Читати книгу - "Не кохай мене , Ольга Джокер"

***

- Ну що? Є результат? - Запитує діловито Жека, підійшовши до столу, де я старанно намагаюся вирішити завдання.

- Є. Не бачиш чи що!

Роздратовано відкинувши волосся назад, важко дихаю. Нічого не виходить! Женя вже тричі пояснювала всі можливі варіанти, а мені хоч би хни!

Я розуміюче кивала, але варто було подрузі відійти у сторону, як у голові виникла дзвінка порожнеча. І нічого, окрім неї.

- У-у, все зрозуміло, - хитає головою Женя, зазирнувши у зошит.

- Що тобі зрозуміло, Жек? Що я тупа?

- Не тупа, але лінива.

- І навіщо я поперлася з тобою до економічного? Не моє це!

- Ти зараз мене звинувачуєш, я не зрозумію? - Ошелешено дивиться на мене подруга. - Сонь, я тебе силою за собою не тягла.

Закривши зошит, потираю пальцями скроні. Голова розколюється і настрій нікчемний.

Вранці дзвонила людина, яка займалася пошуками Влада. Спочатку порадувала новиною, що брат знайшовся — потрібні лише кілька важливих уточнень. Але через дві години набрала мій номер, коли я мало не збожеволіла, і спустила мене з небес на землю, повідомивши, що прізвища переплутали. Владислав Васнєцов та Владислав Валенцов. Схоже, але зовсім не те.

Саме тому я безжально зриваюся на найкращій подрузі, яка щосили намагається підтягнути мене з предметів, щоб я змогла закінчити другий курс без «хвостів».

- Я тебе не звинувачую, — важко зітхаю і встаю з-за столу. - Вибач, але я правда не розумію, про що йдеться. Три місяці прогулів для трієчниці – це катастрофа!

- І привід звинувачувати мене, що я збила тебе з курсу!

Жека відвертається, я підходжу до неї зі спини і міцно обіймаю. Вона мій світлий промінчик у темному царстві. Завжди була, є і буде. І саме тому я вступила з нею на економічний – щоб було більше можливості об неї грітися.

- Я люблю економіку, Жень. І тебе обожнюю. Не дуйся, гаразд?

Подруга мовчить декілька секунд і не рухається, а потім обертається та обіймає мене у відповідь. Пропонує трохи перепочити та випити чаю, після чого продовжити вирішувати завдання з новими силами. Я погоджуюсь.

Кинувши погляд на настінний годинник, розумію, що якщо нічого не зміниться, то Яр скоро повернеться додому. І щоразу як у перший, від передчуття швидкої зустрічі з ним, усередині мене твориться щось неймовірне. Хвилями накочує то ейфорія, то страх, то хвилювання.

Ось дивина. Коли Жаров приходить вчасно, я спритно тікаю в кімнату і намагаюся вкотре не висуватись. Коли він затримується, то я дуже хочу, щоб він якнайшвидше приїхав. Життя під одним дахом з ним зовсім не відштовхнуло мене від Яра. Навпаки. До нерозділеного кохання додалася звичка споглядати його кожен чортовий вечір. І коли я не отримую цього, то відчуваю щось подібне до згубної залежності.

Женя заварює чай та ставить його на стіл. Зошити недбало відсунуті у сторону. Ми лопаємо заварні тістечка та розвантажуємо мозок порожніми розмовами.

Жека ніколи не мала серйозних стосунків. Втім, як і я. Парочка побачень із сусідом – не рахується. Після третього походу у ресторан хлопець прямо натякнув, що вистачить бігати довкола – настав час перебиратися в горизонтальне положення і знайомитися ближче.

Подруга така ж романтична натура, як і я, одразу ж відшила сусіда і наприкінці пригрозила батьком-податківцем, коли той почав розпускати руки.

- Я начебто й розумію, Сонь, що мені майже двадцять — нічого незаконного я не роблю, — каже подруга. — Аня стверджує, що секс — це дуже приємно і я багато втрачаю. Ніка її слова підтверджує. Але як представлю все це роблю із сторонньою людиною... З Аліком, наприклад. Ми були на трьох побаченнях і непогано спілкувалися, але для того, щоб зайти далі мені потрібні глибші почуття. Я дурна, так?

- Ну ні! Яка ж ти дурна, - заперечливо хитаю головою. - Я б теж хотіла тільки по коханню.

- Ага. Щоб серце барабанило як ненормальне побачивши чоловіка, який стане моїм першим. Красива обстановка, готельний номер, свічки, квіти. Приємна музика, що ллється з динаміків.

- Для мене це необов'язково. Я лише ніжності хочу й ласки.

- Щоб як заласкав — до непритомності!

Ми голосно сміємося і жартуємо один над одним, забуваючи про час. Втім, і про те, що контрольна робота досі не виконана. Наші веселощі перериває запалене в коридорі світло і хлопок вхідних дверей.

Женя відразу ж починає збиратися додому, ніби боїться, що Жаров розсердиться і прожене її першим. Він, навпаки, каже мені завжди, щоб не соромилася і кликала подруг у гості. Можливо, бачить, що мені самотньо та нудно. Сам він часто зустрічається з друзями з приводу та без.

- Гарного вечора! - вигукує Жека, прослизнувши повз Яр і тихо з ним привітавшись.

Я встаю зі стільця, наші з Жаровим погляди пересікаються.

Мій чоловік. За документами та за паспортом. Але, по суті, зовсім стороння людина. Мене знобить від однієї лише його присутності. До кісток пробирає. Я скучила. Стає цікаво, чи прив'язався до мене Яр? Хоч трішки? Хоча б зовсім небагато? Чи змінилася його думка після тієї ночі, коли він цілував мене в губи і бурхливо кінчав мені на живіт. Чи хотів би він повторити? І чи погодилася б я усвідомлено стати заміною його справжнього кохання?