Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

Ґвенина кімната межувала з Бренановою і була оздоблена так само гарно, навіть трохи розкішніше, а на шафці біля ліжка стояла велика ваза зі свіжими квітами. Сама Ґвен, закутана в довгий халат, сиділа перед невеликим столиком і якраз обідала. Коли ввійшов Бренан, вона зраділа і почала була говорити, що вже збиралась покликати його, та тут побачила Ронвен й замовкла, а на її обличчі з’явився запитливий вираз.

Бренан представив їй дівчинку і коротко пояснив суть справи. Ґвен дуже зацікавилася, пересіла з крісла на край ліжка, всадовила поруч Ронвен і стала її докладно розпитувати. Намагалася з’ясувати найдрібніші деталі з видіння дівчинки, проте відчутного успіху не досягла, хіба встановила, що чоловік точно мав закручені вуса, проте не мав бороди, і, найпевніше, був темноволосий.

Закінчивши із запитаннями, Ґвен утворила в повітрі плетиво для малювання й запропонувала зобразити того чоловіка. Картинка у Ронвен вийшла вкрай невиразною, майже схематичною і геть не годилася для впізнання, дарма що вона дуже старалася і виявила непоганий художній хист. Між іншим, сама Ґвен такого хисту не мала, тому щоразу відмовляла Бренанові, коли він просив намалювати для нього Шайнин портрет. Просто радила йому подивитися в дзеркало й уявити, якою б він був дівчиною.

— Ну, що ж, — нарешті сказала Ґвен. — Здається, ми більше нічого не зможемо прояснити. Наскільки я знаю, перші видіння завжди нечіткі і мало коли бувають зрозумілими. Я певна, що це було з минулого.

— Чому так гадаєш? — поцікавився Бренан.

— По-перше, майже всі провидиці починають з яснобачення і лише згодом отримують змогу зазирати в майбутнє. Бувають і винятки, проте Ронвен, на мою думку, бачила саме минуле. І можу побитися об заклад, щось із часів Мор Деораху, оскільки — і це по-друге — описана нею темрява дуже скидається на часто згадуваний у відьомських хроніках Тиндаяр, верхній рівень Ан Нувіну.

Ронвен здригнулася.

— Той чоловік потрапив до пекла?

— Якщо я не помилилася, то так. Майже до пекла — чи, радше, на його поріг, до підземного світу.

— І він там загинув?

— Коли не був чаклуном, то безумовно загинув. Лише чари здатні захистити від згубного впливу Тиндаяру. Під час Мор Деораху люди іноді потрапляли туди через утворені демонами тунелі, а вибратися назад вдавалося лише одиницям. Власне, саме тоді й виникли лайки на зразок „щоб ти провалився до Тиндаяру“ чи „бодай тебе в Тиндаяр“. Тож ти, Ронвен, з першого разу зазирнула дуже далеко в минуле — і це гарний знак, він свідчить про силу твого провидницького дару… До речі, скільки тобі років? Дванадцять?

— Так, пані. У середині раґвира буде тринадцять.

— Давно почалися місячні?

Ронвен ніяково зиркнула на Бренана, густо почервоніла і промимрила:

— Було одне… три дні тому закінчилося…

— О, ти не гаяла часу! Талант провидиці розкривається лише тоді, як дівчинка стає дівчиною, але це рідко буває вже після першого ж місячного. Тобі пощастило.

Ронвен похнюпилася.

— Де ж пак, пощастило! Краще б нічого не було. Коли я розповіла про своє видіння батькам, мама засмутилась, а тато сказав, що йому тільки цього бракувало. Мовляв, я й так… недолуга чаклунка, а тепер ще й битимусь у корчах, провіщатиму різні лиха, відлякуватиму людей… А це можна вилікувати, пані? Ну, пити якісь настоянки або носити амулети?

Ґвен обняла дівчинку за плечі.

— Провидництво не хвороба, Ронвен, від нього немає ліків. І взагалі, гріх нарікати на талант, яким обдарував тебе Див. Він дав тобі можливість особливим чином допомагати людям, сприяти вирішенню їхніх проблем, указувати їм на можливі ускладнення, про які вони навіть не підозрюють.

— Люди не люблять ворожок.

— Зате поважають їх, часто звертаються до них за порадою. От мине якийсь час, ти навчишся контролювати свій новий дар, вдаватися до нього усвідомлено, за бажанням, і тоді твій батько тільки радітиме. Мати в трактирі власну ворожку — це неабияк вигідно.

Ґвен ще трохи повтішала Ронвен, потім дівчинка схаменулася, що має багато роботи, подякувала за поради, вибачилася за завданий клопіт і побігла у своїх справах. Коли двері за нею зачинилися, Бренан сказав:

— А я думав, ти заговориш про вашу школу чаклунок.

У відповідь Ґвен похитала головою.

— Передовсім, не про вашу школу, а про нашу школу, — виправила вона. — Звикай думати про себе, як про частину Сестринства — і байдуже, що ти чоловік. А Ронвен… ні, вона заслабка для Абервенської школи. Звичайно, провидницькі здібності не залежать від чаклунської сили, вона цілком може стати гарною ворожкою, але в усьому іншому пастиме задніх. Ми ж відбираємо лише різнобічно обдарованих дівчат.

— Таких, як принцеса Фіннела, — невдоволено зауважив Бренан.

— Саме таких. Сильних, здібних, розумних… хай і вередливих. — Ґвен усміхнулась і простягнула йому руку, запрошуючи сісти поруч із нею. — І годі вже сердитися на ту Фіннелу. Ну, гаразд, трохи затрималась через неї Шайна, та це вже в минулому. Через кілька годин ви зустрінетесь.

Бренан сів на те місце, де раніше сиділа Ронвен і нерішуче промовив:

— Знаєш, Ґвен, я дедалі дужче хвилююся. Намагаюсь уявити нашу зустріч… і гублюся. Що мені робити, як правильно вчинити? Буду стриманим — Шайна вирішить, що я не радий їй. А викажу багато почуттів — подумає, що я прикидаюся.

— Не бійся, не подумає. Шайні подобається, коли люди щиро виказують свої почуття. І сама вона з ними не криється. Краще просто віддай їй ініціативу — а вона знає, що робити.

— Ох, Ейрін, просто не знаю, — промовила Шайна, вчергове поглянувши через ліве плече на вечірнє сонце, що невблаганно хилилося до