Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Ніколи, Конселю!

— Та й пан Немо цілком виправдовує своє латинське ім’я. Він нітрохи нас не обтяжує, немов і справді не існує!

— Вірно, Конселю.

— Я гадаю, пане, що щасливим буде той рік, у якому ми побачимо усе на світі…

— Усе побачимо, Конселю? Мабуть, це буде довга історія! А що думає Нед Ленд?

— Нед Ленд тримається зовсім іншої думки, — відповів Консель. — У нього оптимістичний склад розуму і вимогливий шлунок. Йому нудно дивитися на риб і їсти рибні страви. Як справжній англосакс, він звик до біфштексів і не нехтує бренді і джином — у помірній кількості! Зрозуміло, що йому важко обходитися без м’яса, хліба та вина!

— Що стосується мене, Конселю, найменше я стурбований проблемою харчування. Мене цілком задовольняє режим на борту «Наутілуса».

— І мене так само, — відповів Консель. — Тому я охоче залишився б тут, як містер Ленд охоче б звідси утік. Якщо новий рік складеться нещасливо для мене, значить, для нього він складеться щасливо, і навпаки! Отже, котрийсь із нас обов’язково буде задоволений. Ну, а наостанок побажаю пану професору усього, що він сам собі бажає!

— Дякую, Конселю! А новорічних подарунків тобі доведеться почекати до більш зручного часу; а доти задовольнися міцним потиском руки. От і усе, що я можу тобі запропонувати!

— Пан професор ніколи не був такий щедрий, — усміхнувся Консель.

Потім Консель пішов.

Друге січня. Ми пройшли одинадцять тисяч триста сорок миль, інакше кажучи, п’ять тисяч двісті п’ятдесят льє з моменту нашого виходу з Японського моря.

Перед нами розстелялися небезпечні води Коралового моря, які омивають північно-східні береги Австралії. Наше судно йшло на відстані кількох миль від підступного бар’єрного рифа, об який 10 червня 1770 року ледь не розбилися кораблі Кука. Судно, на якому знаходився сам Кук, наткнулося на рифову гряду і не затонуло лише тому, що коралова брила, яка відламалася при зіткненні, застрягла в пробоїні корпусу корабля.

Мене охопило непоборне бажання оглянути цю гряду коралових рифів, що тяглася на обрії упродовж трьохсот шістдесяти льє. Об цю кам’яну стіну люто билася вода, і буруни в хмарах білої піни з гуркотом розсипалися врізнобіч.

Але в цей момент «Наутілус» поринув у морську безодню, і мені не вдалося побачити зблизька високі коралові скелі. Довелося вдовольнитися вивченням різних зразків риб, що потрапили в сіті. Я відразу ж примітив великих тунців зі сріблясто-білим черевом і темними поперечними смугами на золотаво-блакитній спині, що зникають, як тільки риба вмирає. Тунці пливли за судном цілими зграями; їхнє надзвичайно смачне м’ясо приємно урізноманітнило наше меню. У сіті потрапили, теж у великій кількості, морські карасі завдовжки п’ять сантиметрів, які смаком нагадували дорад, і риби-летючки, справжні підводні ластівки, котрі темними ночами борознять то повітря, то воду своїми фосфоресціюючими тілами. Серед молюсків і зоофітів я знайшов різні види: альціонарій, морських їжаків, черепашок-молотків, церитів, башточок, склюшок. Флора була представлена прекрасними плавучими водоростями, ламінаріями і макроцистисами, покритими слизом, що сочився крізь їхні пори; і між ними я знайшов прекрасний екземпляр nemastoma geliniaroide, що його я прилучив до музейної колекції як рідкісний витвір природи.

Два дні потому, перепливши Коралове море, 4 січня ми побачили береги Папуа. З цієї нагоди капітан Немо повідомив мені про свій намір пройти в Індійський океан через Торресову протоку. Це було усе, що він сказав. Нед Ленд із задоволенням відзначив, що цим шляхом ми наближаємося до європейських берегів.

Торресова протока вважається небезпечною для мореплавців не тільки через безліч рифів, але і через те, що на її берегах часто з’являються дикуни.

Протока ця відокремлює Австралію від великого острова Нової Гвінеї, або Папуа.

Острів Папуа простягся на чотириста льє в довжину і сто тридцять у ширину і займає площу у сорок тисяч географічних льє. Він лежить під 0°19΄ і 10°2΄ південної широти і 128°23΄ і 146°15΄ довготи. Опівдні, коли помічник капітана визначав висоту сонця, я розглянув низку Арфальських гір, що здіймалися терасами, увінчані гострими вершинами.

Земля ця була відкрита 1511 року португальцем Франціско Серрано. Потім тут побували: у 1526 році дон Хозе де Менезес, у 1527 — Гріхальва, у 1528 — іспанський генерал Альвар де Сааверда, У 1545 — Хуго Ортес, у 1616 — голландець Саутен, у 1753 — Нікола Срюїк, потім Тасман, Дампієр, Фюмель, Картерс, Едвардс, Бугенвіль, Кук, Форрест, Мак Клур, у 1792 — Д’антркасто, у 1823 — Дюппере й у 1827 — Дюмон Д’юрвіль. Де Ріенці сказав про цей острів: «Тут осередок усіх меланезійських чорношкірих», і я не сумнівався більше, що випадковості плавання зіштовхнуть мене зі страшними андаменами.

Отже, «Наутілус» стояв коло входу у найнебезпечнішу на земній кулі протоку, ввійти до якої ледве насмілювалися найвідважніші мореплавці. Протока ця була відкрита Луїсом Торресом на зворотному шляху з південних морів до Меланезії. У цій же протоці в 1840 році ледь не загинули корвети, що сіли на мілину, експедиції Дюмон Д’юрвіля. Сам «Наутілус», котрий нехтував небезпеками морського плавання, мав остерігатися коралових рифів.

Торресова протока має в ширину приблизно тридцять чотири льє, але незліченна кількість островів, острівців, бурунів і скель роблять її майже непрохідною для суден. З огляду на це капітан Немо вжив усіляких заходів, «Наутілус» ішов на рівні води і з малою швидкістю. Лопаті гвинта, що нагадували хвостовий плавець кита, повільно розсікали хвилі.