Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

— Ти хочеш сказати, — здивувався він (вона спокійно дала йому закінчити фразу), — що вирушиш з нами на вулиці, щоб красти?

— Саме так! — У голосі її звучала рішучість,

— Ти з глузду з'їхала!

— Чому?

— Хіба ти не бачиш, що тобі не можна? Це не для дівчинки. Це чоловіча справа.

— Можна подумати, що ви всі чоловіки. Ви ж хлопчаки.

Педро Куля не зразу здобувся на відповідь.

— Але ми носимо штани, а не спідницю.

— Я також! — І вона показала на свої штани.

Якусь мить Педро не знав, що сказати. Він задумано дивився на неї. Тепер йому вже стало не до сміху. Нарешті він озвався:

— Якщо поліція зловить нас, нам нічого не буде. Але якщо злапають тебе…

— Те ж саме.

— Тебе посадять у дитячий будинок. Ти не знаєш, що це таке.

— Дарма. Я вирішила: ходитиму з вами!

Він знизав плечима: мовляв, роби собі як знаєш. Він попередив. Але Дора знала, що він стурбований.

— Ось побачиш, — додала вона, — я стану такою самою, як кожен із вас.

— Ти коли-небудь бачила, щоб жінка робила те саме, що чоловік? Ти не витримаєш навіть одного удару.

— Я можу робити інше.

Педро Куля махнув рукою. В глибині душі йому подобалася її відвага, хоча він побоювався наслідків.

Дора ходила з ними вулицями як один із капітанів піску. Місто вже не здавалося їй ворожим. Тепер вона любила його, вивчала всі завулки, пагорби, стрибала на ходу в трамваї, чіплялася на проїжджі машини. Спритністю вона не поступалася ні одному з хлопців. Ходила вона з Педро Кулею, Жоаном Здоровилом і Професором. Жоан Здоровило не відпускав її від себе, ніби був Дориною тінню, і завжди страшенно радів, коли вона називала його своїм братиком. Негр ходив за нею, мов собака. Йому вона здавалася також сміливою, як сам Педро Куля. Якось він захоплено сказав Професорові:

— Вона як мужчина.

Професор волів, щоб це було не так. Він мріяв про ласкавий погляд Дори. Не про материнську ласку, з якою вона ставилася до малих у ватазі, а також до завжди смутних Кангасейро й Тички, і не про братерський погляд, який вона кидала на Жоана Здоровила, Безногого, Кота, на нього самого. Йому хотілося, щоб вона вділила йому один із поглядів, які вона звертала на Педро Кулю, коли бачила, як той тікав від поліції або від чоловіка, що кричав на порозі крамниці:

— Злодій! Злодій! Мене обікрали!..

Такі погляди вона мала лише для Педро Кулі, але той зовсім не помічав їх.

Професор слухав, як її вихваляє Жоан Здоровило, але не всміхався.

Того вечора Педро Куля вернувся на склад з розпухлим оком і синцем. Він побився з Езекіелом, отаманом іншої банди малолітніх злодюжок і жебраків, банди куди меншої, ніж зграя капітанів піску, та й організованої значно гірше. Езекіел ішов назустріч йому з трьома хлопцями. Серед них був і той, кого капітани піску вигнали за крадіжку в товариша. Педро Куля щойно залишив Дору й Зе Фуїнью під горою Табоака, звелівши їм вернутися на склад. Жоан Здоровило теж був зайнятий і не міг провести Дору. Спершу Педро Куля думав сам відвести її, щоб їй не довелося брести самій через піщане узбережжя. Але було ще досить видно, і тому навряд щоб її зміг зачепити по дорозі якийсь негр. Крім того, Педро поспішав до Гонсалеса по гроші, які той був винен зграї за вкрадені в багатого араба золоті речі.

Чимчикуючи до Гонсалеса, Педро Куля думав про Дору. Про її золотаве волосся, що спадало шовковою хвилею на плечі, про блакитні очі. Вона гарнішала просто на очах, ставала все більше схожою на наречену. Наречена… Він не міг навіть подумати про це. Він не хотів, щоб його товариші думали, ніби він має право займати її. Якби він сказав Дорі, що вона для нього як наречена, кожен хлопчак з їхньої ватаги міг би вважати за своє право сказати їй те саме. І тоді не буде ні закону, ні права серед капітанів піску. А він, Педро Куля, як-не-як ватажок.

За цими думками він не помітив, коли наткнувся на Езекіела та його дружків. Уся четвірка зупинилася перед ним. Езекіел, довготелесий мулат, тримав у зубах недокурок сигари.

— Ти що, сліпий? — гарикнув Езекіел на Педро. — Не бачиш, куди прешся?

— Чого тобі треба?

Той, хто раніше був серед капітанів піску, запитав:

— Як там поживають твої мазурики?

— Ти ще не забув, як там тобі начистили чайник? Дивись мені, шануйся.

Хлопчак заскреготав зубами й шарпнувся вперед. Але Езекіел зупинив його жестом.

— Днями я зроблю до вас візит, — заявив він Педро Кулі,

— Це ж навіщо?

— Подейкують, ви завели собі маленьку бродяжку на весь гурт.

— Ану заткнись, вилупку!

Від удару Езекіел упав, як підкошений. Але вся трійця наскочила на Педро Кулю. Езекіел поцілив ногою в обличчя Педро. Той, хто був у ватазі капітанів піску, заверещав:

— Держіть його добре! — і вдарив Педро в зуби. Езекіел дав збитому з ніг Кулі ще два штурхани в обличчя.

— Знай, що твій хазяїн я, я!

— Вчотирьох… — почав був Педро Куля, але новий удар