Читати книгу - "Відьмак. Меч призначення"

— Ні, Ессі, — сказав він поволі. — Не шукай у мені тем для зворушливих балад, балад про відьмака, внутрішньо роздертого. Може, я й хотів би, щоб так було, але воно так не є. Мої моральні дилеми замість мене розв’язують кодекс і виховання. Дресура.

— Не кажи так, — обурилася вона. — Я не розумію, навіщо ти намагаєшся…

— Ессі, — урвав він її знову. — Я не хочу, аби ти мала про мене хибне уявлення. Я не мандрівний лицар.

— Холоднокровним і бездушним убивцею ти також не є.

— Ні, — погодився він спокійно. — Не є, хоча існують ті, хто думає інакше. Але не моя вразливість і переваги характеру роблять мене вищим, а лише пиха й зухвала гордість професіонала, переконаного у своїй вартості. Професіонала, в якого впаяно, що кодекс його професії і холодна рутина — куди доречніші за емоції, що вони захищають від помилок, які можна зробити, якщо заплутатися у дилемах Добра й Зла, Порядна й Хаоса. Ні, Ессі. Це не я вразливий, а ти. Зрештою, того вимагає твоя професія, вірно? Це тебе занепокоїла думка, що симпатична на перший погляд сирена, коли її образили, напала на ловців перлин з розпачливої помсти. Ти відразу шукаєш для сирени виправданнь, пом’якшувальних обставин, відмовляєшся від думки, що відьмак, оплачений князем, замордує чарівну сирену тільки за те, що вона насмілилися піддатися емоціям. А відьмак, Ессі, вільний від таких дилем. І від емоцій. Якби навіть виявилося, що то сирена, — відьмак не вб’є сирену, бо кодекс йому забороняє. Кодекс розв’язує дилему за відьмака.

Оченько глянула на нього, раптово піднявши голову.

— Будь-яку дилему? — запитала швидко.

«Вона знає про Йеннефер, — подумав він. — Вона знає про неї. Ех, Любистку, холерний ти пліткар…»

Вони дивилися одне на одного.

Що криється у твоїх василькових очах, Ессі? Допитливість? Зачарування відмінністю? Якими є темні боки твого таланту, Оченько?

— Вибачаюся, — сказала вона. — Запитання було дурнуватим. І наївним. Натякало на те, що я повірила всьому, про що ти говорив. Повертаймося. Цей вітер пронизує наскрізь. Глянь, які буруни на морі.

— Бачу. Знаєш, Ессі, це цікаво…

— Що цікаво?

— Я б голову віддав, щоб камінь, на якому Аґловаль зустрічається із сиреною, був ближче до берега. А тепер його не видно.

— Приплив, — коротко сказала Ессі. — Скоро вода сягне аж туди, під урвище.

— Аж туди?

— Так. Вода піднімається і спадає досить потужно, десь ліктів на десять, бо тут, у тіснині й у гирлі річки, бувають так звані припливні відлуння, чи як там їх звуть моряки.

Ґеральт дивився у бік мису, на Драконячі Ікла, що вгризалися у прибій, що ревів і пінився.

— Ессі, — запитав він. — А коли починається відплив?

— А що?

— Як далеко відступить море?

— А що… Ах, розумію. Так, ти маєш рацію. Воно відступає аж до лінії шельфу.

— Лінії чого?

— Ну, наче полиці, яку творить дно, пласка мілизна, що уривається на межі глибини.

— А Драконячі Ікла…

— Є точно на тій границі.

— І до них можна буде дійти по сухому. Скільки я б мав часу?

— Не знаю, — Оченько нахмурилася. — Треба попитати місцевих. Але мені здається, Ґеральте, що це нехороша ідея. Глянь, між сушею й Іклами є скелі, весь берег потятий затоками й фіордами. Коли почнеться відплив, там з’являться ущелини, котли, повні води. Не знаю, чи…

З боку моря, від ледь помітних скель до них донісся плюскіт. І голосний, співучий окрик.

— Біловолосий! — крикнула сирена, граційно перескакуючи по гребнях хвиль, молотячи по воді короткими елегантними ударами хвоста.

— Ш’ееназ! — відгукнувся він, махаючи рукою.

Сирена підпливла до скель, зависла вертикально в спіненій зеленій безодні, обома руками відкидаючи з обличчя волосся, відкриваючи одночасно торс разом зі всіма принадами. Ґеральт зиркнув на Ессі. Дівчина трохи почервоніла і з виразом жалю й розчарування на мить глянула на власні принади, що ледь позначалися під сукнею.

— Де той мій? — заспівала Ш’ееназ, підпливаючи ближче. — Він же мав тут бути.

— Був. Чекав три години й пішов.

— Пішов? — здивувалася сирена високою треллю. — Не чекав? Не витримав якихось трьох годин? Так я і думала. Анітрохи жертовності! Анітрохи! Бридкий, бридкий, бридкий! А ти що тут робиш, біловолосий? Прийшов прогулятися зі своєю коханою? Ладна з вас пара, тільки оті ноги вас спотворюють.

— Це не моя кохана. Ми ледь знайомі.

— Так? — здивувалася Ш’ееназ. — Шкода. Ви пасуєте одне одному, гарно виглядаєте разом. Хто це?

— Я — Ессі Давен, поетка, — заспівала Оченько з акцентом і мелодикою, порівняно із якими голос відьмака звучав наче каркання ворона. — Я рада познайомитися із тобою, Ш’ееназ.

Сирена плеснула по воді, засміялася звучно.

— Як чудово! — крикнула. — Ти знаєш нашу мову! Клянуся, ви, люди, вмієте здивувати. Насправді не аж так багато нас розмежовує, як говорять.

Відьмак був здивований не менше за сирену, хоча й міг припускати, що освічена й начитана Ессі краще за нього знає Старшу Мову, мову ельфів, чию співучу версію уживали сирени, моринки й нереіди. Також зрозуміло, що співучість і складна мелодійність мови сирен були заважкі для нього, а для Оченька були легшими.

— Ш’ееназ! — закричав він. — Усе-таки нас дещо розмежовує, а тим, що нас інколи розмежовує, може бути й пролита кров! Хто… Хто вбив ловців перлин, там, біля двох скель? Скажи мені!

Сирена пірнула, збурюючи воду. За мить знову з’явилася на поверхні, а бліде личко її перекривилося і скорчилося у бридкій гримасі.

— Не думайте навіть! — крикнула вона пронизливо. — Навіть не думайте наближатися до сходів! Це не для вас! Не сваріться з ними! Це не для вас!

— Що? Що не для нас?

— Не для вас! — зойкнула Ш’ееназ, кидаючись навзнак у хвилі.

Бризки води підлетіли високо угору. Ще мить вони бачили її хвіст, роздвоєний, утятий плавник, що тріпотів на хвилях. Потім вона зникла у глибині.

Оченько поправила волосся, скуйовджене вітром. Стояла не рухаючись, схиливши голову.

— Я не знав, — Ґеральт кахикнув, — що ти так добре знаєш Старшу Мову, Ессі.

— Ти й не міг знати, — сказала вона з гіркотою в голосі. — Адже… Адже ми ледь знайомі.

VI

— Ґеральте, — сказав Любисток, розглядаючись, наче гончак. — Тут страшенно смердить, тобі не здається?

— А чи я знаю? — Відьмак потягнув носом. — Бував я у місцях, де смерділо й гірше. А це лише запах