Читати книгу - "Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда"

— Впізнаю легіонерську кмітливість…

— Ну так… — розправив груди Ярополк. — Борщ постолами не сьорбаємо.

— Розумно… Встановив навпроти бійниць, за спинами лучників і, навіть якщо влетить якийсь гостинець, нікого не зачепить…

У простінках між амбразурами теж розмістилися стелажі. Тільки тут корзини та плетінки були у меншості. Більшість полиць займали зв'язки стріл. Багато, я навіть і рахувати не став. Дуже багато… А в простір між підлогою та першою полицею було акуратно складено важке каміння. Мабуть після будівництва донжона залишилися. І їх теж до діла пристосували. Дуже неприємно, коли така брила на голову впаде.

Третій поверх виявився точним повторенням другого, і я не став тут затримуватись, одразу піднявся на останній, четвертий. Такий же, як і попередні два по інтер'єру, але з урахуванням висоти, бійниці тут виявилися трохи ширшими і дозволяли з більшою зручністю оглянути околиці. Чим я одразу й зайнявся.

Цікаво, чому, як тільки відірвеш очі від підлоги чи землі і поглянеш на небеса чи іншу далечінь, так одразу хочеться вилаятися? Від захоплення, чи навпаки, від усвідомлення того: який прекрасний світ навколо, і в якому лайні, при цьому, ми чомусь живемо? Наполегливо і вперто… Уподібнюючись до свині, яка з усіх красот завжди вибирає найглибшу і найсмердючішу баюру. Та щоб багнюка густіша…