Читати книгу - "Художник хиткого світу, Кадзуо Ісігуро"

— Авжеж, авжеж. І я не маю й крихти сумніву, що ваші нові керівники напрочуд компетентні люди. Але скажи мені, Таро, хіба тебе часом не тривожить, що ми іноді надто поспіхом прагнемо в усьому наслідувати американців? Я перший визнаю, що деякі старі методи роботи слід залишити в минулому раз і назавжди, але тобі не здається, що іноді разом із поганим ми викидаємо на смітник історії і щось хороше? Направду, іноді Японія нагадує мені маленьку дитину, яка вчиться усього від когось чужого.

— Батько має цілковиту слушність. Певна річ, були випадки, коли ми діяли надто поспішно. Однак загалом нам є чого повчитися в американців. Приміром, лише за цих кілька років ми, японці, уже спромоглися на великий крок уперед в розумінні таких понять як демократія і права людини. Справді, батьку, в мене таке відчуття, наче Японія врешті заклала міцний фундамент, на якому зможе побудувати світле майбутнє. Саме тому такі компанії, як наша, можуть упевнено дивитися вперед.

— Точно, Таро-сан, — сказала Сецуко. — Суічі думає точнісінько так само. Останнім часом він не раз казав, що, на його думку, після чотирьох років невизначеності наша країна нарешті спрямувала погляд у майбутнє.

Хоч моя донька і зверталася до Таро, в мене склалося враження, що насправді вона говорила до мене. Таро, здавалося, так само зрозумів її слова, позаяк нічого не відповів і натомість провадив далі:

— Правду кажучи, батьку, буквально кілька тижнів тому, вперше після капітуляції, я ходив на вечерю разом зі своїм шкільним випуском, і всі присутні, з найрізноманітніших сфер життя, з оптимізмом говорили про майбутнє. Тому, вочевидь, не лише на «Кей-Ен-Сі» панує думка, що все йде у правильному напрямі. І хоча я чудово розумію батькове занепокоєння, я певен, що загалом уроки минулого пішли нам на користь і допоможуть розбудувати світле майбутнє. Але, можливо, батьку, ви мене виправите.

— Анітрохи, анітрохи, — сказав я й приязно всміхнувся. — Як ти й сказав, не виникає жодних сумнівів, що на твоє покоління чекає світле майбутнє. І ви всі такі впевнені в собі. Я можу лише побажати вам усього найкращого.

Мій зять, здавалося, вже готовий був щось мені на це відповісти, але цієї миті Ічіро знову потягнувся до пляшки з саке і знову постукав по ній пальцем. Таро повернувся до нього і сказав:

— О, Ічіро-сан. Саме вас нам і бракувало для нашої дискусії. Розкажіть, ким ви хочете стати, коли виростете?

Мій онук на якусь мить продовжував дивитися на пляшку, а відтак кинув на мене ображений погляд. Його мати торкнулася до його руки і прошепотіла:

— Ічіро, дядечко Таро тебе щось питає. Розкажи йому, ким ти хочеш стати.

— Президентом «Ніппон-Електрик!» — голосно заявив Ічіро.

Ми всі розсміялися.

— Ви впевнені, Ічіро-сан? — запитав Таро. — Може, натомість, ви хотіли би керувати нами у «Кей-Ен-Сі»?

— «Ніппон-Електрик» — найкраща компанія у світі.

Ми всі знову розсміялися.

— Оце нам не пощастило, — сказав Таро. — Нам у «Кей-Ен-Сі» через кілька років буде потрібна саме така людина, як Ічіро-сан.

Ця жартівлива бесіда, здавалося, дещо відволікла Ічіро від думок про саке, і з того часу він мав цілком задоволений вигляд, голосно сміявся разом із дорослими щоразу, коли хтось казав щось дотепне. Лише наприкінці вечері він таки запитав доволі байдужим голосом:

— Саке вже все допили?

— Усе до краплі, — відповіла Норіко. — Підлити Ічіро-сану ще трохи апельсинового соку?

Ічіро ввічливо відмовився від цієї пропозиції й повернувся назад до Таро, який саме щось йому пояснював. Попри це, я міг собі уявити, який він був розчарований, і тому дуже роздратувався на Сецуко через те, що вона не захотіла поставитися з розумінням до почуттів маленького хлопчика.

У мене з’явилася нагода поговорити з Ічіро віч-на-віч приблизно годину потому, коли я пішов у маленьку вільну кімнату квартири, щоб побажати йому на добраніч. Світло ще було ввімкнене, але Ічіро вже лежав долілиць під ковдрою, притулившись щокою до подушки. Коли я вимкнув світло, то побачив, що крізь нещільні жалюзі до кімнати проникає світло з вікон багатоповерхівки навпроти, і тому стіни і стеля були поплямлені темними тінями. З сусідньої кімнати долинав сміх моїх доньок, і коли я став на коліна біля ліжечка Ічіро, він прошепотів:

— Оджі, тітка Норіко п’яна?

— Ні, Ічіро. Вона просто з чогось сміється, ось і все.

— Вона може бути трішки п’яна. Хіба ні, Оджі?

— Може, й так. Лише трішки. У цьому немає нічого поганого.

— Жінкам не під силу саке, правда, Оджі? — запитав він і засміявся в подушку.

Я хихикнув і сказав:

— Знаєш, Ічіро, тобі не варто засмучуватися через саке. Насправді, це все дурниці. Уже зовсім скоро ти виростеш і зможеш пити стільки саке, скільки захочеш.

Я зіпнувся на ноги і підійшов до вікна, щоб спробувати закрити жалюзі трохи щільніше. Відкрив і закрив їх кілька разів, але пластини все одно прилягали нещільно, і я добре бачив світло у вікнах будинку навпроти.

— Справді, Ічіро, нема чого засмучуватися.

Якийсь час Ічіро мовчав. А потім я почув його голос позаду себе:

— Оджі не можна хвилюватися.

— Що? Що ти маєш на увазі, Ічіро?

— Оджі не можна хвилюватися. Бо якщо він хвилюватиметься, то не зможе заснути. А якщо літні люди не можуть спати, вони починають хворіти.

— Ясно. Добре, Ічіро. Оджі обіцяє не хвилюватися. Але ти теж не засмучуйся. Бо немає підстав засмучуватися, я тобі чесно кажу.

Ічіро нічого на це не відповів. Я ще раз відкрив і закрив жалюзі.

— Але, звісно ж, — продовжив я, — якби сьогодні Ічіро таки наполіг на тому, щоб йому налили трохи саке, то Оджі був готовий втрутитися й підтримати онука в його бажанні. Утім, мабуть, ми правильно вчинили, що цього разу дозволили жінкам зробити по-їхньому. Не варто їх засмучувати через такі дрібниці.

— Іноді вдома таке буває, — сказав Ічіро, — що батько хоче щось зробити, а мама каже йому, що так не можна. Часом навіть батько не може дати з мамою ради.

— Справді? — сказав я і засміявся.

— Тому Оджі не можна хвилюватися.

— Ічіро, ми не маємо підстав для хвилювання, — я відвернувся від вікна і знову став на