Читати книгу - "Гаррі Поттер і Напівкровний Принц"

- Ага, ми це теж помічали, - пробурмотів собі під ніс Рон.

- ...я си не думаю, що комусь, окрім мене, безпечно бувати біля їхнього поселення, - Геґрід гучно висякався у фартух і підвів голову. - Але дякую за пропозицію, Герміоно... це так файно з твого боку...

Після цього атмосфера в кімнаті значно потеплішала, і хоч ні Гаррі, ні Рон не виявляли бажання йти годувати гігантського смертоносного павука велетенськими червами, Геґрід, здається, вже не сумнівався, що вони залюбки це зробили б, і знову став самим собою.

- Йой, я завше знав, як тяжко буде втиснути мої уроки у ваші розклади, - похмуро сказав він, доливаючи їм чаю. - Навіть якби ви звернулися по часовороти...

- Це б не допомогло, - заперечила Герміона. - Ми розтрощили увесь запас міністерських часоворотів, коли були там влітку. Про це писали в «Щоденному віщуні».

- А-а, ну то файно, - зітхнув Геґрід. - То ви ніц не могли вдіяти... Вибачайте, що я... знаєте, як то воно... я си зажурив Араґоґом... і ще я думав, от якби ж то вас учила професорка Граблі-Планка...

Тут уже всі троє друзів категорично й лицемірно заявили, що з професорки Граблі-Планки, яка кілька разів підміняла Геґріда, вчителька була жахлива, тож урешті-решт Геґрід, махаючи їм у сутінках на прощання рукою, мав цілком життєрадісний вигляд.

- Я вмираю з голоду, - сказав Гаррі, коли Геґрід зачинив двері, і вони поспішили по темній безлюдній території до школи. Від спроб розгризти кам’яне печиво Гаррі відмовився, коли в роті загрозливо затріщав кутній зуб. - А ще я повинен увечері відбувати покарання в Снейпа, і на вечерю маю дуже мало часу...

Коли вони зайшли до замку, то помітили Кормака Маклаґена, що зібрався пройти у Велику залу. Хлопець потрапив у двері аж з другої спроби; за першим разом просто зрикошетив від одвірка. Рон зловтішно засміявся й зайшов услід за ним до зали, а от Гаррі схопив Герміону за руку й затримав.

- Що? - наче виправдовуючись, спитала Герміона.

- Якщо хочеш знати, - тихенько сказав Гаррі, - Маклаґена, здається, справді хтось приголомшив. А ти, до речі, сиділа якраз навпроти нього.

Герміона почервоніла.

- Ой, ну добре, це я зробила, - зізналася пошепки вона. - Але чув би ти, що він говорив про Рона й Джіні! Та й узагалі, характер у нього паскудний; ти ж бачив, як він зреагував на те, що його не взяли в команду... тобі такі гравці не потрібні.

- Так, - погодився Гаррі. - І справді не потрібні. Але ж хіба це чесно, Герміоно? Ти ж староста!

- Ой, не діставай, - огризнулася вона, а Гаррі засміявся.

- Що ви там робите? - підозріло запитав Рон, визираючи з-за дверей Великої зали.

- Нічого, - одночасно відповіли Гаррі й Герміона і поквапилися вслід за Роном. Гаррі аж у животі закрутило від запаху смаженого м’яса, та не встигли вони ступити й трьох кроків до ґрифіндорського столу, як дорогу їм заступив професор Слизоріг.

- Гаррі, Гаррі, саме тебе я й хотів побачити! - весело загудів він, підкручуючи кінчики моржових вусів і випинаючи величезне черево. - Я сподівався зловити тебе перед вечерею! Що ти скажеш на те, щоб перекусити в моїй кімнаті? У нас там маленьке святечко - так, збираються майбутні зірки. Прийдуть Маклаґен, Забіні й чарівна Мелінда Бобин... не знаю, чи ти з нею знайомий? Її родині належить велика мережа аптек... а ще, зрозуміло, я щиро сподіваюся, що панна Ґрейнджер теж виявить мені ласку своєю присутністю.

На цих словах Слизоріг легенько вклонився Герміоні. Було таке враження, що Рона взагалі біля них немає; Слизоріг на нього й не глянув.

- Я не зможу прийти, пане професоре, - відразу відмовився Гаррі. - Мушу відбувати покарання в професора Снейпа.

- Ой, лихо! - комічно скривився Слизоріг. - Лихо-лишенько, а я ж на тебе, Гаррі, розраховував! Словом, доведеться поговорити з Северусом і пояснити ситуацію; я впевнений, що переконаю його відкласти твоє покарання. Отож чекаю вас якнайшвидше!

І він метушливо побіг із зали.

- Снейпа він не переконає ніколи, - сказав Гаррі, коли Слизоріг був уже далеко. - Це покарання й так уже раз відкладалося; Снейп це зробив для Дамблдора, але для іншого він на поступки не піде.

- Краще б він погодився, бо я не хочу йти туди сама! - стривожилася Герміона; Гаррі знав, що вона мала на думці Маклаґена.

- Сумніваюся, що ти там будеш сама, Джіні він, мабуть, теж запросить, - буркнув Рон, розчарований тим, що Слизоріг його зігнорував.

Після вечері друзі повернулися до ґрифіндорської вежі. У вітальні не було де яблуку впасти, бо учні переважно вже повечеряли; втім, вільний столик знайти пощастило; Рон, у кепському гуморі після зустрічі зі Слизорогом, склав на грудях руки й насуплено розглядав стелю. Герміона потяглася по «Вечірній віщун», залишений кимось на стільці.

- Є щось нове? - поцікавився Гаррі.

- Наче нічого, - Герміона розгорнула газету й переглядала середні сторінки. - Ой, Роне, дивися, тут твій тато... з ним усе нормально! - швидко додала, бо Рон уже занепокоївся. - Тут просто пишуть, що він відвідував дім Мелфоїв. «Цей повторний обшук помешкання смертежерів не дав відчутних результатів. Артур Візлі, голова бюро з виявлення й конфіскації фальшивих оборонних заклять та захисних предметів, сказав, що його команда діяла на підставі конфіденційної інформації».

- Ага, моєї! - зізнався Гаррі. - Я розповів йому на Кінґс Крос про Мелфоя і ту штуку, яку він велів полагодити Борджину! Якщо вона не в них удома, отже, він проніс її з собою в Гоґвортс...

- Гаррі, та як би він це зробив? - здивовано відклала газету Герміона. - Нас же всіх обшукали, коли ми прибули.

- Справді? - вражено перепитав Гаррі. - А мене не обшукували!

- А, так, я й забула, що ти спізнився... але нас усіх Філч у вестибюлі перевірив чуйниками таємниць. Жодну темну річ приховати було неможливо, я точно знаю, що в Креба конфіскували всохлу голову. То ж бачиш - Мелфой не проніс би нічого небезпечного!

Розгубившись, Гаррі якийсь час дивився, як Джіні Візлі бавилася з карликовим пухом Арнольдом, і аж тоді знайшовся, що відповісти.

- То, може, йому прислали совою.