read-books.club » Детективи » Кайдани для олігарха, Леонід Григорович Кононович 📚 - Українською

Читати книгу - "Кайдани для олігарха, Леонід Григорович Кононович"

139
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Кайдани для олігарха" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 52 53 54 ... 61
Перейти на сторінку:
замовк, про щось думаючи. — Ану бігом узяли цього дебіла, скоти безрогі!

Двоє бійців підвели Гарика й фахово крутонули йому руки за спину. Той нічого не казав і тільки відпльовувався.

— Де Барабаш? — коротко поспитався Урилов. Гарик насмішкувато подивився на нього.

— Где, где… — він знову сплюнув. — Да в кизде, вот где! Понял, мусор вонючий, или повторить?

Урилов зробив короткий жест.

— Ви, двоє, тягніть його до дерева! А ви, обревки, — він подивився на решту бійців, — знайшли шнура, в темпі!

Бійці забігали як миші. За хвилю в світлі фар стало видно, як вони кружляють довкола стовбура, прикручуючи Гарика, котрий матюкався й погрожував їм розправою.

— Ач як лементує, бугаїна! — сказав мені Урилов, утираючись рукавом і розмазуючи грязюку по всенькому виду. — Ну, зараз я дам йому відірватися, коту одмороженому!

— Народного обранця прив'язуєте, суки! — репетував Гарик як на пуп. — Президента благодійного фонду «Діти на дорозі»! Члена комісії по боротьбі з організованою злочинністю, на хрін! Голову делегації Верховної Ради до європарла-менту, блін! Вас у тюрязі згноять, мєнтозаври смердючі! Вас у камеру до блатних замкнуть і за однісіньку ніч опустять! Ви самі не тямите, що на вас чекає! Матір'ю клянуся, я вас пєтухами пороблю, гандони ви, колючим дротом штопані!

Я слухав ці прокльони, й мені аж на душі легко ставало та радісно. Стільки довелося мені їх бачити за свою детективну кар'єру, оцих можновладців зі здоровезними гладкими пиками, в яких, наче сливи в тісті, сидять холодні витрішкуваті очиці, що дивляться на світ з погордою та презирством; оцих господарів життя, котрі, наче ведмеді з барлогів, поважно вилазять зі своїх коштовних авт, держачи коло вуха мобільні телефони, й оддалі їхні постаті в довгелецьких чорних пальтах скидаються на велетенських п'явок, що виповзли зі смердючих мочарищ, завітривши свіжу кров; оцих бритих потилиць і закопилених вуст, які від невимовної огиди ладні просто-таки плюватися на цю вбогу людність, котра сидить їм у самісіньких печінках, до того вона видається дурною та впослідженою; оцих банкірів і нардепів, спікерів і рекетирів, директорів і президентів, комерсантів, чиновників і просто змисних бариг — одне слово, усіх отих гадів, які повилазили нагору протягом цього проклятого десятиріччя, щоб відібрати в людей останній шмат хліба, зароблений тяжкою працею. Найцікавіше те, що, забравшись на вершину влади, жоден з них так і не втямив своєю дурною головою: прийде година, коли Бог, котрого вони начебто вхопили за бороду, вирішить покласти край цьому беззаконню, — і якоїсь гожої днини коло шестисотого мерседеса, який мчить головною вулицею міста, з'явиться ангел-хоронитель на мотоциклі й, діставши з-під почовганої шкіряної куртки пістолет-кулемет ізраїльського виробництва, упритул прошиє господаря життя разом з його мобільними, супутниковими й урядовими телефонами; або ж якоїсь вечірньої пори, коли втомлене сонце сідає за смарагдово-зеленими луками, до приміської вілли під'їде ремонтне авто із людьми в синіх комбінезонах — і з кузова цього авта, страшенно гаркнувши, стартує у євровікно з модерним склопакетом ракета «стінґер» із лазерним наведенням; або ж вдеруться до контори такі-от зарізяки в панцерних жилетах і почнуть міліцейське лицедійство, яке в народі прозивають маски-шоу…

— Член! — повторив Урилов услід за Гариком і неначеб посмакував це слово. — Член… подумати тільки! Ну давай же, дорогий члене, будемо базарити…

Хтось подав Урилову каністру з бензином. Полковник узяв її й, підійшовши до дерева, став поливати в Гарика під ногами. Аж тепер я уздрів, що прив'язали його за метр над землею і шнура не шкодували — він був обплутаний ним, як гусінь павутинням.

— Що ти робиш, крисо мєнтовська! — заволав Гарик.

— Де Барабаш? Куди завезли наркоту? Хто покриває тебе в міністерстві? — суворо запитав Урилов.

— Хрін тобі на рило, мєнт хріновий! — відрубав Гарик після паузи.

Урилов задоволено кивнув. Він вилляв ще трохи бензину, тоді поставив одчинену каністру на землю й добув з кишені сірники.

— Скажеш, ні? — з надією подивився він на Гарика.

— Хрін тобі за щоку, — щоб голова не хиталася! — чітко відказав Гарик. — Бабу свою вдома прив'яжи та будеш лякати… поняв, мєнтяра?

Полковник дістав з коробки сірника й, піднявши руку аж до вуха, щосили замахнувся.

— Йолопе! — заволав я, хапаючи його в оберемок. — Здурів, на хрін, чи як?

— А що? — здивувався Урилов.

— Згориш, коняко ти з одмороженими яйцями! — я потурив його до бійців, котрі стояли оддалі. — Держіть цього придурка разом із його сірниками і з рук не випускайте! Господи, ну й бевзень же ж!..

— Ти, бугаїно, побалакай мені! — огризнувся Урилов не дуже впевненим голосом.

— Це ось як робиться… — я нахилив каністру й, коли бензин тонкою цівкою побіг на землю, став одступати, аж одійшов од Гарика метрів на двадцять. — Поняв чи ні, скот безрогий?

— Осьо бачиш, глечичок!.. — ще тихіше буркнув полковник.

Я закрив горловину й одніс каністру до авта.

— А тепер, — сказав я, дістаючи з кишені запальничку, — зробимо маленький феєрверк…

— Стій, падла! — щосили закричав Гарик, звиваючись у своїх путах…

… але я вже кинув палаючу шмату на землю, й стало видно, як цегельно-рудим огнем зазміїлася доріжка, що бігла по грязюці до дерева, — а потім, глухо сколихнувши простір, сліпучо-білою повінню зайнявся усенький окоренок. Вогонь ударив Гарикові по ногах, і підошви його модельного взуття зачаділи. Сливе по тому ж стали диміти холоші штанів, і Гарик страшенно закричав — так людина кричить лише один раз у житті, коли смерть опиняється коло неї на відстані простягнутої руки. Спочатку він кричав не переводячи духу, а потім став горлати короткими порціями, наче болотяний бугай.

— Ну що, скот безрогий, — почекавши, спитався Урилов, — будеш балакати?

— Буду! Буду! — нелюдським голосом прокаркав Гарик.

— Скажеш, де наркота? І хто тебе покриває в міністерстві?

— Куди завезли Барабаша? — докинув я й собі. Багаття згасало так же ж хутко, як і зайнялося. Гарик був

так високо, що вогонь і ніг йому

1 ... 52 53 54 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кайдани для олігарха, Леонід Григорович Кононович», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кайдани для олігарха, Леонід Григорович Кононович"