Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Пане професоре, — продовжував Нед, — згадайте моє слово, ніколи більше ця посудина не буде плавати ні на воді, ні під водою! «Наутілус» годиться тепер тільки на брухт. Гадаю, що настав час позбутися товариства капітана Немо.

— Друже Нед, — заперечив я, — щодо «Наутілуса» я дотримуюся іншої думки. Через чотири дні ми випробуємо силу тихоокеанських припливів. Ваша нарада була б доречна коло берегів Англії або Провансу, але поблизу берегів Папуа — вона зовсім не до речі! Нею можна скористатися в тому разі, якщо «Наутілус» не зніметься з мілини. І то я вважаю цей вчинок украй ризикованим!

— Чи не можна хоч глянути на цю землю? — сказав Нед Ленд. — Он острів. На острові ростуть дерева. Під деревами розгулюють тварини, земні тварини, з яких виготовляють котлети, ростбіфи… Ех, як би я хотів покуштувати шматочок м’яса!

— Цього разу Нед Ленд правий, — сказав Консель. — Я цілком приєднуюся до нього.

Чи не може пан професор попрохати свого друга, капітана Немо, висадити нас хоч ненадовго на землю? Адже інакше ми зовсім розучимося ходити по тверді!

— Попросити можу, — відповів я, — але він відмовить.

— А якби пан професор усе-таки. ризикнув? — сказав Консель. — Принаймні ми знали б, що думати про люб’язність капітана.

На мій подив, капітан Немо відповів згодою на моє прохання і був настільки делікатний, що не зажадав обіцянки повернутися на борт. Утім, утеча через Нову Гвінею була б надзвичайно небезпечною, і я б не порадив Неду Ленду спокушати долю. Краще бути бранцем на «Наутілусі», аніж потрапити в руки диких папуасів.

Я не допитувався, чи поїде з нами капітан Немо. Я був упевнений, що ніхто з екіпажу не буде супроводжувати нас у нашій прогулянці. Доведеться самому Неду Ленду взятися за кермо! До речі, до берега було не більше двох миль, і Нед Ленд зуміє заввиграшки провести вутлий човен між рифовими бар’єрами, такими фатальними для великих суден.

Наступного дня, 5 січня, шлюпка була вийнята з гнізда і прямо з палуби спущена у воду. Двоє чоловіків легко впоралися з цим. Весла лежали в шлюпці, і ми усілися на лавах.

О восьмій райку, озброєні рушницями і сокирами, ми відчалили від борту «Наутілуса». Море було досить спокійне. З берега віяв легкий вітерець. Консель і я сиділи на веслах і енергійно гребли. Нед, лавіруючи, вів шлюпку через вузькі проходи, утворені бурунами. Шлюпка, покірна керму, легко долала риф за рифом.

Нед Ленд не міг приховати своєї радості. Він почував себе в’язнем, що вирвався на волю, і зовсім не думав про те, що доведеться змову повернутися в темницю.

— М’ясо! — повторював він. — Будемо їсти м’ясо, і яке м’ясо! Справжню дичиїіуі Правда, без хліба! Я не кажу, що риба погана річ, але не можна ж вічно харчуватися рибою! Шматочок свіжого м! яса, підсмаженого на вугіллі, внесе приємну розмаїтість у наше звичне меню!

— Ласун! — зауважив Консель. — Від однієї розмови у мене слинка тече!

— Треба довідатися, чи не водиться в тутешніх лісах велика дичина, — сказав я. — І чи не полює тутешня дичина на мисливця?

— Нехай навіть так, пане Аронаксе, — відповів канадець, вищиривши в усмішці зуби, гострі, як лезо сокири. — Я готовий з’їсти тигра, тигрове філе, якщо на острові не знайдеться інших чотириногих.

— Друг Нед викликає побоювання, — зауважив Консель.

— Яка не трапиться тварина, безпера — чотиринога або з перами — двонога, я відсалютую їй пострілом!

— Ну от, — сказав я, — починаються бешкети містера Ленда!

— Не бійтеся, пане Аронаксе, — відповів канадець, — гребіть щосили! Не мине й півгодини, як я почастую вас наїдком власного приготування.

О пів на дев’яту шлюпка «Наутілуса» причалила до піщаного берега, благополучно проминувши рифове кільце, що оточує острів Гвебороар.

Я не без хвилювання ступив на берег. Нед Ленд пробував землю ногою, наче випробовуючи її міцність. Але ж усього два місяці тому ми стали, за виразом капітана Немо, «пасажирами» «Наутілуса», точніше кажучи, бранцями його капітана!

Кілька хвилин потому ми були вже на відстані рушничного пострілу від берега. Ґрунт складався майже винятково з коралового вапняку; але, судячи з русел висохлих рік, всіяних гранітними уламками, можна було припустити, що походження острова бере початок від давньої геологічної формації.

Обрій був прихований чудовою завісою лісів. Гігантські дерева, що досягали у височину двохсот футів, перепліталися між собою повзучими ліанами, що погойдувалися від подуву вітерця, утворюючи справжні гамаки, створені самою природою. Мімози, фікуси, казуарини, тикові дерева, гібіскуси, пандануси, пальми в гірляндах зелені, що заквітчувала верховіття, свідчили про родючість тутешньої природи. Під їхніми зеленими склепіннями коло підніжжя гігантських стовбурів пишно розросталися орхідейні, бобові рослини і папороті.

Чудові зразки новогвінейської флори не приваблювали канадця: він віддавав перевагу корисному. Кокосова пальма привернула його увагу. Він збив з дерева кілька кокосів, розколов їх, і ми