Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

- Класна в тебе бабуся – говорить Тая, як тільки ми заходимо до будинку та знімаємо верхній одяг – А от, Аліна, вибач я знаю вона твоя подруга дитинства, але вона мені взагалі не сподобалася. Вона, якась не щира. І дивилася на тебе з заздрістю – висловлює свою думка Ковалевська, вона говорить прямо мої думки. Ідемо мити руки до ванни кімнати  мити руки та щебечемо.

- Ти, вибач, я сама не знаю, що це з Аліно, вона дуже змінилася, ми з нею майже не спілкуємося.

- Олю, тобі немає за що вибачатися, а я висловила свою думку, бо хочу бути чесна з тобою.

- Ти висловила, все те що думаю я. Просто я не знаю, як пояснити. Аліна завжди була поряд біля мене, а потім все змінилося. Ми навіть деякий час з нею не спілкувалися це ще в школі було, а потім знову помирилися і зараз знову щось схоже на те, що було колись, але якщо я тоді хотіла відновити нашу дружбу, то зараз ні.

- Люди змінюються з роками, виростають. Змінилися інтереси, погляди на життя і це нормально.

- Я теж так вважаю! А, знаєш, я не зарікаюся, але впевнена наша дружба це до кінця.

- І я так думаю! – обіймаємося. Я не хочу порівнювати Аліну та Таю, але все якось саме собою виходить.

Поки нас не було. Ба вже накриває на стіл. Я ж казала, що вона метеор, як живчик у мене. У її руках все горить, звичайно це образно, але вона така.

- Ба, я тут печиво принесла твоє улюблене та там різні смаколики, що мама готувала.

- І навіщо? У мене все є.

- Все, але такого немає.

- Це вам – Тая простягає подарунок для бабусі, вчора вона щось схоже подарувала мамі , а сьогодні для ба.

- Що, ти Таєчка, не потрібно було – дивиться в пакунок, де лежать французькі парфуми та деяка доглядова вікова косметика, все те що моя баба Ніна так любить – Ой, це ж так дорого, дитино, не потрібно було.

- Це вам за онуку, вона у вас найкраща.

- Чула ? Найкраша! – запитую у ба. Вона знає, що я у неї найкраща, але вона рідко коли мене хвалить, але перед сусідами любить похизуватися, яка я у неї.

- Чула! Дякую, тобі Таєчко. Дівчата, руки помили?

- Помили – говоримо в один голос з подругою.

Моя ба наливає мій улюблений борщ з пампушками. Ставить чайник, розкладає солодощі , що ми принесли та домашнє варення. У моєї ба ми проводимо близько двох годин. Ситі, радісні, обговорюємо останні новини.

З цікавого її нагородили на роботі, як заслуженого працівника будинку мистецтва, вона навіть грамотою похизувалася. Баба Ніна хотіла нагрузити нас своїми закрутками, але я відмовляюся, бо говорю, що ми ідемо ще гуляти.

Тая бачить, що ба це трохи засмучує, то говорить , що завтра нас забиратиме її брат і ми заїдемо візьмемо, щось смачненьке. Ви б бачили, як розцвіла жінка.

- Хух, я так наїлася – говорить Тая поки ми їдемо до центру. Далі ми переміщаємося до одного з найулюбленіших місць у Білій, де не лише смачно готую, але тут така атмосфера, що дух перехоплює, багато свіжиї квітів, світлий декор х елементами природніх матеріалів.

- А я б оце ще щось і захом’ячила – говорю.

- Литвин, ну ти і обжора. І куди воно тобі, оце лізе?

- Сама не знаю, але б від соковитого бургера не відмовилася б.

- Ні, я пас, хіба, що можливо, еклерчик, якийсь смачний я не проти.

- Ну, я думаю  що веду тебе у правильне місце та солоденьке теж є.

Ми заходимо у моє улюблене кафе робимо замовлення, все те що і обговорювали, поки чекаємо готових страв. Кожна занурюється у свій телефон. Перевіряю Instagram, наше фото з Таєю має багато сердечок та близько півтисячі переглядів. Вже збираюся відкласти смартфон, як мою увагу привертає запрос на повідомлення. Відкриваю та ахаю, здається в голос, бо Тая відкладає свій гаджету та дивиться на мене.

- Що, з обличчям? Ти, що труп побачила? – з жартом запитує подруга, а я лише нервово посміхаюся.

- Та, так нічого, все ок, картинку «стрьомну» побачила.

- Ах, то видихай.

- Видихаю -  навіть посміхаюся.

Тая відволікається на страви, які нам принесли та робить декілька фото. А я знову беру телефон до рук та читаю повідомлення у мене навіть руки спітніли.

« Скучила? Я дуже! Бачц ти правжньою красунею стала. Скоро знову моєю будеш! Твій І.»

Відкриваю сторінку відправника, але ні фото, ні шапки профілю нічого немає, лише, який дивний нік. Надіюся це просто жарт, а не те, що я подумала. Бо знаю той хто міг відправити, десь зараз у столиці, а не в Білі або взагалі закордоном.

Відкладаю дурні думки. Це минуле до якого я не повертаюся. Все пройшла. Я забула. Це було марево.

Далі вечір приходить без дурних повідомлень та пригод. Додому повертаємося близько десятої, коли надворі темна ніч. Водні процедури, розмови перед сном. Подруга швидко засинає, а от я кручуся довго, ледь вдається заснути під ранок.

Зранку, я прокидаюся від шуму на кухні і хто це? Мама ще на роботі, має бути лише через годину. Спочатку мене сковує страх, але я добре пам’ятаю, що двері у будинок зачиняла, тож чужий ніхто не міг зайти, вирішую перевірити хто там. Ключі від будинку є у сусідки на всяк випадок та у ба.

Сусідка одразу відпадає, вчора бачили її з Таєю вона до сина у сусіднє місто збиралася з ночівлею. А, от , ба як варіант, може. Але ж лише сьома, що вона забула у таку рані.

Тихенько висковзую з під одіяла, щоб не розбудити подругу, накидаю халат на тіло та прямую на кухню, де чую шум.

- Ба, а ти що тут робиш у таку рань? – говорю обурено.

- Тихіше, а то Таєчку розбудиш.

- Ти тему не переводь!

- Ну, знаю я тебе, що можеш не заїхати, хоч і Таєчка обіцяла за соліннями, тому сама привезла.

- А на годинник ти дивилася? – мій голос звучить абсолютно спокійно, без претензій. Я ж знаю цю жінку і мала розуміти, що щось подібне вона може утнути.

- Це у вас молодих сон до обіду. А я вже у п’ять встала, все прибрала, налаштувала на маршрутку та до вас, а що? Ти не рада рідній, бабусі?

- Рада, але ти б оце краще полежала, ніж у таку погоду через все місце та ще й у маршрутці. Ми б заїхали. Тая попросила б Руслана і він би завіс.