Читати книгу - "Злодійка, яка смикнула лихо за косички"

-- Я залишуся тут і пригляну за цими потворами.

В магазині я знайшла і запалила лампу, тоді пішла з нею в підсобку.

Він був мертвий. І покалічений. Було так погано, як я й очікувала. Я добре не знала його, але не думаю, що він хотів би вижити після того, що Бош з ним зробив.

Його більша частина сиділа на елегантному кріслі за елегантним столом. Я подумки занотувала, щоб запитати Боллунда чи Локвуд мав якусь родину. Якщо Боллунд виживе.

Я вже збиралася повернутися і йти назад до Хольгрена, коли мій погляд привернув пакунок.

Розміром з мій кулак, він лежав не підлозі, частково розламаний, видно його скинули туди під час сутички. Його красива обгортка була заляпана кров‘ю Локвуда. Я придивилася і побачила, що на блакитному папері, в який він був загорнутий, було написане моє ім‘я. Скидалося на жіночий почерк, когось, хто не надто звик писати. Я підняла його, почула, як всередині дзенькає розбите скло. Понесла пакунок і ліхтар на вулицю.

Хольгрен схилився над останками Боша і намагався відірвати бурштинову брилу, в якій знаходилася голова Боша.

-- Сувенір? – запитала я.

-- Ха. Хочу забрати її до того як з‘явиться Клюге, а це буде доволі скоро. Гавон вимагатиме доказів, якщо ти хочеш скасувати контракт і повернути свої гроші. Чи вже забула?

-- Чесно кажучи, забула. – Можливо Гейрус скасував контракт, але невеличке страхування не зашкодить.

З голосним тріском голова відірвалася.

-- Ну, от і все. – Він повернувся, щоб передати її мені, побачив, що в мене зайняті руки.

-- Що там в тебе?

-- Може відповідь на загадку. – Я розповіла йому про дівчину Естри Хейг, яка шукала мене і залишила в Локвуда пакунок для мене.

-- Чому в Локвуда?

-- Не знаю. Може відповідь всередині.

-- То чому ти не відкриваєш пакунок?

-- Не знаю. Раптово в мене якесь дивне відчуття -- що б там не було, мені це не сподобається.

Він просто дивився на мене.

-- Гаразд, гаразд. – Я поклала лампу на землю і розірвала обгортку, відкривши невеличку, квадратну коробочку з палісандра, на жаль в одному кутку тріснуту. Я відкрила защіпку.

Всередині був напахчений аркуш паперу, складений, щоб поміститися, і шматочки кольорового, розбитого скла. Розбите скло я впізнала по частині зеленого крила і делікатній голові з довгим, тонким дзьобом.

Колібрі, яке Хольгрен поцупив у мене за день до своєї смерті.

Я витягнула записку і відклала коробочку. Розправила цупкий, напахчений папір:

Мадам Амро,

Корбін сказав мені, що пташка Ваша, тож я повертаю її Вам, щоб показати – те, що я пишу далі, правда.

Корбін був моїм мужчиною. У мадам Естри мій контракт, і він збирався оплатити його, викупити, щоб ми могли бути разом. Але мадам Естрі це не сподобалося, по суті вона зненавиділа Корбіна за те, що він покохав мене.

Я знаю, Корбін мертвий і його вже не повернути. Я зрозуміла це, як тільки Ви зайшли у Мрію, щоб розповісти мадам Естрі. Його ім‘я на Ваших вустах і вираз Вашого обличчя сказали мені все. Але Ви не знали про нас. А я не могла сказати Вам, тільки не під її дахом. Тож я хочу сказати Вам, що якщо Корбіна спіткав поганий кінець, а моє серце підказує, що це так, то це зробила Естра, а точніше наказала зробити, бо тієї останньої ночі, коли Корбін не прийшов до мене, вона сказала, що він ніколи вже не прийде. Вона сказала, що я належу їй, я її власність, і я не можу забрати її мужчину, як цього не може її щітка для волосся, чи її пес. А коли я відповіла, що це вирішувати Корбіну, вона засміялася і сказала, що Корбін більше ніколи нічого не вирішуватиме.

Корбін говорив мені, що Ви відчайдушна, і якщо в мене колись будуть проблеми, то звертатися до Вас, якщо не зможу звернутися до нього. Для себе я нічого не прошу, я прошу для Корбіна. Якщо Ви шукаєте того, хто скривдив його, то тепер Ви знаєте.

Я залишаю цю записку в посередника Корбіна, бо він не сказав мені, як Вас знайти.

Щиро Ваша,

Ліра Джувіс Блекдотер

-- От сука, -- прошипіла я.

-- Про яку суку йдеться? – запитав Хольгрен, але я майже не чула його.

-- Вона сиділа і розпачливо крутила серветку, запропонувала мені допомогу в пошуках вбивці Корбіна, йобане уособлення скорботи! – Я копнула коробочку по вулиці, розсипаючи по бруківці шматки кольорового скла.

Хольгрен обережно забрав у мене записку. Прочитав. Віддав мені. Я зім‘яла її в кулаці, тоді змусила себе заспокоїтися. Я вигладила листа, акуратно склала його і запхала в кишеню.

-- Ти вб‘єш її? – запитав він.

-- Я? Я законослухняна громадянка, Хольгрене. Особливо якщо поблизу знаходиться інспектор, -- я вказала підборіддям на вулицю, де з-за рогу з‘явилася карета, за якою крокував десяток міських вартових, озброєних піками.

-- Хтось припізнюється, а хтось геть запізнюється, -- пробурмотіла я.

Клюге й словом не обізвався до мене, що мене цілком влаштовувало. Він вислухав свідчення Хольгрена, тоді швиденько оглянув магазин і трупи.

-- Де його голова? – запитав він коли дійшов до Боша.

Здавалося, що Хольгрен хотів зобразити невинність, але потім відхилив плащ і показав свій жахливий трофей.

-- Є якась особлива причина, чому вона тобі потрібна? – запитав його Клюге.

-- Так.