Читати книгу - "Русалонька із 7-В та загублений у часі"

— Правда! — щасливо погодилась. І вголос подумала: — Але ж як бракує тут Завтрашнього!..

— Що? Вже завтрашнього дня чекаєш? Настане він, як дембель, — нікуди не дінеться!

Софійка лежала на канапі з мокрим рушничком на чолі. Так завжди чинила мама, коли Чорнобілка діяла їй на нерви. А тут спробуй не нервуватись! Ні, не через кицю, — вона, як завжди, Софійку тільки радує. Через… Пустельника! Сьогодні вранці дядько Сергій похвалився родичам новою картиною. Мовляв, приснився йому сюжет, і він не зміг його не зобразити.

Все б нічого, тільки ж на полотні перед Софійкою і її батьками постав… Леськовичівський замок! Точнісінько такий: із муром, хащами, з балконами, ще й із молодесеньким дубочком на краю вищої башточки!

— Ти що, бував у Леськовичах? — в один голос запитали тато й мама.

— Ні, а що? — здивувався Пустельник. — Це я сон змалював! Дивний такий сон, яскравий, нав’язливий — мовби віщий якийсь.

— Там же — точнісінько такий замок!

— Невже? Якось поїдемо зі Сніжаною подивимось!

Рушник охолоджував чоло, пальці перебирали муркотливо-сонну Чорнобілчину шубку.

«Шукати в межах Вишнополя»? Недаремно, отже, занесло столичного Пустельника в їхню провінцію! Ніколи б не подумала, що Казимир перевтілиться в Сергія! Хоча… Що знає вона про свого дядька? Так, його рідну київську хрущівку теж заливали сусіди. Так, Сергій ніколи не палав любов’ю до математики. Його батько зветься не Сергієм, але якщо рахувати, що має таке ж прізвище — Кавун? Зате його батько не товстий! Худий-худющий: Софійка при першому знайомстві ще й дивувалась, що в хрущівках живуть люди-хрущики!

Чорнобілка вп’ялась кігтиками в Софійчину руку, і дівчинку наче промкнуло істиною. Вона дослівно згадала ту Казимирову фразу про Павлика: «Він — як мій тато!» Софійка сприйняла її як свідчення, що майбутній тато Завтрашнього буде товстим, як Павлик. А що, коли йшлося про Павликове уміння малювати? Адже Пустельників батько — теж художник! І те, що в Дашківського часом підсвідомо проявлялось бажання малювати, — ще одне підтвердження зв’язку із Сергієм!

Оце наробила рідному дядькові!

Усім іншим підказкам — про білу сукню, гувернантку, «Місячну сонату», істину на початку жовтня, пошук між чорним і білим — поки що не знаходила підтвердження, але вже нічому б не здивувалась. До того ж у Софійки сильно розболілась голова, і вона, згорнувшись калачиком навкруг коханої киці, задрімала.

Вітин лист, здавалося, світився ще зсередини. Бо ніс таку новину, таку новину!

Павлик написав листа! Перепрошував за довге мовча’: по-перше, готував роботу до чергового конкурсу, а по-дру’… Він таки намалював портрет Ві-ку-ку! У вигляді квітки, як просила Соф’! Соф’ ніколи не вгадає, хай Соф’ приї’ і поди’: Павлик намалював її у вигляді… всюдисущої, простої і прекрасної… кульбабки!!! Але ж як гарно намалюва’, щоб усі тільки ба’!

А ще — свою нову виставку в Будинку школяра Павлик назва’ на честь леськовичівської адресатки: Вікторією! Бо, каже, багато ідей саме Ві-ку-ку йому підказа’ своїми цікавими листами!

Ой, якщо Ві-ку-ку не збожеволіє від щастя, то підка’ йому ще бата’ пречудових ідей! А ще — занесе і цю історію до майбутньої своєї кни’!

Софійка тішилась так, наче це на її честь назвав Павлик свою виставку. Молодчина Ві-ку-ку! Молодчина й вона, Софійка, що так гарно придумала їх із Павликом подружити!!!

Софійка має для Ві-ку-ку ще один сюрприз: нарешті вона докладно зможе розповісти історію матері Казимира Дашківського — теж для її майбутньої краєзнавчої книги. Чи, може, приберегти цю історію для себе? Непогана б вийшла… Ні, подружці, то вже подружці!..

Але на цьому леськовичівські новини не вичерпувались. Адже учора до їхнього замку над’їхала ціла столична комісія! Ходили, міряли, вираховували, складали кошторис… Чималенька вийшла сума, але французький гість запевнив, що це його не зляка’.

Постановили, що з весни в замкові почнуться відновлювальні робо’, а поки що вирішено дещо одягти в спеціальні коробки, «законсервувати» на зи’! Тим часом хо’ відшукати ескізи колишнього оформлення кімнат: вони є в секретних військових архівах. Бо хочуть зробити все, як було. Це буде й музе’, і дитячий санато’! І все те — на честь якогось Яна-Казимира (мабуть, короля?)!

Софійка із задоволенням додасть до майбутнього інтер’єру кілька Павликових ескізів. А ще — через Віту попросить його намалювати для замку великий розкішний портрет Завтрашнього! А ще там повісять Пустельникову картину! А ще — там звучатиме часто «Місячна соната»! А ще — на вежі читатимуться вірші! А ще…

А ще — татів патруль перенесуть у табірне приміщення! — це вже знов