Читати книгу - "Художник хиткого світу, Кадзуо Ісігуро"

Перш ніж усе зайде надто далеко, — сказав я, — дозвольте пояснити, що мене звуть Оно, — поліціянту це ні про що не говорило, тож я додав, уже менш упевнено: — Я той, хто передав вам інформацію, яка і привела вас сюди. Я Масудзі Оно, художник і член Комітету Культури Міністерства внутрішніх справ. Я офіційний радник Комітету непатріотичних діянь. Сталось якесь непорозуміння, і я хотів би поговорити з людиною, яка тут головна.

Поліціянт підозріливо глянув на мене, а тоді повернувся й зник у глибині дому. Невдовзі він повернувся й жестом вказав мені йти слідом за ним. Я йшов за ним Куродиним домом і повсюди бачив повитрушуваний на підлогу вміст шафок і шухляд. Я помітив, що деякі книжки лежали стосами і були перев’язані мотузкою, а у вітальні татамі підняли з підлоги, й один із поліціянтів, підсвічуючи собі ліхтариком, розглядав мостини під ним. З-за засунутої перегородки ще виразніше долинав плач Куродиної матері і крики поліцейського, який ставив їй запитання.

Мене вивели на веранду в задній частині дому. Посеред маленького подвір’я навколо вогнища стояв іще один поліціянт в уніформі і якийсь чоловік у цивільному. Останній обернувся й підійшов до мене.

— Пане Оно? — запитав він доволі шанобливим тоном.

Поліціянт, який завів мене в дім, мабуть, відчув, що поводився зі мною грубо, і швидко пішов назад у будинок.

— Що сталося з паном Куродою?

— Ми забрали його на допит, пане Оно. Ми про нього потурбуємося, не хвилюйтеся.

Я втупився поглядом повз нього у вогнище, яке вже майже догоряло. Поліціянт в уніформі розрухував жарини палицею.

— Ви мали дозвіл спалювати ці картини? — запитав я.

— Нам наказали знищувати матеріали підривного характеру, які не можна використати як докази. А доказів ми вже і так зібрали достатньо. Тому решту цього сміття вирішили просто спалити.

— Я й гадки не мав, — сказав я, — що може статися щось таке. Я просто порадив комітетові, щоб хтось прийшов і напоумив Куроду заради його ж блага, — я знову втупився поглядом у вогнище, яке тліло посеред подвір’я. — Навіщо було спалювати ці картини? Серед них було багато хороших робіт.

— Пане Оно, ми вдячні за вашу допомогу. Але тепер, коли вже почалося розслідування, ви повинні залишити його в руках відповідних органів. Ми подбаємо про те, щоб з вашим паном Куродою повелися справедливо.

Він посміхнувся й, повернувшись обличчям до вогнища, сказав щось поліціянту в уніформі. Той знову взявся розрухувати жарини і пробурмотів собі під ніс щось на кшталт «непатріотичне сміття».

Я й далі стояв на веранді наче вкопаний і, не вірячи власним очам, спостерігав цю сцену. Врешті поліціянт у цивільному знову до мене повернувся і мовив:

— Пане Оно, я б вам радив негайно йти додому.

— Усе зайшло надто далеко, — відказав я. — І чому ви допитуєте пані Куроду? Який вона має стосунок до цього всього?

— Пане Оно, це справа поліції. Вона вас більше не стосується.

— Усе зайшло надто далеко. Я неодмінно обговорю це з паном Убакатою. Або, може, піду відразу до самого пана Сабурі.

Чоловік у цивільному гукнув до когось у будинку, і той самий чоловік, який відчинив мені двері, постав біля мене.

— Подякуй панові Оно за допомогу і проведи його, — наказав чоловік у цивільному. А потім, повернувшись назад до вогнища, раптом закашлявся. — Від поганих картин навіть дим поганий, — сказав він з уїдливою посмішкою, відганяючи рукою повітря від обличчя.

Зрештою, все це майже ніяк не стосується моєї розповіді. Пригадую, я переповідав події того дня минулого місяця, коли Сецуко недовго в нас гостювала; справді, я саме розказував про те, як Таро розсмішив нас усіх за столом кумедними оповідками про своїх колег.

Як я пам’ятаю, вечеря тривала в напрочуд приємній атмосфері. Щоправда, я дещо нітився, дивлячись на Ічіро щоразу, коли Норіко наливала саке. Перших кілька разів він зиркав на мене через стіл, по-змовницькому всміхався, і я намагався якомога нейтральніше всміхатися йому у відповідь. Та коли він зрозумів, що вечеря триває і саке підливається, то перестав на мене дивитися, а натомість не зводив сердитого погляду з тітки, поки вона вкотре поповнювала наші піали.

Таро розповів нам іще декілька смішних історій про своїх колег, а тоді Сецуко сказала:

— Таро-сан, ви нас так чудово розсмішили. Але я чула від Норіко, що зараз у вашій компанії дуже високий моральний дух. Ясна річ, працювати в такій атмосфері — сама радість.

Від цих слів Таро відразу споважнів.

— Так і є, Сецуко-сан, — сказав він, киваючи головою. — Зміни, на які ми пішли після закінчення війни, тепер почали давати плоди на всіх рівнях компанії. Ми всі дуже оптимістично дивимося в майбутнє. Впродовж наступних десяти років — якщо, звичайно, ми всі працюватимемо щосили — про нашу компанію, «Кей-Ен-Сі», знатимуть не лише в усій Японії, а й поза її межами.

— Це ж просто чудово. Ще Норіко мені розповідала, що керівник вашого відділу — дуже хороша людина. Мабуть, це теж суттєво впливає на моральний дух колективу.

— Ви маєте цілковиту рацію. Однак пан Хаясака людина не лише хороша, а й напрочуд уміла і далекоглядна. Можу вас запевнити, Сецуко-сан: якщо працювати на некомпетентного керівника, хоч би якою хорошою людиною він був, то це страшенно всіх деморалізує. Нам дуже пощастило мати такого наставника, як пан Хаясака.

— Справді, Суічі також пощастило мати дуже вмілого керівника.

— Справді, Сецуко-сан? Хоча від такої компанії, як «Ніппон-Електрик», я не чекав чогось меншого. У компанії з таким іменем обіймати керівні посади можуть лише найкращі фахівці.

— На наше щастя, саме так і є. Але я певна, що те саме можна сказати і про «Кей-Ен-Сі», Таро-сан. Суічі завжди схвально відгукується про вашу компанію.

— Перепрошую, Таро, — втрутився в розмову я. — Звісно, я не сумніваюся, що ти маєш усі підстави для оптимізму щодо майбутнього «Кей-Ен-Сі». Але я вже давно хотів тебе запитати, чи, на твою думку, така кількість кардинальних змін у вашій компанії після війни справді виявилася на краще? Я чув, що з колишнього керівництва майже нікого не залишилося.

Мій зять замислено всміхнувся, а тоді сказав:

— Я дуже ціную, що батько так переймається нашою компанією. Самі лише молодість і завзяття справді не завжди дають найкращі результати. Але, якщо вже говорити цілком чесно,