Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Дран би забрав цю відьму! У цій червоній сукні вона була наче принцеса-заручниця, що чекає коли ж нарешті її врятує принц-відьмак від кровожерливого драконоборця.
Я невесело посміхнувся.
Треба було, щоб Бетсі знайшла їй якесь лахміття, тоді принаймні, вона б не виглядала такою спокусливою.
Та я знав, чому не зробив цього, як і не залишив Данаю сидіти в підвалі – хоч які, а позитивні емоції їй ще знадобляться. Довше проживе.
Чим нижче ми спускалися, тим задушливішим ставав їх запах. Боїться, та поки що, боятися їй зарано.
Під замком була ціла купа таємних переходів і не тільки. Чого не можна було досягти магією, можна досягти наукою. З дитячих років мені подобалось навчатися, і використовувати отримані знання на практиці.
Саме мені, спала на думку ідея вирощувати рослини під землею. Коли я вперше заявив про це своєму батьку він тільки посміявся, та згодом, йому стало не до сміху.
Розібравшись у старих схемах підземель, я зміг знайти цілі ділянки немерзлої родючої землі, проте, чого мені не вистачало – так це світла.
Дзеркала – от, що допомогло. Складна система дзеркального освітлення проходила наскрізь від поверхні землі, до самого підземелля і як тільки Зерата чи будь-яка інша зірка сходила на небо, промінці потрапляючи на дзеркала відбивалися і світло потрапляло до печер. Звичайно, це не було те саме, що вирощувати щось на поверхні, і займало більше часу, та за рахунок тепла і світла, все росло.
До того ж, не доводилося навіть поливати – підземні води робили своє діло.
Коли ми опинилися на місті, очі дівчини здивовано розширилися.
– Це якась магія? – спитала вона роздивляючись трави, що росли скрізь.
– Ні, Даная, це не магія, це наука.
Вона вигнула темні брови.
– Можна жити й без магії, моя кохана, і досить непогано.
– Чому ти мене сюди привів?
– О, моя дама поспішає? Що ж, я хочу, щоб ти варила зілля для моїх бійців, на кшталт того, що ти давала мені тоді, в лісі. Без сон-трави звичайно. Наші травниці теж це роблять, та щось підказує мені, що відьма може зробити краще.
– Не боїшся, що я просто вас всіх потравлю? – спитала вона і її очі зло спалахнули.
– Ні, не боюся, ти ж знаєш, що в нас є способи перевірити все, що ти звариш. І якщо щось утнеш, я просто вб'ю твого помічника, повільно і болісно, і змушу тебе дивитись. Хоча, думаю, якась частина тебе помре разом з ним.
Відьма не змогла стримати тремтіння і сховала тонкі пальці у складках спідниці.
– В деяких зіллях потрібно використовувати магію, в більшості. – проговорила вона.
– Знаю.
– А в замку, в замку, я не змогла…. – дівчина запнулася.
– Ти не змогла використати магію? Неслухняна дівчинка, думала зможеш втікти? Так, тут тобі особливо не почаклувати. Утім, є місця де можна.
– І ти дозволиш мені готувати зілля там, використовуючи магію?
Я тільки кивнув.
– І це все? – я бачив, як вона затамувала подих.
– Ні, не все. Це тільки частина. Завтра тебе приведе сюди Бетсі, і ти зможеш вивчити трави, що ростуть тут.
– Мені знадобиться мій довідник! – перебила вона.
– Що ж, добре. А тепер, пішли.
– Куди?
– Побачиш.
Я йшов довгими коридорами підсвіченими сяй-каменями, що видобувалися у підніжжя червоних гір.
Їх вмонтовували в стіну так, щоб за день вони накопичували світло, а вночі його віддавали.
Проте, не скрізь в замку це було можливо, тож вогонь і факели теж використовували, однак здебільшого у головному залі.
Підійшовши до своїх покоїв, обернувся до Данаї та відчинивши двері, схилився у глузливому поклоні:
– Тільки після вас, моя Лердо!
Дівчина зло зиркнула на мене, але увійшла.
Закривши двері, я сперся на них схрестивши руки на грудях і роздивляючись, як світло від вогню в каміні грає на довгому каштановому волоссі.
– Я не твоя Лерда, припини мене так називати!
– Я можу називати тебе, як мені заманеться, дівчинко.
Вона роздратовано фиркнула і стисла руки в кулаки.
– Що далі? Де ми?
– В моїх покоях.
В її очах промайнула паніка.
– Навіщо ми тут? – спитала вона напружено.
– Щоб ти могла дати мені те, що мені потрібно, кохана.
Я повільно відштовхнувся від дверей і почав наближатися до відьми.
Коли я робив крок уперед – вона відступала, поки нарешті, не вперлася спиною у широкий стовпчик ліжка.
Я підійшов зовсім близько, так, що її рване дихання омивало теплом мою шию. Від цього захотілося повалити її на ліжко, задрати спідницю і вбиватися у вологе тепло, поки вона не почне просити мене зупинися, або ж не зупинятися зовсім.
Я на секунду прикрив очі, проганяючи жаркі видіння.
– Не знаю, що ти там собі науявляла, та мені потрібно зовсім не твоє тіло, люба, а твоя магія.
Певно, якби я їй сказав, що вона стане рабинею моїх темних бажань, вона б і те так не здивувалася.
– Ммм… моя магія?
– Так, Даная, твоя магія.
– Але, я не розумію…
– Тобі й не потрібно розуміти, просто роби як я скажу, і боляче не буде, майже.
Дівчина відштовхнула мене і відбігла на інший бік кімнати.
– Ти ненормальний, ти, ти… ти що, хочеш забрати мою магію?
– Не зовсім так, я буду брати потрохи.
– Ні! Ні за що!
Вона захитала головою і локони впали їй на груди.
– Послухай, Даная, це не пропозиція від якої ти можеш відмовитись, це те, що я буду робити. Будеш опиратися – тоді, доведеться робити тобі боляче, якщо будеш слухняною – все пройде швидко і безболісно.
Відьма зиркнула на мене своїми карими очима, що здавалося стали ще темнішими від гніву. Стрімголов вона кинулася до дверей, та я встиг її перехопити.
– Даная, ти не зможеш втекти від мене. – я притис її всім тілом до дверей, та вона все одно колотила мене стиснутими кулаками.
– Краще б я залишила тебе здохнути на тій галявині, краще б ти згнив в землі, ненавиджу тебе, ненавиджу! Скотина, покидьок! Ненавиджу! Щоб ти здох! Відпусти мене, відпусти, сучий сину!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драконяча відьма, Настуся Соловейко», після закриття браузера.