Читати книгу - "Вітер часу"

На зворотному шляху до дому, Іван дивився де ж той університет Святого Володимира, але він був за високими деревами. «Піду після Нового року», – вирішив він.

31 грудня Іван хотів поспати довше, щоб посидіти вночі, коли бувають цікаві передачі по телебаченню. Але не сталося, вже о сьомій годині Саша випустив собак в коридор, а потім пішов їх прогуляти. Повернувшись за півгодини, він не ліг спати, як звичайно. Іван, який на цей час умився, заглянув до кухні. Там Саша, стоячи, пив горілку і смакував холодець. Страва йому сподобалась, він з’їв половину заготованого на Новий рік. Близько десятої Саша вже дійшов кондиції і вирішив піти до лазні. Мар’яна йти з ним відмовилась і зателефонувала кумові, той приїхав за півгодини разом з дружиною, сином і дочкою років десяти. Чоловіки поїхали до лазні, а жінки і кумова дочка готували страви до Нового року. Іван крутився поруч, розмовляючи з кумовою дружиною, яка в Радянському союзі була лікарем, а тут не могла працювати за фахом, бо її диплом не визнавали. Вони з кумом купили масажний стіл, кум возив дружину згідно заявкам росіян, і вона робила їм масаж, який коштував набагато дешевше ніж у фітнес-клубах. Незважаючи на це, вона заробляла непогано, хоч і дуже втомлювалась під вечір. Але ж не платила податків і отримувала грошову допомогу від муніципалітету, як безробітна. Вона розповіла Іванові, що муніципалітет, щоб заохотити безробітних самих влаштовуватись на роботу, пообіцяв премію 1000 фунтів. Тому вона разом з чоловіком хоче влаштуватись на роботу, отримати премію, а за тиждень звільнитись.

– А чому не за місяць? – здивувався Іван.

– Через месяц нет смысла, потому что премия как раз равна обычной денежной помощи за месяц, которую я получаю.

– Моєму батькові, який доктор наук в Україні, щоб отримати суму вашої допомоги, треба працювати чотири місяці, – повідомив Іван.

– Так цены же разные, – заперечила кумова. – На продукты у нас они больше раз в семь.

– Але ж ви за квартиру не платите.

Кумова погодилась:

– Потому мы и живем материально так, как вы в Украине. Когда не работаем, конечно. Но мы ж еще и зарабатываем нелегально. Правда, надо быть осторожным, чтобы не поймали и, вообще, не вызывать внимания полиции, а то еще и депортируют, а в Белоруссию мне совсем не хочется возвращаться.

З’явились тверезі Саша і кум, вони накупили різних подарунків на Новий рік. Івану теж дісталась музикальна краватка, на ній був зображений Санта Клаус, і грала вона англійську новорічну пісеньку.

Голодні після лазні чоловіки тинялись навколо столу, але їх відганяли Мар’я і кумова жінка. Нарешті приїхали хлопці – Анатолій, Єгор і кумів син Микола. До Нового року ще було шість годин, але сіли проводжати старий. За дві години до Нового року приїхали дві англійські жінки, знайомі Мар’яни. Якраз святкували Новий рік за київським часом. Згадали батьків, діда. Мар’я почала дзвонити по мобільному телефону в Київ, але лінія була перевантажена. За п'ятнадцять хвилин вдалося з’єднатись. Трубку взяла мати.

– Мама, папа, – казала Мар’я в трубку, намагаючись перекрити шум компанії, – поздравляем вас с Новым годом.

Потім поговорив Іван і попросив дати трубку дідові.

– Здоров, дідусь, – привітався він, – з Новим роком. Ти там не хворій, тримайся. Скоро приїду.

– Коли? – з надією спитав дід.

– Після старого Нового року, тут у мене ще є деякі справи. Цілуємо вас усіх.

За годину до Нового року хлопці почали збиратися на святкування до друзів.

– Пойдем с нами, – запросив Івана Анатолій.

– Та я ж не п’ю, вам зі мною буде не цікаво.

– Я тоже не пью, – заперечив Толя.

Це було правдою, він не пив міцних напоїв, зрідка пив пиво, а переважно задовольнявся кока-колою.

– Иди с ними, – втрутилась Мар’яна, – тут уже все понапивались, до Нового года не дотянут.

Саша, кум, його дружина намагалися співати пісні, та виходило не дуже, англійські приятельки Мар’яни відверто зневажливо посміхалися.

Хлопці забрали з собою половину страв, що залишились, і дві пляшки шампанського.

– Водку мы купили раньше, – пояснив Єгор.

Усі влізли у дві машини, Коля і Анатолій нічого не пили, вони сіли за кермо. Їхати прийшлось майже годину, на північну окраїну Лондона. Тут були двоповерхові вілли з садочками. Недалеко Іван побачив канал і парк. Одна з таких віл належала сімейній парі, яка недавно побралась і одержала цю віллу від муніципалітету. Іван подумав, що це їхня власність, але хазяїн сказав, що вони живуть у віллі тимчасово: по-перше, далеко від центру, по-друге, дуже малий двір, хіба що тільки барбекю поставити. Квартира була двоповерховою і, на погляд Івана, досить великою. На першому поверсі знаходились кухня, пральня кімната, туалет і гараж для автомашини, а на другому – дві спальні, вітальня, туалет і ванна кімната. Перед віллою лежали один на одному три чорні мішки зі сміттям, яке сміттєвоз забирав щоранку. У вітальні вже зібралась вся компанія, крім хазяїна і його дружини були ще декілька дівчат 18–20 років, досить нафарбованих, красиво зачесаних і в яскравих сукнях. Вони радісно зустріли хлопців, яких, як зрозумів Іван, добре знали. Дві з них відразу схопили Єгора і Колю, усівшись поруч на канапі. Толя зник у сусідній кімнаті, звідки почувся його голос:

– Где моя флешка?! Я ее оставил тут в прошлый раз!