Читати книгу - "Кім"

Якщо Кім і потребував, щоб його пришпорили, то бабу це забезпечив. Після ситного обіду в Калці він заговорив без упину. Кім їде до школи? Тоді він, магістр університету Калькутти, розповість про переваги освіти. Можна дечого досягти, ретельно опанувавши латину й «Екскурсії» Вордсворта (для Кіма то все була тарабарщина). Ще корисна у житті французька мова, її найкраще вивчати в Чадернагорі поблизу Калькутти. А ще можна багато чого досягнути (як це зробив і сам бабу), проштудіювавши п’єси «Король Лір» і «Юлій Цезар», обидві в пошані в екзаменаторів. «Король Лір» має менше історичних ремінісценцій, ніж «Юлій Цезар»; книжка коштує чотири анни, але на Боу Базарі її можна купити уживану за дві. Ще важливішими, ніж Вордсворт і видатні письменники Берк і Гейр, були мистецтво та наука вимірювання. Хлопець, який складе іспити з цих трьох напрямків, може просто прогулявшись по якійсь країні з компасом, нівеліром[133] і подивившись на неї пильним оком, винести таке зображення тієї країни, яке можна продати за велику кількість срібних монет. Але часом недоцільно носити з собою вимірювальні прилади, у такому разі хлопцеві не завадило б знати точну довжину свого кроку, щоб за відсутності того, що Гарі Чандер називав «допоміжними засобами», мати змогу визначити відстань. Досвід Гарі Чандера свідчив, що найкраще підраховувати тисячі кроків за допомогою вервиці з вісімдесят одним або ста вісьмома зернятками, бо ці числа «діляться і ще раз діляться на багато кратних і некратних». У залпах англомовних фраз Кім вловив основну тенденцію, яка його зацікавила. Це була нова хитрість, яку він міг засвоїти, а з огляду на широкий світ, який розгортався перед ним, схоже було на те, що чим більше людина знає, тим краще для неї.

Проговоривши півтори години, бабу сказав:

— Сподіваюся, що колись матиму втіху бути знайомим із Вами офіці-ійно. Ad interim[134], якщо мені можна так висловитися, я Вам подарую цей ящичок для бетелю, це коштовна річ, я віддав за неї дві рупії чотири роки тому.

Дешева мідна коробочка у формі серця мала три відділення: для горіхів арекової пальми, вапна та листя бетелю, але наразі вона була напхана слоїчками з пігулками.

— Це Вам нагорода за Ваше ставлення до того святого чоловіка. Розумієте, Ви ще дуже молодий і думаєте, що так буде вічно, тож не дбаєте про своє тіло. Дуже прикро буває захворіти у розпалі роботи. Я люблю користуватися ліками, до того ж ними зручно лікувати простих людей. Це гарні відомчі ліки — хінін і таке інше. Я Вам їх дарую на згадку. А тепер прощавайте. Я тут маю нагальну особисту справу.

Він вислизнув на амбальський шлях безгучно, мов кіт, зупинив проїжджого возика, сів і погуркотів геть, поки онімілий Кім крутив у руках ящичок для бетелю.

* * *

Записи про освіту хлопчика цікавлять мало кого, хіба що його батьків, а Кім, як ви знаєте, був сирота. У книгах школи святого Ксав’є in Partibus зазначено, що звіти про Кімову успішність надсилали наприкінці кожного семестру полковникові Крейтону та отцю Віктору, який регулярно платив за навчання хлопчика. Далі в тих самих книгах описано, що він проявив неабиякі здібності у математиці та картографії й отримав за відзнаку за свої успіхи «Життя лорда Лоуренса», двотомник у шкіряній обкладинці з тисненням, дев’ять рупій і вісім анн. У тому самому семестрі Кім грав за команду школи святого Ксав’є[135] проти команди Алігарського мусульманського коледжу, йому тоді було чотирнадцять років і десять місяців. Приблизно у той час він вдруге отримав щеплення проти віспи (з чого можемо зробити висновок, що у Лакнау була ще одна епідемія цієї хвороби). Олівцем на полях старих списків особового складу зазначається, що Кім був кілька разів покараний за «розмови з невідповідними особами», та, схоже, одного разу отримав суворе покарання за те, що «цілий день був відсутній і помічений у товаристві вуличного жебрака». Це було тоді, коли він переліз через ворота і цілісінький день благав Ламу узяти його з собою на Шлях під час канікул — хоч на місяць, хоч на тиждень, а Лама з кам’яним обличчям переконував його, що належний час іще не настав. «Кімова справа наразі, — говорив старий, поки вони частувалися перепічками, — опанувати всю мудрість сагибів, а далі буде видно». Схоже і на те, що Рука Дружби відвела Батіг Лиха, і через шість тижнів Кім «вельми успішно» склав іспит із основ геодезичної зйомки; було йому тоді п’ятнадцять років і вісім місяців. Від того часу записи мовчать. Його імені немає серед тих випускників, які поступили на відомчу службу Індійського уряду, однак у загальному переліку є приписка «відбув за призначенням».

Упродовж цих трьох років Лама кілька разів виникав у бенарезькому храмі Тіртханкарів, щоразу трішечки тонший і жовтавіший, якщо тільки це можливо, але так само м’який і безхитрісний. Інколи він приходив із півдня, південної частини Тутікоріна, звідки прекрасні вогненні човни вирушають до Цейлону, де живуть жерці, які володіють мовою палі; інколи — із зеленого заходу, де тисячі димарів бавовняних фабрик оточили Бомбей; одного разу — з півночі, де він пройшов вісімсот миль туди й назад, щоби проговорити цілий день зі Зберігачем зображень у Домі Чудес. Він крокував до своєї келії з прохолодного різьбленого мармуру — храмові жерці вже знали старого і добре до нього ставилися — там змивав дорожню пилюку, молився і вирушав до Лакнау, вже добре привчившись подорожувати у третьому класі залізниці. Як повідомляв головному жерцеві храму його друг-шукач, прикметно, що після повернення Лама на якийсь час припиняв побиватися втратою Річки і малювати дивовижні зображення Колеса Життя, а натомість розповідав про красу і мудрість якогось чели, якого ніхто з храму ніколи не бачив. Так, він усю Індію сходив слідами Благословенних Ніг[136] (у наглядача досі зберігаються дивовижні звіти про його пошуки та роздуми). У житті йому залишалося єдине — знайти Річку Стріли. Але уві сні йому було явлено, що ця справа буде безуспішною доти, поки шукач не матиме чели, призначеного привести його справу до успіху, який матиме стільки ж мудрості, як біловолосі Зберігачі зображень.

Наприклад, (тут у дію вступав капшук із тютюном і добросерді жреці-джайністи квапливо змовкали):

— Колись дуже, дуже давно, коли у Бенаресі правив Девадатта