Читати книгу - "Твоя Марія... і Кіб"

— Тоді я нічого не скажу.

Ватіш замислився, неуважно оглядаючи ледь освітлені зеленавим сяйвом стіни підземелля.

— Навіщо ви дістали «ДЗ»?

— Для зв’язку з секторальною радою. Ти мусиш викликати на Капариду Патруль.

На якій підставі?

— Недостатньо халепи, в яку ти втрапив?

— Через одну людину викликати Патруль? Ні.

— А загибель Норина?

— Не доведено.

Біль накотився раптово, Даруа охнув, зігнувся майже навпіл, жалібно дзявкнув Кир… Мить… Але в ту мить приголомшуючого болю перед внутрішнім зором Даруа промайнуло видіння дивної пласкої споруди, що нагадує перекинуте блюдце…

Ватіш повільно випростався й погладив переляканого Кира:

— В голові запаморочилося, — ніяковіло пояснив він Ілці.

— Тобі не треба було їсти цей абааль, — тихо сказала вона й відвела погляд. — А робот — не доказ?

— По-перше, того робота більше нема. Що перешкодить «спокійним» ще до прибуття Патруля знищити другого? У крайньому разі, Ледок пошлеться на «таємниче зникнення спостерігача» й бажання уникнути неприємностей з цього приводу. Мої злигодні також можна пояснити: зі спостерігачем стався нещасний випадок, а тут раптом з’являюся я й починаю наполягати на зустрічі з Норином. Який-небудь завзятий служака (хоча б і Нело) на свій страх і ризик намагається перешкодити пілотові-невдасі. Пілот через власну дурість потрапляє в аварію, але це його не зупиняє, єдиноборство триває… Врешті-решт що-небудь придумають.

— Даре, — вже благально заговорила Ілка. — Ти викликай Патруль, а вони там самі з’ясують, що до чого!

— Ні, — рішуче заперечив Даруа. — 3 Патрулем не жартують. Ти розумієш, що кожен виклик — це надзвичайна подія не тільки в межах сектора?! Як я можу…

— Тобто побоюєшся за свою репутацію?

Даруа змінився лицем, але стримався й сказав тільки одне:

— Не доторкнусь до «деза», поки не зможу повідомити секторальній раді причину смерті Норина.

— Дурень! — вилаялася Ілка.

Ватіш мовчки відвернувся й глянув на порожній контейнер «деза».

— Василь Норин загинув під час спроби пробратися на таємний об’єкт — нарвався на охорону.

— Василь?! — Ватіш не повірив власним вухам.

— Таємний об’єкт і наш спостерігач? Ти нічого не наплутала? Спостерігачі не можуть втручатися в суто внутрішні справи планети без погодження з секторальною радою безпеки!

— Він не встиг зв’язатися з радою.

— Що це за об’єкт?

— Як таке називають у вас, я не знаю, наші кажуть, просто Об’єкт. Там роблять гравітаційну зброю.

Ватіш болісно ковтнув повітря:

— Що це за гидота?! Що ти маєш на увазі, коли говориш про «гравітаційну зброю»?

— З «хлопавки», — терпляче пояснювала Ілка, — за один раз можна вбити п’ятдесятеро, а там — багато.

— Багато — це скільки?!

— Не знаю.

— Ти не помилилася? Де цей Об’єкт?

— Даре, там охорона на кожнім кроці!

— Виробництво зброї масового знищення — надто серйозне звинувачення, щоб висувати його бездоказово.

— Знову докази?! Ти притягнеш до «деза» їхню велику гармату?

— Я поручуся своєю честю, честю транспортного пілота, що своїми очима…

— Та невже тобі не повірять на слово?

— Повірять, але я сам собі не вірю!

— А хто передаватиме повідомлення, якщо тебе вб’ють, герою Великого болота?

— Хто? — Ватіш думав недовго. — Ти!

— Кире, як ти можеш літати з божевільним? — у відчаї звернулася Ілка до бараноїда.

Кир чхнув у відповідь і потер носа лапою.

— Нема нічого складного! — Даруа кинувся до апарата. — Дивися, підімкнеш його, потім повернеш руків’я… Настроювання я зараз зроблю…

Ілка простягла руку до чорного перемикача.

— Не чіпай! Це блокування, «дез» заб’є всі передачі навкруги, якщо не зробиш вузьку спрямованість сигналу — надто велика потужність! Тільки те, що я показав!

Ілка відсмикнула руку:

— Ватіше, тобі не можна служити в космофлоті. Таким, як ти, вдома треба сидіти…

Даруа хотів відповісти, але не встиг — знову кольнуло в серце. Величезне перекинуте блюдце? Цікаво, буде дуже боляче?

— Чому повинно бути боляче, Ілко?

Ілка здригнулася, злетіли й опустилися вії:

— У тебе галюцинації, Даре. У такому стані лісом блукати небезпечно. Не йди, будь ласка! Потім.

— Я не збираюся сидіти на Капариді до старості! З якого боку Об’єкт?

— Юккаго проведе тебе, — сказала Ілка зовсім безбарвним голосом. Потім підійшла до стіни й вийняла з ніші два схожі на поштовики передавачі. — Вони налаштовані один на одного. У нас під контролем «спокійних» тільки зв’язок із зовнішнім світом, тож шанси напоротися на пеленгатор незначні. Коли прийдете до Об’єкта, подай голос.

— Слухаюся, — клацнув підборами Даруа.