Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"

простору відкриту галявину й полегшено зітхнув. Він кинувся до неї, але практично миттєво зав’яз у твані, тож довелося відступити назад до чагарників. Рівнина, котру, як він гадав, можна буде легко перетнути, — ніщо інше, як небезпечне болото. Тепер він був змушений обходити його. Шлях виявився довгим і виснажливим. Чоловік відчував, як сили повільно залишають його, доки він продирається крізь задушливу спеку.

Феннел запитував себе, а чи вдасться йому взагалі вибратися з цього пекла. «Потрібно знову відпочити», — сказав він собі. У цьому й проблема. Його виснажила безсонна ніч. Можливо, якщо він поспить три-чотири години, то поверне сили, які постійно сприймав як належне і на які завжди покладався.

«Це ризиковано, — думав він. — Але якщо хочу зберегти сили, щоб обійти болото, то доведеться ризикнути». Він пам’ятав Кенові слова: гієни полюють лише вночі. Тварюка, певно, за багато миль звідси. Перш ніж Лью наважиться поринути у сон, якого так прагне його зболіле тіло, потрібно знайти гарну схованку. Тож він плентався далі, аж поки не побачив неподалік від шляху великого, поваленого дерева, оточеного чагарниками. Це місце видавалося непоганим. Діставшись до нього, Феннел зауважив, що ґрунт під деревом сухий. Лью вдячно ліг. Свій рюкзак він використав як подушку, той, що з їжею, поставив під рукою, а палицю поклав поруч. Торкнувся головою рюкзака, випростався й за кілька секунд заснув.

Він не встиг проспати ще й кількох хвилин, як із джунглів вийшла гієна Вона понюхала землю, спинилася, а тоді схилила голову набік, розглядаючи повалене дерево. Вона безшумно прослизнула туди, де спав Феннел.

Гієна не їла вже два дні, тому майже збожеволіла від голоду. Їжа лежала просто перед нею, але тварина була надто боягузливою, щоб напасти зараз. Вона сіла, поклавши морду на лапи, й червоними блискучими очицями розглядала сплячого чоловіка.

Феннел був настільки виснажений, що спав як убитий, тому не рухався й не видавав жодного звуку. За півгодини гієна переконалася, що можна цілком безпечно напасти і втекти.

Припавши на задні лапи, тварина підскочила й ударила.

Феннела розбудив настільки сильний біль, що він закричав, розплющуючи очі. Чоловік припіднявся, але біль у ногах поглинув усю його силу, тож Лью просто впав на спину, стискаючи кулаками голову, бо нестерпний біль зводив з розуму. Опустивши очі, він із жахом побачив, що від його правої литки залишилося тільки місиво з крові й розтрощеної кістки. Він навіть міг розгледіти білизну великоберцевої кістки там, де було вирвано плоть із литки.

Хлипаючи й стогнучи, він гарячково роззирнувся і за десять метрів од себе побачив скривавлену морду гієни, яка жувала шматок його тіла.

Кров лилася із жахливої рани, і Феннел збагнув: якщо просто зараз ніхто не допоможе, він за кілька хвилин помре. Його вже охопила слабкість. Зібравши рештки сил, він якомога гучніше закричав:

— Допоможіть!

Його крик віддався луною в джунглях. Вражена гієна зникла у чагарниках і завила моторошним сміхом.

Феннел спробував закричати ще раз, але спромігся лише на слабке кумкання, котре не вийшло за межі галявини. Він мав ось-ось знепритомніти від болісної агонії. Кров, що лилася з його рани, привабила рій мух, які жваво дзижчали біля калюжі, що швидко розтікалася.

Лью був надто слабким, аби щось вдіяти: він тільки лежав, здригався і стогнав від болю. Він бачив, як угорі, на тлі сірих хмар, колували стерв’ятники. Вони спустилися на найближче дерево і зацікавлено розглядали нову жертву.

Феннел не бачив гієни, що повзла до нього на пузі. Помітив її лише тоді, коли відчув стрімкий рух й унюхав сморід гниття, — тварина кинулася на нього. Лью пронизав пекельний біль: потужні зуби й щелепи прогризли верх шортів і вийняли з нього нутрощі.

Статурний зулус Нґомейн колись працював у Каленберґовому маєтку, але через надмірний інтерес до жінок його звільнили.

До звільнення Нґомейн був одним із сорока вартових, що патрулюють джунглі й вистежуючи небажаних відвідувачів та браконьєрів. Він знав ці джунглі як свої п’ять пальців. Нґомейн узявся міркувати, чим зароблятиме на життя тепер. Він знав, що в Каленберґовому маєтку багато крокодилів, і чудово орієнтувався, де їх шукати. Оскільки інші вартові співчували йому через звільнення, було б непогано й досить прибутково час від часу вбивати кількох рептилій і продавати їхні шкури білому власникові крамниці в Мейнвіллі, який ніколи не ставив запитань і добре платив.

Нґомейн безшумно крокував стежиною крізь джунглі, щойно зайшовши через південний вихід, і рухався до річки, коли почув божевільний крик Феннела про допомогу. Він спинився, стиснув стару гвинтівку, з тривогою зиркаючи на південь. Тоді цікавість переважила обережність, зулус пірнув у джунглі й за кілька секунд знайшов те, що залишилося від Феннела.

Ґеррі повільно рухався вздовж берега річки, щоразу, коли випадала можливість, ховаючись у тіні й видивляючись на землі змій і принишклих крокодилів.

Він вирішив, що намагатися дійти до виходу через джунглі без компаса — погана ідея. Пілот пригадав карту рельєфу, що висіла в кабінеті Каленберґа. Минувши межі маєтку, річка кілометрів за двадцять протікає через містечко. І хоча йому доведеться здолати вдвічі довший шлях, ніж якби він рушив навпростець на південь, але так він знав: якщо зможе йти, точно не зіб’ється з дороги. А коли ще й пощастить, то йому не трапиться жодне болото й не доведеться здійснювати виснажливі обходи.

З іншого боку, тут крокодилам зручніше нападати на нього, а якщо зулуси зайдуть так далеко вздовж річки, то вони миттєво помітять його. Але зваживши всі за і проти, молодик зрештою обрав шлях уздовж річки.

Він почувався втомленим і засмученим. Віддавши тіло Ґеї річці, він стояв і дивився, як красуня відпливає у темряву. Він ненавидів те, що робив, але жодного інструмента, щоб викопати могилу, не мав. Провівши жінку в останню дорогу, пілот пірнув у джунглі й ліг. Спалося погано — постійно снилася Ґея, — тому вже о п’ятій ранку молодик рушив далі.

Ґеррі йшов уже дві години — не надто швидко, але впевнено, зберігаючи сили. Страшенно хотілось їсти й мучила спрага. Вряди-годи Ґеррі зволожував губи брудною річковою водою, але пити її не наважувався. У нього в рюкзаку лежало чотири пачки цигарок, тож він постійно палив, аби притлумити голод і тримати комарів на віддалі.

Ідучи, він міркував, чи далеко зараз Феннел. До часу, коли він сам потрапить до Мейнвілля — якщо взагалі потрапить туди, — Феннел уже буде на шляху до Йоганнесбурга. Молодик не сумнівався: Феннел негайно полетить до Лондона, забере