зовнішності, яка так і залишалася для мене ідентичною, а в іншому - внутрішня сила, владність, упевненість у собі, небезпека, яка надходить, - усі ці якості, які у Влада можна було вловити лише інтуїтивно, у Вазіліса було виставлено напоказ, так само як і пихатість, гордовитість та почуття зверхності над іншими людьми - прерогатива великих грошей. Він пригнічував собою! Своєю бішаною енергетикою.

- А я Давид Бекер! - променисто посміхнувся мені молодий чоловік, що стояв поруч, із кумедними веснянками на носі.

Навіть не помітила, що в нашій маленькій компанії був присутній четвертий індивідуум!

- Дуже приємно! - ввічливо посміхнулася у відповідь.

- Ви українка? - усмішка стала ще ширшою. І чому він так радіє? Я кивнула.

- В Україні так багато красивих дівчат... - дифірамби посипалися суцільним потоком. Мені залишалося лише мило посміхатися та в потрібних місцях вставляти доречні репліки.

До Вазиліса підійшов великий чоловік неприємної зовнішності та тихо заговорив із ним невідомою мені мовою. Схожий діалект я чула в готелі, де ми з Лексом зупинилися. Значить грецька! І ім'я в нього, нібито, грецьке, Вазіліс Мілонас, згадала я. Виходить, що він грек?! Очевидність цього факту поставила крапку в моїх сумнівах. Очі помилялися! Влад помер! Упевненість у цьому була стовідсоткова, ніби мені її вбили в голову. Змирися та розслабся! Потрібно поховати минуле! Але як, якщо існує яскраве живе нагадування? Навіть коли закінчиться цей вечір, я, все одно, буду знати та пам'ятати!

На чергове безглузде запитання нав’язливого співрозмовника я відповіла різкіше, ніж слід було. Нервував дивний погляд Вазиліса, спрямований на мене. Він подивлявся, немов оцінюючи. І чим це я його раптом зацікавила? Ні, щоб продовжувати ігнорувати! І де, чорт забирай, подівся Лекс? Так! Треба закінчувати цю трагікомедію!

- Вибачте, я відійду.

Вдруге за вечір я стояла, вчепившись руками в поручні й дивлячись у морську далечінь. Минуле накрило розумінням безповоротності. Ми з ним недовго були разом, але лише в ці дні я жила на повну. Усі яскраві барви життя були тільки поруч із ним. Чому так мало? На очі навернулися сльози й покотилися вниз. Насторожено доторкнулася вказівним пальцем до щоки. Давно я не плакала за ним. Здавалося, що сліз більше не залишилося. Для нього! Виявилося, он як! Варто було лише побачити його подобу!

- Єлизавета, правильно? - пролунав над головою тихий вкрадливий голос.

До болю знайомий. Чи можлива прям така схожість?

На поручні, по обидва боки від мого тіла, розташувалися руки, беручи мене у своєрідне захоплення. Мільярдер Вазіліс Мілонас не просто порушив мій особистий простір, а й злегка торкався моєї спини своїм торсом. Реакція тіла була ідентичною на близькість Влада. Усе жіноче в мені повстало, вимагаючи більшого.

"Усього лише однакова обгортка. Це не він! Ксерокс." - марно намагалася переконати я себе.

Перевернулася в його захопленні і прямо подивилася в очі, які опинилися занадто близько, буквально на відстані десяти сантиметрів. Теж срібло. Той самий погляд. Як таке можливо? Боляче!