Читати книгу - "Вагітна від нареченого сестри, Ярл Конг"

- Привіт, я вас не розбудила? - Я відправила повідомлення Ліці, відправила ще двадцять хвилин тому і весь цей час ходила туди-сюди неподалік свого під'їзду, щоб дочекатися відповіді від подруги та заспокоїтися. В такому згвинченому стані не варіант з'являтися перед батьками. Вони ще після недавніх подій не відійшли, нічого добивати рідних "десертами".

- Привіт, ні, не розбудила, ми в дорозі, - фух, добре, хоча б з цим можна полегшено видихнути. Я б не змогла заснути, якби не дізналася, як там подруга і її мала. Сподівалася на те, що якщо навіть Софійка і спить, то Ліка поставила мобільний на вібрацію, або перевела гаджет в "тихий режим", щоб не розбудити доньку.

- Як мала? - Як же я сильно скучила за нашими з подругою розмовами ні про що та про все на світі. Коли ми обговорювали навчання, хлопців, косметику. Ми могли теревенити годинами про будь-що, будь-де, та будь-як. Безтурботні часи. Ідеальні. Ми якщо і цінили те, що маємо, то не сповна, так само як і не цінимо те, коли ми повністю здорові та щасливі, згадуючи про це тільки тоді, коли хворіємо. Або взагалі знаходимося на межі... Як манюня Софійка.

- Важко, важко їй дається дорога, літаком було б куди скоріше, але це в рази небезпечніше, ніж добиратися до клініки машиною.

- Мама поїхала з вами? - Надіюся, так. Навіть не питаю в подруги стосовно того, що це за машина, хто за кермом, оскільки в неї немає авто. Отже, орендувала. Звідси випливає логічне питання - наскільки дорого це обійшлося? Впевнена, дуже дорого, а в Ліки й так проблеми з грошима... Чорт забирай, варто було з нею їхати, можливо, хоча б чимось допомогла.

- Так, без неї я б не впоралася, ми по черзі на посту біля Софійки, - від цієї інформації видихаю. Отже, дівчина не віч-на-віч з долею, в неї в напарниках найрідніша людина. Хоч вона для мене і найкраща подруга, і я знаю, що це взаємно, та рідніше мами нікого бути не може. Тим паче я знаю які міцні відносини у подруги з матір'ю. Наскільки вони одна одною відчувають навіть на підсвідомому рівні.

- Ти там при нагоді перевіриш свій рахунок, добре? - Хоча б якась приємність, хоча б мізерна, але сподіваюся у Ліки добавиться хоч трішки оптимізму. Краще мінімальна позитивна новина, ніж взагалі нічого.

- А ти що знову щось кинула?

- Так, там небагато, але дещо було, - як виявилося, Андрій не просто так простягав мені купюри. Не з якимось там поганим задумом. Це, по факту, були мої кошти. Від продажу прикраси бабусі. Я ще раніше, на минулій зустрічі віддала коштовність хлопцю, щоб той спробував дізнатися її вартість, адже в нього знайомий працював в оцінюванні таких от раритетів. Я спочатку в думках дещо подула губи на Андрія, що він мене не питаючи обміняв каблучку на гроші, але потім, почувши, чому він так вчинив, вгамувалася й подякувала за чималу суму, яка несподівано з'явилася у мене на руках. Яку я тут же понесла в найближчий банкомат та відправила на рахунок Ліки. Я призналася Андрію стосовно моєї подруги та ситуації, яка склалася в її родині, тож хлопець вирішив, що я захочу їй ще допомогти, матеріально, тому обміняв у свого знайомого коштовність на кошти. І зробив вірно. Я поцілувала його за цей вчинок, хоч пару хвилинами раніше хотіла насварити. Хай вибачить мені моя бабуся та тітка, але скрутний момент настав. Так, не в мене особисто, але Ліка це як частинка моєї родини, і відповідно її донька також, а я не затисну якісь прикраси, навіть якщо вони є згадкою, коли мова йде щодо того, щоб врятувати члена сім'ї. Саме тому я відкинула пропозицію Андрія повернути гроші та забрати назад каблучку. Наразі це взагалі не рівноцінний обмін.

- Кірка, мені вже аж соромно стає, ти стільки для нас робиш...

- Так я ж не просто так, у мене буде до тебе прохання, - тримаю серйозний тон, а сама посміхаюся.

- Яке? Я готова! - Знаю, подруго, знаю, в тобі я не сумніваюся. Аніскілечки.

- Коли Софійка буде виходити заміж, я чекаю від тебе запрошення на весілля. Тряхнемо кісточками, звабимо всіх місцевих дідусів, - Ліка максимум напружена, хочу хоч трішки її розслабити. Якщо навіть куточки її губ дещо підіймуться вгору в подобі посмішки, то я вже буду вважати це успіхом. Моєю маленькою перемогою в цей по факту програшний майже по всіх фронтах день.

- Готуйся до потужної заруби, я свою фан-базу мужичків за шістдесят так просто не віддам тобі в руки.

На душі відразу стало легко, варто було почути хоч і не голосний, та все ж сміх подруги. Хоч на мить я змогла її відірвати від негативних думок. Хоч на пару секундочок змогла витягнути з постійної напруги за життя доньки. Хоч крапля того, адекватного минулого, в морі поточного безумства...