Читати книгу - "Син маминої подруги, Марісса Вольф"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Миколай
Я різко увірвався в квартиру Машки, з боку явно нагадуючи торнадо. Очікувано її тут не було. Я присів на диван, обхопив голову руками. Де ж вона ще може бути, якщо додому не поверталася? На дворі зараз ранній ранок. І додзвонитися їй не можна - вона так і не включила телефон. Може, вона повернулася до батьків?
Я надовго задумався, крутячи в руках телефон. Мені б не хотілося зараз робити необдуманих вчинків, але я дуже за неї переживав. Прекрасно розумів (вірніше намагався), що вона зараз повинна відчувати. Вона мене ніколи не пробачить. Я б себе сам ніколи не пробачив в такій ситуації.
Але зараз найголовніше - знайти Машку і подивитися їй в очі. А далі - будь що буде.
Я зітхнув і набрав маму.
- Привіт, мамуля. Вибач, що я так рано (на годиннику було трохи більше половини шостого *). Мені потрібна твоя допомога, - деякий час я мовчав, мама теж мовчала. - Дізнайся, будь ласка, у тітки Віти немає у неї зараз Машки.
- Скривдив її, засранець? - м'яко запитала мама.
- Так. Ні. Взагалі так. Але ... Там все складно. Я б хотів з нею поспілкуватися, але вона зі мною розмовляти не буде. В даний момент я б просто хотів дізнатися, що з нею все в порядку. Будь ласка.
- Миколо, дай відповідь мені на одне питання: у вас з нею все серйозно? - після невеликої паузи запитала мама.
- Було. Більш ніж. А зараз думаю, що вже ні, - мені навіть не хотілося б вимовляти таких слів вголос.
- Бовдур ти, Миколо, - тільки й сказала моя мати. - Почекай, я зараз тобі передзвоню.
Час очікування тягся критично повільно. Секунди ніби капали застигаючими тягучими каучуковими краплями. Я метався по квартирі, як тигр, замкнений у клітці. Не знав, чим би себе зайняти. Постійно крутив телефон. Пару раз упустив його. Потім поклав на стіл - розіб'ю ще під три чорти і залишуся зовсім без новин.
Нарешті хвилин через двадцять подзвонила мама.
- Що тобі сказати, Миколо, - почала було мама, але я тут же її перебив.
- З нею все в порядку??? - хвилювання в голосі відчувалося, напевно, навіть на небесах.
- Так. І вона, судячи з усього, ще закордоном. Роумінг видав, - в голосі мами відчувалася посмішка. - Дай їй час. Ти ж знаєш, що вона вміє відходити.
Я-то знав. Але точно не в цей раз. Це я теж знав дуже добре.
- Я тебе зрозумів, - і продовжив, - спасибі тобі величезне. Вірніше, вам обом спасибі.
Поклав трубку і ліг на диван. Просто дивився незрячим поглядом у стелю. Скільки часу я був відсутній в цій реальності, не знаю, але зі стану анабіозу мене вивів дзвінок.
Я схопив телефон з надією. І відразу трохи знітився. Дзвонив тато.
- Миколо, привіт! Дуже треба, щоб ти приїхав. Прямо зараз. Мама з тіткою Вітою потрапили в аварію. Зараз з ними вже все в порядку. Але вони в лікарні. Загалом чекаю якомога швидше.
Давно я так не ганяв. Благо, особиста машинка дозволяла. Їхав, звичайно, без водія. Я не брав з собою речей, тільки документи. І ще у внутрішній кишені лежало Машкіна обручка. Але про це думати я не хотів. Я не зупинявся ні на секунду. Все інше може почекати. Долетів за 3,5 години. Мені пощастило, що на шляху не зустрілося ніяких перешкод у вигляді пробок або даішників.
Я влетів в лікарню буквально по інерцієї. На вході мене зустріли тато з дядьком Андрієм. Накинули халат, проводили до якоїсь палати на другому поверсі. Папа відкрив двері, пропускаючи вперед.
Я озирнувся. Всі ліжка були порожніми. Тільки біля вікна стояла якась дівчина, прихована шторами. Щось клацнуло - двері замкнули зовні. Дівчина різко обернулася. Це була Машка.
- Думаю, вам треба поговорити, - зі сміхом пролунав через двері голос тітки Віти.
- Гарячі ви наші голови, - голосно мама вторила їй. - Все, ми пішли, за годинку повернемося.
- Дітки, якщо що, там є ліжка, - ніби ненароком зауважив дядько Андрій.
- Ага, і камер немає, - розреготався тато.
Потім почулися кроки, що віддалялися.
Я повернувся до Машки. Повільно наблизився до неї на пару кроків. Вона не зробила жодного руху. Тільки дивилася на мене широко відкритими очима. Я дійшов до середини кімнати.
- Маша, тобі потрібно подивитися це, - сказав і поклав телефон на одне з ліжок.
- Ти знущаєшся? Що я там не бачила, Круглов? - зі злістю в голосі сказала Машка.
- Цього ти точно не бачила, - відповів я і відійшов на кілька кроків назад, даючи їй особистий простір.
Вона з небажанням підійшла до телефону. Видно було, що роздумує, чи варто їй взагалі щось робити. Потім кинула погляд на екран.
- Я не буду це дивитися, Круглов, - відвернулася до вікна.
- Тобі абсолютно точно потрібно це подивитися, - я натиснув на екран і запустив відео.
- Так, я тобі стопудово кажу, він буде тут за півгодини. Я дізналася про це, - сказала напівгола дівчина за одним зі столиків.
- Добре. Якщо що, я підстрахую, - відповів їй темноволосий хлопець.
Машка стояла полубоком і косилася поглядом на екран.
- Ось вони вже йдуть, - махнула руками дівчина.
У кафе зайшли ми з Ешлі. Сіли за столиком, обідали, розмовляли. Потім Ешлі пішла, оскільки її робочий обід закінчився. Я замовив каву. Парочка за сусіднім столом весь час цілувалася. Потім мені подзвонили, і я відійшов від столу. Напівгола дівчина зі швидкістю гепарда виявилася у мого столу і щось капала мені в каву. Потім так само швидко пішла.
Я повернувся, допив свою каву. І більше вже нікуди не міг піти.
Пам'ятаю, як в той момент у мене все попливло перед очима, і я ніби втратив свідомість.
Дівчина влізла мені на руки і крутилася там якийсь час. Вдавала, що цілувала (це було прекрасно видно збоку - з камери кафе). Ззаду її знімав на телефон все той же хлопець. Потім вона повернулася в камеру і сказала:
- Все досить. Піде і так. Пішли.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син маминої подруги, Марісса Вольф», після закриття браузера.