Читати книгу - "Кім"

— усі слухайте джатаку[137]! — царські мисливці впіймали слона і, перш ніж він міг вирватися, надягли йому на ногу жахливе сталеве кільце-кайдан. Ненависть і шаленство заполонили його серце, бігав він по лісах, намагаючись вивільнитися від кайдана, і закликав своїх побратимів розтягнути і зняти кільце. Проте вони сповістили, що звірі того кільця не знімуть. А в гущавині лісу лежало новонароджене слоненя, ще мокре після пологів, мати його померла. Закутий слон забув про свої муки і мовив: «Якщо не подбаю про це маля, то воно загине у нас під ногами». Тож він став над новонародженим і своїми ногами загородив його від товкотнечі гурту. Він попросив молока в однієї доброчесної слонихи і слоненя підростало, а закутий слон став йому провідником і захисником. Слон досягає розквіту своїх сил — усі слухайте джатаку! — у тридцять п’ять років, і тридцять п’ять дощів закутий слон піклувався про молодшого і весь цей час кайдан в’їдався йому в тіло.

Аж ось одного дня молодий слон побачив кільце, що в’їлося у плоть старшого товариша, і запитав: «Що це таке?». «Це моє горе», — відповів старший слон-опікун. Тоді молодший простягнув хобота і вмить зірвав кайдан зі словами: «Прийшов назначений час». Так доброчесний слон, який терпляче чекав і творив добро, у назначений час був визволений тим самим малям, яке він порятував і приголубив — усі слухайте джатаку! — Тим слоном був Ананда, а слоненям, яке зламало кільце, був сам Будда…

Далі доброзичливо хитав головою, клацав зернятками вервиці і зауважував, наскільки вільним від гріха гордині був той молодий слон. Він був такий самий смиренний, як той чела, який, побачивши свого учителя сидячим у придорожній пилюці біля Воріт Навчання, переліз ті Ворота (бо вони були замкнені) і притис учителя до свого серця на очах у всього гонористого міста. Яка щедра винагорода чекає такого вчителя і такого челу, коли прийде їм час вирушати разом на пошуки звільнення.

Так говорив Лама, мандруючи по Індії тихенько, мов кажан. Гостороязика літня жінка з дому у фруктовому саду біля Сарангапура шанувала його, як та жінка шанувала пророка, проте його кімната була нітрохи не на стіні. Він сидів у кімнаті на зовнішньому дворі, над яким туркотіли голуби, а жінка тим часом знімала зайве покривало і просторікувала про духів і демонів Кулу, і ненароджених онуків, і про того язикатого хлопчиська, який заговорив до неї у придорожньому заїзді. Одного разу на самоті він збився з Великого Шляху нижче Амбали і зайшов простісінько в те село, де жрець намагався його отруїти, однак небесна ласка, що береже лам, привела його, самозаглибленого і недбалого, у сутінках поміж засіяних полів до дверей резальдара. Тут могло трапитися велике непорозуміння, бо резальдар спитав, чому Друг Усього Світу пройшов тут усього шість днів тому.

— Такого не може бути, — мовив Лама, — він повернувся до своїх одноплемінників.

— Він сидів в отому кутку і розказав сотню веселих історій п’ять ночей тому, — наполягав господар. — Щоправда, він чогось зненацька зник на світанку після дурної розмови з моєю онукою. Він швидко росте, але він досі той самий Друг Усього Світу, який приніс мені правдиву звістку про війну. То ви розійшлися?

— І так, і ні, — відповів Лама, — ми… не зовсім розійшлися з ним, але ще не прийшов нам час вийти на Шлях разом. Він осягає мудрість в іншому місці. Нам слід зачекати.

— Байдуже, але якщо це не був той самий хлопчик, то чого ж він безперестанку говорив про тебе?

— І що ж він казав? — палко поспитав Лама.

— Найтепліші слова, сотні тисяч теплих слів, і що ти його батько і матір, і всяке таке. Шкода, що він не пішов на королівську службу — він не має страху.

Ці новини вразили Ламу, який не знав, наскільки побожно шанував Кім домовленості з Магбубом Алі і необхідність мати схвалення від полковника Крейтона…

— Не треба стримувати молодого поні від гри, — сказав торговець кіньми у відповідь на полковникове зауваження, що вештатися на канікулах по Індії абсурдно. — Якщо заборонити йому йти і повертатися з власної волі, він не зважить на заборону. І хто його зловить? Полковнику сагибе, раз на тисячу років народжується кінь, настільки здібний до гри, як наш лошачок. А нам треба людей.

Розділ 10

Твій сокіл надто довго терпить кліть. Не зліток він,

А сокіл-на-крилі, що знає смак поживи,

І небезпечно довго без небес. Моїм би був,

Як ця ось рукавиця, де сидить він,

Я б відпустив його в політ з мисливцем нашим,

Бо має хист і ціль перед собою бачить…

Тож даймо йому те, для чого він родивсь,

Й побачимо, що зробить з ним повітря!

(Варта Гоу)[138]

Ларган-сагиб не говорив настільки прямо, але його поради перегукувалися з Магбубовими, і висновки пішли Кімові на користь. Тепер замість вештатися по Лакнау в місцевому одязі, він намагався листовно домовитися з Магбубом, їхав до його табору і там переодягався під пильним оком патана. Якби його експедиційна коробочка з фарбами, якими він під час навчання розмальовував карти, могла розповісти про його пригоди на канікулах, то Кіма виключили б зі школи. Якось вони з Магбубом довезли три платформи коней для кінної трамвайної лінії аж у прекрасне місто Бомбей, і Магбуб Алі ледь не розтанув, коли Кім запропонував йому переплисти на одномачтовому вітрильнику Індійський океан і купити арабських коней, бо як він зрозумів із розмови з Абдул Рахманом, вони коштують дорожче, ніж прості кабульці.

Кім занурив пальці у їжу разом із великим торговцем, коли вони з Магбубом Алі та кількома його єдиновірцями були запрошені на обід на пошану хаджу. Назад вони поверталися морем через Карачі, й тоді Кіма вперше в житті спіткала морська хвороба, і він сидів на форлюку каботажного пароплава, твердо переконаний, що його отруїли. Славнозвісна коробочка з ліками від бабу не допомогла, хоча й Кім її поповнив у Бомбеї. Магбуб мав справи у Кветті і там Кім, за визнанням самого Магбуба, з головою окупив витрати на своє утримання, провівши чотири дивовижні дні під виглядом кухарчука у будинку одного товстого старшини інтендантства, із чийого бюрка Кім у сприятливий момент поцупив маленьку облікову книжку з тоненькими сторінками на веленевому папері і переписував її — там ішлося нібито лише про купівлю великої рогатої худоби та верблюдів — усеньку спекотну ніч, лежачи при місячному світлі за якимось хлівцем. Потім він повернув книжечку