Читати книгу - "Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А тоді з-під каптура почало прозирати обличчя — худе та бліде мерехтіло воно серед тіней; і затулила ся істота лице своє чорними, наче сажа, пазурами, що вже перетворювалися на руки, й відсахнулася від мене, коли почав я наступати, посипаючи її залишками порошку.
Тепер я відтісняв істоту до стіни абатства, і там, із диким відчайдушним криком, напівлюдським, напівдемонічним, вона сахнулася од мене й несамовито увіп’ялася пазурами в сіре каміння, наче хотіла у свій звичний страхітливий спосіб видертися нагору, до абатового вікна. Якусь мить здавалося, що вона ось-ось збіжить вгору прямовисною стіною, чіпляючись за неї, наче кажан або велетенський жук. Одначе перетворення зайшло вже надто далеко, тож істота відступила у тінь сосни дивною хиткою ходою, немов її зборола смертельна неміч, повалилася на землю й лежала, скулившись, у своєму чернечому вбранні, ніби чорний нічний птах зі зламаними крильми.
Промені опуклого місяця, тонко сіючись крізь гілля, холодним та мертвотно-блідим світлом лягали на мертве обличчя, хоча тіло було занурене у тінь. І обличчя те, як я й очікував, було обличчям абата Теофіля, на якого мені якось були вказали у Зімі.
На ньому вже був спокій смерті; почвара не лишила по собі ані сліду на заплющених повіках і стулених губах, і на запалих та змарнілих щоках не було ані знаку іншого, ніж такий, що міг походити від святої суворості й тривалої аскези.
Той ратник, якого Звір повалив був на землю, не був поранений, хоча й був жорстоко посинцьований під своєю кольчугою. Він із побратимом стояли поруч мене, не кажучи нічого; і знав я, що упізнали вони мертвого абата. Тож, поки місяць у небі сірішав із наближенням світанку, я змусив їх скласти жахливу присягу, що вони дотримуватимуться таємниці. І зобов’язав я їх бути вірними свідками тієї промови, що я мусив виголосити перед ченцями Периґонськими.
Залагодивши сю справу так, аби ніщо не нашкодило доброму імені преподобного Теофіля, розбудили ми воротаря та сповістили йому про прикру абатову смерть.
Й розповіли ми сю історію, стверджуючи, що Звір накинувся на нас зненацька і, перш ніж встигли ми йому завадити, досяг абатової келії, а коли з’явився знову, тримав Теофіля у зміїстих лабетах своїх, немовби хотів забрати його до комети, що хилилася до обрію.
І тоді за допомогою чаклунського порошка прогнав я нечистого Звіра, змусивши його облишити свою жертву. І щезла та істота у хмарі сірчистого полум’я та пари, одначе Теофіль помер від жаху, якого зазнав, поки Звір спускався з ним стіною.
Його смерть, казав я, була воістину мученицькою, й була вона не марною: Звір більше не сіятиме лиха в краї й не мордуватиме Периґон, адже ужиток гіперборейського порошку — то певний спосіб, що вигонить злії сили.
Упевнила братію така оповідь, й тужили вони безутішно за своїм абатом. І воістину, оповідь та була на свій лад доволі правдива, адже Теофіль насправді був невинним і не відав геть нічого ані про ту огидну переміну, що коїлася з ним щоночі, ані про діяння, чинені Звіром через його мерзенно видозмінене тіло.
Щоночі сходила істота з комети, аби вгамувати свій пекельний голод, а оскільки була вона інакше безтілесна та безсила, то користалася абатом як своїм одержимим, надаючи його плоті обрисів нечестивої почвари, що примандрувала з-поза зірок.
Після Теофілевої смерті Звіра більше не бачили в Аверойні, й подібні смертовбивства більше не повторювалися.
Аж ось настав строк, і комета, поволі згасаючи, полинула до інших небес; і чорне страхіття, яке вона принесла із собою, перетворилося на мінливу легенду, як перетворюється будь-яка минувшина. І ті, що читатимуть сей звіт у часи прийдешні, не йнятимуть йому віри й казатимуть, що жодний демон а чи злий дух ніколи не здобув би перемоги над правдивою святістю. Воістину, вийде на краще, якщо ніхто не повірить у сю історію, адже несьогосвітня скверна безнастанно пролітає поміж Землею та Місяцем і крізь галактики, а безодня сповнена таких істот, що саме́ лише знання про них може позбавити людину здорового глузду.
Істоти, яким годі добрати ймення, приходили до нас як несьогосвітні жахіття й приходитимуть знову. А зоряне зло — геть не таке, як зло земне172.
Ілурнійський колос
I. Втеча некроманта
Тричі нечестивий Натаїр173 — алхімік, астролог і некромант — разом із десятьма своїми учнями полишив місто Війон украй несподівано і за геть таємничих обставин. Багато хто з мешканців міста та околиць вважав, що до його від’їзду спричинився благотворний страх перед освяченими лещатами для великих пальців174 та оберемками хмизу, адже впродовж того року інквізиція діяла з надзвичаним завзяттям, і чимало інших, і то значно менш сумнозвісних чаклунів уже спалили живцем на багаттях; до того ж було добре відомо, що Натаїр накликав на себе гнів Церкви. Тож мало хто вбачав загадку в причині його зникнення, проте засоби, якими він скористався для від’їзду, а також місце, до якого попрямували чаклун та його учні, залишалися більше, ніж просто загадковими.
Ширилася тисяча темних і забобонних поголосок, і перехожі творили на собі хресне знамення, коли наближалися до високого похмурого будинку, що Натаїр звів блюзнірськи близько до великого кафедрального собору, та ще й умеблював із сатанинською пишнотою та химерністю. Двійко відважних злодіїв, які вдерлися до маєтку, коли усім стало відомо, що він стоїть пусткою, переказували, що більша частина меблів, книг та іншого Натаїрового реманенту, схоже, переїхала разом зі своїм власником — поза сумнівом, до того самого огнистого місця призначення.
Звістка тая спричинила нові суперечки щодо нечистої таємниці, адже було вочевидь неможливо, щоб Натаїр і десятеро його підмайстрів із кількома возами домашнього скарбу спромоглися у будь-який праведний спосіб пройти крізь браму під постійною охороною так, щоб вартові про те не знали.
Найревніші та найпобожніші городяни казали, нібито однієї безмісячної півночі Натаїра з учнями відніс геть сам Архиворог175 разом із легіоном кажанокрилих помічників. Деякі панотці, а також шановані міщани стверджували, буцімто бачили, як на тлі затьмарених зірок пролітали якісь людиноподібні обриси, а з ними — інші,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт», після закриття браузера.