Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Скориставшись випадком, я й обидва моїх супутники вийшли на палубу, що завжди була спустіла. Ми стали за штурвальною рубкою, і, якщо не помиляюся, капітан Немо перебував там і сам керував «Наутілусом».

Переді мною була чудова карта Торресової протоки, складена інженером-гідрографом Вінценданом Дюмуленом і мічманом — згодом адміралом — Купваном Дебуа, що перебував при штабі Дюмон Д’юрвіля під час його останнього кругосвітнього плавання. Ця карта, як і карта, складена капітаном Кінгом, — найкращі карт ти Торресової протоки, котрі вносять ясність у плутанину цього рифового лабіринту. Я вивчав їх якнайретельніше.

Навколо нас бушувало розлютоване море. Збаламучені води, підхоплені сильною течією, неслися з південного сходу на північний захід зі швидкістю двох з половиною миль і з гуркотом розбивалися об гребені коралових рифів, що виступали серед спінених хвиль.

— Кепське море! — сказав Нед Ленд.

— Препогане! — відповів я. — І зовсім непридатне для такого судна, як «Наутілус».

— Треба гадати, — продовжував канадець, — що клятий капітан Немо добре знає шлях, інакше його посудина вщент розбилася б об коралові роги, що висуваються з води!

Справді, становище було небезпечним. Але «Наутілус», немов за помахом чарівної палички, легко ковзав серед підступних рифів. Він не дотримувався маршруту «Астролябії» і «Зеле», який виявився фатальним для Дюмон Д’юрвіля. Він узяв курс значно північніше і, обігнувши острів Меррея, знову повернув на південний захід до Кумберландського проходу. Я думав, що ми ввійдемо в цей прохід, але раптом «Наутілус» змінив напрямок і пішов на північний захід, лавіруючи поміж численних і малодослідже-них островів та острівців, до острова Туида і каналу Небезпечного.

Я вже запитував себе: «Невже капітан Немо настільки безрозсудний, що поведе своє судно в канал, де сіли на мілину обидва корвети Дюмон Д’юрвіля?» Але тут «Наутілус», удруге змінивши напрямок, пішов прямо на захід, до острова Гвебороар.

Була третя година пополудні. Морський приплив майже досяг своєї вищої межі. «Наутілус» ішов біля берегів Гвебороара, що і досі ще яскраво постає в моїй уяві у кучерявій зелені пандаиусів. Ми пливли уздовж його берегів на відстані не менше двох миль.

Раптом сильним поштовхом мене звалило з ніг. «Наутілус» наскочив на підводний риф і став на місці, злегка нахилившись на бакборт.

Підвівшись, я побачив на палубі капітана Немо і помічника капітана. Вони досліджували стан судна, обмінюючись уривчастими фразами на своєму незбагненному наріччі.

А от яке було становище. За штирбортом, за дві милі від нас, виднівся острів Гвебороар, що витягнувся з півночі на захід, як гігантська рука. На південному сході вже показувалися з води оголені морським відпливом верхівки коралових рифів. Ми сіли на мілину в такому місці, де морські відпливи досить слабкі — обставина досить неприємна для «Наутілуса». Однак судно не постраждало при зіткненні — настільки міцним був його корпус. Але якщо навіть у корпусі «Наутілуса» не було пробоїни і течі, усе-таки йому загрожувала небезпека залишитися назавжди прикутим до підводних рифів. І тоді настав би кінець підводному кораблю капітана Немо!

Мої роздуми порушив капітан Немо, як завжди незворушний, Що прекрасно володів собою. На його обличчі не можна було прочитати ні хвилювання, ні досади.

— Аварія? — запитав я.

— Випадкова перешкода! — відповів він.

— Перешкода, — заперечив я, — яка, можливо, примусить вас стати жителем землі, від якої ви тікаєте!

Капітан Немо кинув на мене загадковий погляд і заперечливо похитав головою. Жест його говорив досить ясно, що ніщо і ніколи не змусить його ступити йогою на сушу. Потім він сказав:

— Утім, пане Аронаксе, «Наутілусу» зовсім не загрожує загибель. Він ще буде знайомити вас із чудесами океану. Наша подорож тільки почалася, і я аж ніяк не бажаю так швидко позбутися вашого товариства.

— Одначе, капітане Немо, — відповідав я, роблячи вигляд, що не зрозумів змісту глузливої фрази, — ми сіли на мілину під час припливу. Взагалі в Тихому океані сила припливу дуже незначна, і якщо ви не звільните «Наутілус» від зайвого баласту, я не бачу, яким способом судно зніметься з мілини.

— Морські припливи в Тихому океані незначної сили, ви праві, пане професоре, — відповів капітан Немо, — але в Торресовій протоці різниця між рівнем припливу і відпливу води в півтора метра. Нині четверте січня. Через п’ять днів настане повня. І я буду украй здивований, якщо місяць, вірний супутник нашої планети, не підніме водяну масу на потрібну мені висоту. Тим самим він зробить мені послугу, що я її бажав би прийняти лише від пічного світила!

З цими словами капітан Немо в супроводі свого помічника зійшов на ют. Що стосується судна, воно приросло до місця, немов коралові поліпи уже устигли вмурувати його у свій незламний цемент.

— Ну що, пане професоре? — сказав Нед Ленд, підійшовши до мене, тільки-но капітан пішов з палуби.

— Що ж, друже Нед! Будемо очікувати припливу дев’ятого січня. Виявляється, місяць люб’язно зніме нас із мілини!

— Тільки й усього?

— Тільки й усього!

— І капітан у надії на місяць складе руки? Не пустить у хід якорі, машини?

— Вистачить і одного припливу! — простодушно зауважив Консель.

Канадець подивився на Конселя і знизав плечима. У ньому заговорив моряк.