Читати книгу - "Пазл"

Він глянув у заґратоване вікно, але з його кімнати фари мінівена було не видно — напевно, автівка з іншого боку будівлі, позаду. Заметіль досі так само лютувала, й Ілан подумав, що така погода — це теж ненормально. Складалося враження, наче все навколо змушує їх залишатися у цьому зловісному місці.

Наче сама лікарня не хоче їх відпускати.

Сівши на ліжко і розшнурувавши кросівки, він усвідомив стан напруги, в якому перебував: усі м’язи напружені, нерви на межі. Його знову переслідував образ батька, беззубого і розрубаного навпіл. «Минуло стільки часу, сину, ти тепер справжній чоловік».

Ілан ліг на матрац, розкинув руки в сторони, втупивши погляд у стелю. У голові роїлося стільки запитань. Про його власну особистість, про ці начебто конфіденційні документи, які показав йому Мокі. Про Гайгекса теж. А якщо, врешті-решт, ці папери спалив не він, а хтось інший?

Він знову запитував себе, де межа між реальністю та вигадкою. Як глибоко гра пустила в нього своє коріння. І що від нього зрештою хоче цей шістдесятирічний організатор гри.

Ілан повернувся набік, не роздягаючись, поклавши палицю поряд. Цієї ночі він залишить світло увімкненим.

Про сон не може бути й мови.

42

День 2

Зі сну Ілана висмикнули крики.

Схоже, серед ночі він таки заснув.

У коридорі хтось гупав у всі двері.

— Ходіть швидко! Виходьте, чорт забирай! Із Лепренсом щось трапилось!

Ілан упізнав голос Максима Філози. Він перевернувся набік. Будильник показував заледве 6:30. Він різко підскочив і відчув, як кров приливає до м’язів. Він миттю натягнув кросівки, не зав’язуючи шнурки, і поспішив до дверей, очі досі злипались від сну.

Відсунув комод убік, провернув ключ у замку. За кілька секунд він опинився у крижаному коридорі і зіщулився від протягу. Інші гравці поступово виходили зі своїх кімнат, ­дехто досі сонний, дехто вже одягнений, як Гайгекс та Наомі Фей.

Він обмінявся схвильованим поглядом із Хлоєю, яка, тремтячи, закінчувала натягувати свій светр.

Філоза стояв перед відчиненими дверима кімнати Лепренса з блідим, стривоженим обличчям. Фей стояла позаду нього. Рана на її носі вкрилась кіркою, без макіяжу вона була схожа на зомбі з фільму Ромеро[16], який щойно вийшов. Ябловські стояв поруч неї, непричесаний, у абияк натягнутому халаті, і вперше Ілан прочитав у його погляді серйозність. Разом із Хлоєю він обережно підійшов іззаду до інших гравців, зауваживши, що серед них немає Мокі і що двері його кімнати досі зачинені.

Усі погляди були прикуті до підлоги. Краплини крові утворювали дорогу страждань, що починалася в кімнаті Лепренса і губилася в сутінках коридору. Філоза відійшов убік, щоб кожен міг сформувати свою думку про те, що тут могло статися.

— Коли я йшов приймати душ, двері були прочинені,— сказав він серйозним тоном.— Я побачив кров, штовхнув двері і…

Він замовк, спершись об стіну. Ілан підійшов ще ближче. Простирадла валялись на підлозі, а на матраці виднілася велика багрова пляма.

Філоза намагався зберігати самовладання. Під очима у нього набрякли мішки.

— Моя кімната просто за стіною, я майже не спав уночі, але я нічого не чув. А ви?

Усі відповіли негативно. Ілан помітив дивний вираз обличчя Гайгекса: незважаючи на всю серйозність ситуації, здавалося, що тип у смішних квадратних окулярах посміхається. Він тримав того в полі зору, поки Філоза уважно оглядав усе довкола.

