Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

- Що відбувається? - тихо поцікавився я в Тора, єдиної людини, яку ця дивна колотнеча абсолютно не хвилювала, і він спокійно лежав на ліжку та читав книжку.

- Елана і Рінола відправили на завдання, - відповів хлопець, відволікаючись від книги.

Я пригадав, що під час першої розмови з Дірасом, він щось казав мені про якісь завдання, які допоможуть нам у навчанні. Тоді я не надав значення його словам, бо мене більше хвилювали інші питання, ще я гадав, що це буде щось типу уроку. А тут хлопці збирають речі, отже вони будуть виїжджати з замку. Тому я вірив трохи більше розпитати у Тора:

- А що це за завдання такі, можеш пояснити?

- А, ти ж не знаєш, - хлопець зрозумів, що так швидко я від нього не відчеплюся, тож відклав книжку і почав пояснювати: - Іноді, лорд Дірас посилає нас на завдання у якесь місто чи село. Найчастіше по двоє. Один раз мене відправляли самого, ще один випадок був, що я їздив разом із Чейзом і Ріном. Сем і Майкі поки що не заслужили такої честі.

- Честі? - я присів на ліжко Торена, забувши спитати дозволу, так мене захопила ця тема. - А що ви там робили на завданні?

- Звісно честі. Адже нас відправляють у місто, з особливо важливим завданням. При цьому знімають браслети. Ми маємо право досягати мети будь-якими способами, головне не засвітитися, не дати себе спіймати, ну і не накликати лихо на замок.

Поки я вів із Тореном тиху бесіду, Елан і Рін закінчили пакувати речі, коротко попрощалися з усіма і покинули спальню. Ті, хто залишився, проводили їх заздрісними поглядами та розбрелися готуватися до сну.

- Так, а що за завдання? - тихо, але наполегливо поцікавився я в Торена.

- Та різні. Простежити за кимось, вкрасти щось, з'ясувати інформацію. На кшталт роботи королівських шпигунів.

- Я не знаю, чим займаються королівські шпигуни.

- Я теж, але так про наші справи говорив Тайлор. Але ж ти мене зрозумів.

- Зрозумів. А що потрібно зробити, щоб тобі дали завдання?

- Добре вчитися і не бешкетувати, - усміхнувся Торен.

- Ось як... - я задумливо потер перенісся і подивився у вікно.

Ось він мій шанс. Цікаво, як скоро в мене вийде його отримати?

- Взагалі-то, я пожартував, - мій співрозмовник продовжував посміхатися, я одразу ж кинув розглядати вікно і зацікавлено подивився на Торена. - Лорд Дірас посилає тих, хто найбільше підходить для виконання конкретного завдання. Якщо для досягнення мети необхідно звабити даму, то відправляють Рінола, для хитрощів і обманів підходить Чейз, ну а Елан і я, більше для силових завдань, ну або в пару для охорони.

- Зрозуміло. А чому ж тоді Сем і Майкі поки що не заслужили?

- Та, тому що, Сем занадто добрий і довірливий, а ельфиня наше ще мале.

- І нічого я не маленький! - пискнув Майкі, який уже лежав під ковдрою, але кілька останніх хвилин, уважно слухав нашу бесіду. - Просто ще не знайшлося завдання для мене.

- Ну так, ну так, - закивав Торен, поблажливо посміхаючись. - Спи давай, нема чого підслуховувати.

- А я і сплю, - відповів ельф і на підтвердження своїх слів, відвернувся від нас на інший бік і накрився ковдрою з головою.

Позбувшись зайвого слухача, Тор знову звернувся до мене:

- А що, тобі так хочеться вирватися на свободу, уже набридло тут?

- Ну, - зам'явся я. - Просто цікаво. Усе ж таки завдання. Який хлопчисько не мріяв стати шпигуном.

- Згоден, - Тор кивнув. - Взагалі-то, як ти міг здогадатися, дивлячись на недавнє пожвавлення, ці завдання люблять всі. І з нетерпінням на них чекають. - Він зітхнув і додав: - Гаразд, нумо спати.

- Гарна пропозиція, - я втомлено позіхнув і піднявся з ліжка. - Дякую за пояснення.

- Нема за що, - Тор усміхнувся і теж позіхнув.

Я більше не став втомлювати хлопця зайвими увічливостями. Швидко підготувався до сну, погасив свічку і забрався під ковдру. Щойно голова торкнулася подушки, я одразу поринув у міцний і глибокий сон без сновидінь.