Читати книгу - "Володар драконів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Бен раптом ляснув себе по лобі.
— Золотий! — вигукнув він. — Ну звичайно! Золота луска! — Він квапливо розкрив рюкзак. — Вибач, Мухоніжко, — сказав він гомункулусу, який висунув заспану голову з його речей. — Я просто шукаю свою торбинку. Мені потрібна луска.
— Луска? — гомункулус миттю прокинувся.
— Так, я хочу показати її змієві, — Бен обережно дістав золоту пластину, що лежала між двома іншими подарунками. Мухоніжка стривожено висунувся зі свого теплого укриття.
— Якому ще змію? — запитав він, визирнув із рюкзака і, зойкнувши з переляку, знову зник у светрах Бена.
— Гей, Мухоніжко! — Бен витягнув його звідти за комір. — Не бійся! Він, звичайно, великий, але дуже привітний. Чесне слово.
— Привітний? — пробелькотів Мухоніжка і знову зарився якомога глибше. — За таких розмірів привітність теж небезпечна!
Змій з цікавістю присунув голову трохи ближче.
— Що ти мені хочеш показати, людське дитя? — запитав він. — І що це за шепіт долинає з твого рюкзака?
— Та це просто Мухоніжка, — відповів Бен. Він обережно видерся Лунгові на спину і простягнув змію на розкритій долоні золоту пластину:
— Ось поглянь! Чи може вона бути з луски того велетенського дракона?
Змій так низько схилився над долонею Бена, що торкнувся кінчиком язика руки хлопчика.
— Так, — просичав він. — Може. Притисни мені її до шиї.
Бен подивився на змія з подивом, проте виконав його прохання. Коли золота пластина торкнулася шиї змія, він так сильно здригнувся всім тілом, що Лунг мало не скотився з його спини.
— Так, — просичав він. — Це луска того самого чудовиська. Вона пронизує холодом, як лід, хоч виглядає, як тепле золото.
— Вона завжди холодна, як лід, — сказав Бен. — Навіть якщо покласти її на сонці. Я пробував, — він акуратно поклав пластину назад у торбинку. Мухоніжка більш не висовувався.
— Дорогий кузене, — сказав змій, обертаючись до дракона. — Добряче наглядай за своїм чоловічком. Це дуже небезпечна справа — зберігати у себе щось з того, що належить такій злобній істоті. Адже він може зажадати свою власність назад. Незважаючи на те, що це всього лише одна пластина з його луски.
— Ти маєш слушність, — Лунг стривожено обернувся до Бена. — Може, тобі краще викинути цю пластину в море?
Але Бен заперечливо похитав головою.
— Ні, прошу тебе, — сказав він. — Я не хочу з нею розлучатися, Лунгу. Адже це подарунок, розумієш? Крім того, звідки чудовисько може знати, що вона в мене?
Лунг задумливо кивнув:
— І справді. Звідки воно може знати? — він подивився вгору, шукаючи очима місяць. Там, де він зник, було видно лише слабкий іржаво-червоний відблиск.
— Так, місяць скоро повернеться, — сказав змій, перехопивши погляд Лунга. — Ти хочеш знову звестися у повітря, мій вогняний кузене, чи мені довезти тебе за море верхи на спині? Але тоді тобі доведеться розповісти мені, куди ви хочете потрапити.
Від несподіванки Лунг не одразу зібрався з думками. Він усе ще відчував важкість у крилах і таку втому у всьому тілі, наче не спав вже кілька років.
— Ну звичайно, — сказав Бен, кладучи руку йому на панцир. — Нехай він нас довезе. Він вже точно не заблукає, а ти тим часом зможеш відпочити, чи не так?
Лунг обернувся до Сірчаної шкурки.
— У мене, напевно, почнеться морська хвороба, — пробурчала вона. — Але тобі справді треба відпочити.
Лунг кивнув і знову повернувся до змія:
— Нам потрібно потрапити до того села, поблизу якого купалися дракони, коли їх прогнали. Ми хочемо там декого відвідати.
Змій кивнув і опустив довгу шию назад у воду.
— Я вас довезу, — сказав він.
КаміньДва дні і дві ночі віз морський змій дракона та його друзів Аравійським морем. Денного світла він не боявся, бо не боявся людей. Але на прохання Лунга він віз їх крізь ті ділянки моря, куди ніколи не запливав жоден корабель. Луската спина змія була така широка, що Лунг міг на ній спати, Сірчана шкурка — їсти, а Бен — блукати в задумі. Коли море було спокійне, змій ковзав по воді, як по дзеркалу з зеленого скла. Якщо ж на їхньому шляху вставали високі бурхливі хвилі, він підкидав тіло так високо у повітря, що трьом пасажирам навіть краплі піни не потрапляло на обличчя.
Сірчана шкурка боролася з морською хворобою, поїдаючи смачне листя з ущелини джина. Лунг проспав майже всю подорож морем. Зате Бен велику частину часу сидів просто за високим гребенем змія і слухав його співучі розповіді про істот, які переховуються в глибинах моря. Він із подивом дізнавався про русалок, корабельних домовиків, спрутів із вісьмома щупальцями, риб’ячих королів і співочих гігантських скатів, про риб, що світяться, і коралових гномів, про злих духів з акулячими мордами і дітей моря, що їздять верхи на китах. Бен так захопився розповідями змія, що зовсім забув про Мухоніжку в себе у рюкзаку.
Серце в гомункулуса скажено калатало, коли він сидів серед Бенових речей, прислухаючись до чавкання Сірчаної шкурки і свистячого голосу змія, і щоразу, зітхаючи, запитував себе, де перебуває зараз його господар.
Чи справді Кропивник вирушив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар драконів», після закриття браузера.