Шафа була відчинена, але речі розкидані не були: одяг і засоби гігієни лежали на місці. План лікарні складений на комоді, на ньому окуляри, а поряд — два чорні лебеді, у жодного з яких не був відбитий дзьоб.

Філоза спокійно виклав свої умовиводи:

— Він був одягнений у цивільне, бо його верхнього одягу в кімнаті немає. І очевидно, що немає слідів боротьби. Напевно, він спав. Але спав повністю одягнений?

Він показав на краплі крові.

— Пропоную піти й подивитись, куди вони ведуть.

— Проблема в тому, що всюди темно,— сказав Ябловські.— Але мені щось не хочеться чекати більше двох годин, поки ці… виродки зволять увімкнути нам світло.

Ілан попрямував до своєї кімнати.

— Не будемо чекати, будемо діяти. Але спочатку…

Він підійшов до єдиних зачинених дверей і спробував їх відчинити — марно. Він постукав.

— Мокі! Виходь звідти!

Жодної відповіді, жодного звуку зсередини.

— Його хтось бачив?

Філоза похитав головою.

— Ні в душовій, ні на кухні нікого немає.

Ілан спробував висадити двері плечем, але двері не зрушили з місця. Чи є дредастий гравець усередині? Ілан пішов до своєї кімнати і повернувся з простирадлом і дерев’яною палицею, яку він витягнув із шафи, і розклав усе це на кухонному столі. Потім почав рвати простирадло на смужки.

— Мені потрібна олія.

Усі зібралися навколо нього.

— Робиш смолоскип? — схвально промовив Ябловські.— Непогано, МакГайвере[17], якщо не зважати на дерев’яну ручку, яка ризикує загорітися.

— Дерево не так добре проводить тепло, як метал. Отже, краще хай він буде з дерева, якщо ми не хочемо обпекти руки.

Хлоя принесла з шафки шматок сала і почала енергійно натирати ним смужки тканини.

— Можливо, це буде ефективніше, ніж олія.

Ілан змовницьки поглянув на неї і став майструвати свій імпровізований смолоскип, обмотуючи кількома смужками тканини один із кінців палиці. З інших шматків прости­радла, змащених жиром, він зібгав кулі і простягнув їх Ябловські.

— Запасні, про всяк випадок. Понесеш?

— Ні, дякую. Давай сам.

Знизавши плечима, Ілан узяв із шафи рушники. Він обгорнув запасні шматки тканиною і засунув їх до кишені.

— А тепер мені потрібен вогонь.

Фей засунула руку до кишені, витягла пачку цигарок і насупилась.

— От лайно, куди я поділа свою запальничку?

Озвучуючи своє прохання, Ілан не зводив очей з Гайгекса. Чоловік у квадратних окулярах, що стояв у дверях, помітив пронизливий погляд Ілана і відвернувся. Те, що саме він улаштував підпал напередодні, більше не викликало сумнівів. І що це за дивна усмішка, яку Ілан помітив, коли вони були у кімнаті Лепренса? Він вирішив поки не реагувати, але час розплати не за горами. Він підійшов до газової плити й обережно підпалив тканину, змащену жиром. Полум’я було помірне, не надто агресивне.

— Думаю, нам цього вистачить. Ходімо.

Він очолив колону. Шестеро гравців мовчки пішли за краплями крові, рівномірно розташованими на кахлях «у шашечку». Гравці утворили компактну групу, яку замикав Гайгекс. Групу, яка здавалась майже одним цілим і заглиб­лювалась у темряву, наче налякані діти. Їхні тіні тяглися по стінах, під підошвами хрустіло бите скло та дрібне сміття, яке іноді загромаджувало шлях. У Ілана було відчуття, наче у світлі смолоскипа от-от з’явиться і завиє якесь обличчя з минулого, привид пацієнта. Він пришвидшив крок. Деякі кімнати були розграбовані, з перевернутими стільцями, поламаними шафами, покинутими ліжками, накритими простирадлами, що почорніли від пилу. Там було вдосталь дерев’яних палиць і тканини — словом, у разі