Читати книгу - "Бунгало, Сара Джіо"

—А що сталося з Кітті? Що сталося з Вестрі? — Дженніфер наморщила лоба. — Ти намагалася їх знайти?

—Ні. У день весілля я поклялася відпустити й забути все це. Було б несправедливо щодо твого діда вчинити по-іншому.

—А як же бунгало, картина? І твоя обіцянка Тіті? Пам’ятаєш, що вона говорила про справедливість?

Я відчула безкінечну втому, але відповіла чесно:

—Так, пам’ятаю.

—Я поїду з тобою, — безапеляційним тоном заявила Дженніфер.

—Куди поїдеш?

—На Бора-Бора.

—Ой, люба, — всміхнулася я, — це так зворушливо, але я не думаю...

—Так, — не вгавала онучка. Її очі світилися захватом. — Поїдемо разом.

Я похитала головою. Розповівши історію, я роз’ятрила старі рани. Вони боліли, наче все це трапилося вчора.

—Я не зможу.

Дженніфер пильно глянула мені в очі:

—Бабусю, невже не розумієш? Ти мусиш туди повернутися.

* * *

Літак здригався і бряжчав, знижуючись над Французькою Полінезією.

— Шановні пасажири, ми потрапили в зону помірної турбулентності, — защебетав стюард з австралійським акцентом. — Пристебніть паски безпеки. Ми заходимо на посадку.

Я заплющила очі, згадуючи переліт на Бора-Бора багато років тому. Тоді поруч сиділа Кітті, і в літаку було повно медсестер, які, затамувавши подих, слухали медсестру Гільдебренд. Вона лякала нас небезпеками острова. А потім Кітті поклала руку мені на плече, подякувала, що я полетіла з нею, і пообіцяла, що я не пожалкую. Якби можна було все змінити, як би я вчинила?

Літак сильно трусився, Дженніфер повернулася до мене й лагідно сказала:

—Не хвилюйся, бабусю.

Я стиснула її долоню, оглядаючи салон. Переважали молоді пари — мабуть, у них медовий місяць. Молодик праворуч від нас ніжно гладив волосся коханої, вони удвох видивлялися в ілюмінаторі острів. Важко було не заздрити. Їм неймовірно пощастило відкрити для себе острів без жахів війни й тягарів часу. От би повернутися у свої двадцять один та почати все з чистого аркуша. Із цієї миті й разом з Вестрі на сусідньому сидінні.

—Готова? — Дженніфер вивела мене із задуми. Літак уже приземлився. Я встала й поспішила за онучкою до дверей. Перші пасажири вже сходили трапом.

Стюардеса пришпилила до моєї сорочки пурпурову орхідею. Квітка була аж така яскрава, що я засумнівалась у природності кольору.

—Вітаємо на Бора-Бора, мем. Ви полюбите цей острів.

—Я вже давно його люблю, — усміхнулася я, на повні груди вдихаючи тепле вологе повітря. Там, де сімдесят років тому розкинулася єдина злітна смуга, тепер вирував аеропорт. Смарагдові пагорби поцятковані будиночками. Усе змінилось, але повітря досі пахнуло солодким нектаром, а бірюзова вода здалеку манила до себе. І тієї миті я збагнула: я вдома.

— Візьми мене за руку, бабусю, — запропонувала Дженніфер.

Але я похитала головою, бо вже давно не відчувала в собі так багато сили та впевненості.

— Я впораюсь, — мовила я і рушила вниз трапом. «Так, — повторила подумки, — я впораюся».

* * *

Шатл доставив нас із аеропорту до розкішного готелю. Дженніфер відчинила двері карткою-ключем, і ми ввійшли в номер з кондиціонером.

— Поглянь, який краєвид! — вигукнула онучка. За скляними дверима виднілася неймовірна панорама піщаного пляжу. І раптом я помітила щось знайоме.

—О боже... — Я рушила ближче до вікна. — Малюнок берега... Не може бути!

— Що? — підбігла Дженніфер. — Що ти побачила?

— Я можу помилятися, та, здається, готель збудовано на місці нашої бази! Дуже знайомий пляж, і те, як він завертає вбік. І підводний риф. Отам, під шумовинням.

Я не вірила своїм очам. Здавалося, от-от звідкись з’явиться медсестра Гільдебренд, або Кітті, або — я зітхнула — Вестрі.

—Повернутися сюди просто... — Я відчинила двері й вийшла на балкон. Дженніфер залишилася в номері.

—Не поспішай, бабусю, — тихо мовила вона. — Я буду всередині.

На балконі я опустилася в плетене крісло, і знайомі хвилі заполонили мій розум і серце.

* * *

Так минула година, я повернулася до номера й побачила, що Дженніфер заснула. Узяла із шафи покривало, тихенько накрила онуку, а тоді витягнула зі столу аркуш паперу. Я знала, куди слід піти.

Моя люба!

Я пішла на прогулянку. Не хотіла тебе будити. Повернуся перед вечерею.

Обіймаю.

Бабуся

Надівши солом’яний капелюх, я вийшла з готелю, минула басейн, навколо якого смажилися дівчата в бікіні, бар, де молодята сьорбали фруктові коктейлі, і вийшла на берег океану. Пляж практично не змінився — неподалік виріс тільки один будиночок. Тут було так само тихо та спокійно, як сімдесят років тому.

Я знову стала двадцятиоднорічною медсестрою, яка вислизнула на пляж після тривалої зміни в санчастині. Крадькома озиралася, чи ніхто не йде за мною, а серце гупало в грудях, передчуваючи зустріч із ним.

Проте я швидко втомилася. Ноги все сильніше грузнули в піску. Я витерла краплі поту із чола й міцніше натягнула капелюх, який захищав обличчя від безжального сонця. Роззирнулася. Де воно? Мабуть, трохи далі.

Над головою кричали птахи, і я рушила далі, пильно вдивляючись у гущавину. Воно має бути тут. Десь тут.

За двадцять хвилин я зовсім захекалась і зупинилася. Знайшовши пляму тіні, опустилася на пісок і важко зітхнула. Звісно, бунгало вже немає. Чи я здуріла вірити, що воно досі стоїть і чекає на мене?

— Перепрошую, мем? — Почувши поруч чоловічий голос, я підвела голову. — Мем, з вами все гаразд?

До мене наближався чоловік. На вигляд йому було за шістдесят, майже як моєму старшому синові. З ним ішла жінка приблизно того самого віку, одягнена в блакитний сарафан. Темне волосся зібране в мальвінку.

—Так, так. — Я опанувала себе.

—Я Грег, а це моя дружина Лорен. Ми живемо тут неподалік.

— Мене звуть Енн. Енн Келл... — запнулась я, дивуючись з обмовки. Я прожила більшу частину життя як Енн Ґодфрі, але чомусь на острові це прізвище здавалося чужим. — Енн Келловей, — закінчила я.

Лорен глипнула на чоловіка, а потім на мене.

— Енн Келловей?

—Так. — Вона наче впізнала прізвище, і це мене спантеличило. — Вибачте, а ми знайомі?

Жінка похитала головою і вражено глипнула на свого супутника.

— Ні, — сказала вона та присіла поруч зі мною. — Але ми давно сподівалися познайомитися з вами.

—Я не зовсім розумію.

—Неймовірно, — зачудовано похитала головою Лорен. — Ви жили на