Читати книгу - "Холодний Яр"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Після обіду прийшла до манастиря Галя, змарніла, розгублена. Болюче спімнулися світлі мрії про цю зустріч... Сідаємо з нею на лавочці коло Компанійцевої могили.
— Тебе звільнили?...
— Ні, я утік, як вели розстрілювати.
Груди їй рушив глухий стон.
— Я хотіла відібрати собі життя... А тепер я так хочу жити!... для тебе...
Подумавши про щось, здрігнулася і припала всім тілом до мене.
— Я вже більше звідси не піду... буду з тобою...
Холодне, тупе лезо поверталося в грудях... При думці і про те, що мало статися — всі атоми тіла спалахнули буйним протестом. Не хочу! Цього не буде! Ще є час... Виберу собі у штабі добрі большевицькі документи, візьму із совітських грошей, що їх як осаул мав у свому розпорядженні, більшу суму і увечері, захопивши Галю — зникну з Холодного Яру. Замість неї — віддам на смерть свою честь.
Та хтось інший в мені — суворо стиснув в кулак серце. Яке тут значіння має твоя честь?! Утікаючи з боротьби — чи не вбиваєш ти ножа в плечі справі, якої не маєш права ставити нижче свого особистого щастя!
Того самого дня під вечір — вирок над Галею був виконаний. Зробив їй одну прислугу, яку міг зробити. Вмерла щасливою, несподівано, не знаючи, що її чекає... У лісі коло манастиря з’явилася маленька могила моїх великих мрій. Рано, глянувши у дзеркало — побачив на своїй голові сиві волосини. В душу вселилася пустка і холодна гадюка нудьги. Рука мимоволі тягнулася до револьвера. Та в критичну хвилину Чорнота, що стежив за мною — стиснув мені ззаді плече: — Не роби дурниць... Не маєш права. Життя твоє належить не тобі, а Холодному Ярові і Україні.
XI
До манастиря підпливала сила. Підлягаючі червоній мобілізації хлопці з дальших сіл, де існувала «совєтская власть» виходили із сіл групами, з червоними прапорами, до Черкас і Кам’янки, та... потім «збивалися з дороги» і йшли до Холодного Яру. Деякі групи привозили із собою зв’язаних співробітників воєнкоматів, що переводили мобілізацію.
«Подарованих» 2-ою бриґадою рушниць не вистарчило.
Добули частину зброї із захованого в печерах під валами запасу.
Одного ранку прибув до манастиря отаман Петренко з трьомастами михайлівчан та прусівчан. Привів із собою п’ять кам’янських чекістів, яких його хлопці упіймали десь коло Райгорода. Після допиту в штабі, бачу з вікна келії, як Чорнота з козаками повів їх зв’язаних за вали. Виходжу без зброї і йду туди. Чекісти стоять в рові під валом, благаючи, щоби їх не вбивати. Дивлюся на їх зблідлі, скривлені від страху обличчя і цілого мене обхоплює палка ненависть. Це ж вони... вбивники Галі...
Андрій, уважно глянувши на мене, виняв і протягнув мені свій кинджал.
— На... Лекше на серці стане... Беру кинджал і підходжу до уповноважненого «по барбє с бандітізмом» — здоровенного москаля-матроса.
Скорчившись благає подарувати йому життя. Клянеться, що поїде відразу до свого «радімого» Петрограду і ніколи на Україну більше не приїде.
Розмахнувшися вбиваю кинджал у ліву кишеню френча на грудях. Впавши, чекіст судорожно чіпляється холодіючими пальцями за траву, неначе намагаючися цим затримати зникаюче життя. Дивлюся якийсь час на заслинений труп і усвідомляю собі, що та ненависть в мені не до цієї неестетичної купи м’язів, а до цілости ворожої сили, яка руками цих тварин, що навіть померти як слід не вміють, — прямує не перебираючи в засобах до своєї ціли. Та від того, скільки цеглинок ворожого муру ми проб’ємо лезами і кулями — залежить висновок боротьби... Пропхнувши кинджалом другого, з таким почуттям, як би то був мішок із половою — витираю і віддаю Андрієві кинджал. Останніх покололи козаки багнетами. Трупів їх не закопували. По ночах доносилося із-за валів хрипле гавкання лисиць, що обглодували кістяки чекістів.
* * *
Одного дня після обіду сторожа з-під Грушківки привела до штабу селянина, що йшов з пакетом до штабу Холодного Яру від... кам’янської чека.
Був це бідний дядько, який підчас нашого побуту в Кам’янці носив там жидам воду. Селянин оповів, що його послав сам «товариш начальник» із чека та наказав, віддати самому отаманові і то обов’язково під розписку. Інакше його ростріляють, коли повернеться. У пакеті відозва-наказ підписаний повноважним представником Всеросійської чека на правобережній Україні, що очевидно приїхав до Кам’янки знайомитися з положенням на Чигиринщині. Зверху, звичайно по московську, надруковано великими літерами: «Холодноярським бандитам — нещадний червоний терор!» Дальше йшов категоричний наказ до трьох днів здати зброю і зголоситися всім до чека. В такому разі «рабочекрестьянская» власть помилує нас і дарує всім життя. Інакше всі будемо винищені, а непокірні села спалені.
Селянин, діставши «за службу» чарку і обід, озираючися оповів нам, що сьогодні вранці чекісти настромили відрубані голови двох холодноярців із с. Косар на списи і поставили їх на залізничному переїзді, на дорозі, що вела через Грушківку до Холодного Яру. На одному списі висить табличка: «Холодному Яру — нещадний червоний терор!» На другому: «Це чекає всіх бандитів!»
Здогадуємося, що це голови двох наших хлопців із села Косар, які, три дні тому, відпросилися провідати вночі батьків і не вернулися.
Видавши дядькові розписку з печаткою Холодного Яру, зав’язую йому знову в келії очі і відправляю до передової сторожі. Пізніше ми довідалися, що ця відозва була розліплена в довколишних містах і доступних для червоних селах.
Штаб і повстанком, розлігшися в саду на траві, почали обсуджувати новинку. Отаман висловлює думку, що треба написати відповідну відповідь і передавши її для «більшого фасону» видрукувати до чигиринської друкарні, де ми мали своїх хлопців, — передати її до чека та розповсюдити в містах. Голова повстанкому, лігши на живіт, відразу-же захопився виготовленням тексту. За півгодини списав олівцем кільканадцять карток у своїй записній книжці і почав на голос читати написане. У тій відповіді Дігтяр таки добре загнуздав свого партійно-демократичного гнідого. Почавши від того, що большевики неправно розігнали Всеросійські установчі збори[20] і зломали засади свободи, рівенства, братерства та права націй на самопреділення — закінчив палким закликом до москалів-червоноармійців, щоби вони не проливали невинної крови, а об’єднувалися з українськими повстанцями, які борються за правдивий соціялізм, та повертали зброю проти нових деспотів, що стали на місце «кривавого Миколая». Окремий розділ присвячував «обдуреним братам-українцям» і закликав їх
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Холодний Яр», після закриття браузера.