Читати книгу - "Русалонька із 7-В та загублений у часі"

— Є надія! — у двох словах оповіла про французьких меценатів.

— Гарне повідомлення. Ви взагалі з собою привезли сонце! — усміхнувся вусань. — Бо досі небесна канцелярія в Леськовичах влаштувала цілу диверсію у вигляді безперервних дощів. Ми вже навіть розробляли план евакуації під секретною назвою «Ноїв ковчег»!

Уже недовго сердешному Дашківському проливати сльози!

Аж коли Софійка винесла за ворота заповітний вантаж, Сашко побіг забирати сестер. Отже, мали тепер гарантію, що Казимир — у їхніх руках. Бо інакше він так і не покинув би замковища.

Зоставалось найтяжче.

Софійка потерпала: боялася зіпсувати справу.

Щойно ступила за поріг власної квартири, як упевненість покинула її, Зараз мала щонайбільше бажання — назавжди позбутись тієї коробочки. Гаразд, вона її просто поставить у коридорі, на краю тумбочки для взуття. А далі будь, що буде: або її просто викинуть, або ж її розкриє не вона, не Софійка.

Із дитячої залунав Ростиків сміх, а з дверей визирнув Пустельник, який щойно бавився з малим.

— Софійко, а я тебе якраз чекаю! То де та київська передача?

Ах, передача! Ще з київської екскурсії в Софійчиній кімнаті лежить оберемок пензлів і тюбики фарб, які для Сергія передали друзі.

Мерщій винесла пакунок, сама ж поспішила до зали: як зараз поведеться Ростик? Він усміхнувся до сестри вже двозубим ротиком, потягнувся до неї рученятами. Ні про що, золотенький, не здогадується!

Коли ж нарешті з острахом вийшла в коридор, то вразилась: коробочки… не було!

Не було її й у відрі для сміття.

— Мамо, ти не бачила своєї колишньої коробки від парфумів? Отут, на тумбочці?

Мама не бачила.

— Біля тумбочки щойно дядько Сергій пакувався-узувався, може, часом прихопив?

Скоріш за все, коробочку він просто ненароком скинув у розкритий рюкзак… Тепер або викине, або, якщо встигне показати тітоньці Сніжані, принесе Софійці назад — уже відкорковану? Оце накрутила!

— А може, кицька десь із коробкою загралася? — припустила мама. — Вона ж досі гасає кімнатами, як мала! Все на світі перекидає!

Далась же мамі та кицька!

Ростик несподівано заплакав. Ні Софійка, ні мама ніяк не могли його вгамувати. Поки не взялись навперебій читати йому вірші: Шевченка, Тичини, Драча…

Отже — вже?.. Чи ні? Як знати?

Коробочка й справді невдовзі об’явилась. Її впізнала й передала Софійці тітонька Сніжана: Пустельник ненароком прихопив разом із київськими пензлями.

— Тітусю, а ви коробочку відкривали?

— Таж вона порожня! Тільки запах парфумів!

— Але ви — відкривали?

— Я? — Сніжана задумалася. — Здається, першим її відкрив-таки Сергій: подумав, київські друзі пожартували. А потім я кажу: це ж Софійчина, з її шафи!

Уже й сніжок несміливо перелітає через Вишнопіль, а Софійка досі в невідомості. Змінився Ростик чи не змінився? Так, він полюбив поезію, але в усьому іншому… А ще в нього лізе черговий зубчик, і він часто плаче ночами…

— Принаймні можемо перевірити в замкові! — категорично заявив Сашко. — Що, коли Дашківський — знову там?

— Е ні, він би подзвонив!

— У що? Ти ж забрала мобілку!

Леськовичівський замок зустрів німотою. Хіба вітри завивали на вежах, нашіптуючи вже якусь не місячну — передзимну, вітрову сонату.

— Казимире-е-е! Аго-о-ов! — блукали межи стін хлопчик і дівчинка.

Тихо. А може, все, що тут було, — приверзлось, примарилось?

— Ви в курсі, що із замку пропав привид? — спитав не то жартома, не то всерйоз Вітин батько. — В усякому разі, таке відчуття у більшості леськівчан. Та і я давненько його не стрічав! І ніби чогось уже й не вистачає!..

— Якщо пропав, то тепер можна буде й ту стару каліку-шафу на розпал пустити, і паркет обдерти, — докинув батьків колега. — Бо ж не дозволяло, потерча мале! А в нас у каптьорці холодно.

— Е ні! — заперечив Вітин тато. — За таке й думати забудь! Тут якщо кого на розпал, то це нас із тобою! Ще, гляди, нашому шефові прийдеться й продані люстри вертати: щойно згори телефонували! Казали, що якийсь французький хазяїн цієї хати їде до нас з’ясовувати ситуацію. Кажуть, гроші везе шалені: будуть замок відновлювати!

— Той магнат поселиться тут, чи що?

— Ні,