Читати книгу - "Незвичайні пригоди експедиції Барсака, Жюль Верн"

так жорстоко продемонстрував їм свої можливості, та й вибратися з палацу не було ніякої змоги. Навіть якби й вдалося спуститись з бастіону на терасу, однаково, там весь час снували радники, Веселі хлопці, Чорна варта й служники. Не більше виграли б вони, опинившися на еспланаді, з усіх боків оточеній неприступними стінами. Тільки Червона річка могла б послужити виходом, але у в’язнів не було ні човна, ні засобів, щоб спуститися на тридцять метрів по вертикалі.

З площадки вони могли окинути поглядом цю річку, яка і вгору і вниз по течії зникала поміж двох рядів досить високих дерев, дарма, що вони були посаджені тільки десять років тому. За винятком парку, не видного поза палацом, перед їх очима лежало все місто. Вони бачили всі три сектори, розділені високими стінами, концентричні півкруглі вулиці, західний і східний квартали, з їх не дуже численним білим населенням, і центр, де на світанку юрмився величезний натовп негрів, перед тим як розпорошитись по полях.

Їхні погляди звертались і до заводу, але те, що вони могли там розгледіти, не давало зрозуміти це друге місто всередині першого, з яким воно, здавалось, зовсім не сполучалося. Рови і подвійні стіни, що його оточували, немов мали створити додатковий захист і зовсім унеможливити його зносини з усім оточенням. Все це було незрозуміле. На їхні запитання Чумукі тільки підтвердив з якимсь забобонним острахом, що це дійсно завод, але докладніших пояснень дати не міг.

Джейн Бакстон користувалася ще більшою свободою, ніж інші полонені. За наказом Гаррі Кіллера Чумукі повідомив її, що вона може вільно і сміливо ходити по всьому палацу і по еспланаді. Їй заборонялося тільки переходити Червону річку, на мості через яку завжди стояв пост Веселих хлопців. Нема потреби говорити, що молода дівчина не скористалася з цього дозволу, твердо вирішивши, що її доля буде така ж, як і її товаришів по лихій пригоді. І вона лишалася полонянкою разом з ними, на превеликий подив Чумукі.

— Твоя недобре лишатися в тюрмі, сказав він. — Коли одружишся з Володарем — добре. Твоя звільнить тубабів.

Але Чумукі марно старався — Джейн Бакстон байдуже слухала всі його докази.

Коли полонені не збиралися на галереї чи на верхній площадці бастіону, кожний проводив час, як йому подобалось. Барсак не переставав обмірковувати ту промову, яку він виголосить перед тираном, якщо той спробує відновити свої ганебні пропозиції. Доктор Шатонней, а також і Сен-Берен, що вже повністю одужав, трохи нудьгували, перший — не маючи пацієнтів, другий — позбавлений можливості займатись улюбленим спортом. Обоє майже весь свій час проводили з Джейн Бакстон, намагаючись втішити її. Амедей Флоранс багато часу віддавав своєму щоденникові: якщо їм пощастить повернутися в Європу, пригоди експедиції Барсака стануть відомі до найдрібніших деталей. Понсен продовжував мовчки займатись нескінченними статистичними обчисленнями.

Коли ж вони сходились докупи, то найчастіше розмова точилася навколо їхнього становища і людини, від якої воно залежало, — Гаррі Кіллера.

— Хто б він міг бути, цей тип? — запитав якось Барсак.

— Він англієць, — відповіла Джейн Бакстон. — Його акцент не лишає найменшого сумніву.

— Хай буде англієць, — відповів Барсак, — це мало що пояснює. У всякому разі, ця людина незвичайна. Створити за десять років таке місто, переродити пустиню, провести воду в місцевості, де її не знали багато століть, — для цього треба бути справжнім генієм, озброєним глибокими науковими знаннями. Просто неймовірно, щоб цей авантюрист мав такий надприродний дар.

— Як на мене, то він божевільний, — заявив Амедей Флоранс, — і на його слово не слід покладатися. Я певен, що він забув про нас, але нійк не можна поручитися, що за п’ять хвилин він не звелить нас стратити без ніяких розмов.

Проте лиховісні прогнози Амедея Флоранса не справджувалися. Так минув тиждень, і тільки 3 квітня стались дві події, відмінні одна від одної. Коло третьої години дня в’язні були радісно здивовані появою Малік. Вона кинулася до Джейн Бакстон із зворушливою радістю. З’ясувалось, що вона допіру прибула з тією частиною загону, яку не забрали планери. В дорозі з нею обходилися дуже погано. Вона була смутна, і полонені не розпитували її про Тонгане, розуміючи, що їй нічого не відомо про його долю.

Ще через дві години сталася тюдія зовсім іншого характеру. Близько п’ятої години на галерею вбіг Чумукі і схвильовано сповістив полонених, що Гаррі Кіллер прислав його з наказом привести мадемуазель Морна, яку він уперто продовжував вважати своєю майбутньою дружиною.

Усі одностайно відповіли рішучою відмовою, і Чумукі, як він не настоював, пішов ні з чим. Почалося жваве обговорення цих дивних запросин. Усі одностайно сходились на тому, що молода дівчина ні в якому разі не повинна розлучатися з ними.

— Спасибі вам, друзі мої, за ваш мужній захист, — сказала Джейн Бакстон, — та не думайте, що я була б беззахисна, якби мені й довелося лишитися сам на сам з. цією твариною. Вас обшукували, а щодо жінки такі заходи здалися зайвими, і в мене уціліла оця зброя. -

І Джейн Бакстон показала кинджал, знайдений в могилі її брата, який вона відтоді носила за поясом. — Можете бути певні, додала вона, — що в разі потреби я зумію скористатися з неї.

Ледве вона встигла сховати кинджал, як повернувся Чумукі, вкрай збентежений: дізнавшися про відповідь мадемуазель Морна, Гаррі Кіллер розлютився до нестями і заявив, що коли вона миттю не з’явиться до нього, всі шестеро будуть негайно повішені.

Довелось відкинути всі вагання. Під загрозою такої небезпеки для тих, кого вона втягла в цю пригоду, Джейн Бакстон вирішила поступитися, незважаючи на дорікання своїх товаришів. Вони марно намагалися силоміць утримати її. На заклик Чумукі десять негрів вдерлися до галереї, п’ятьох чоловіків схопили і тримали їх, доки Джейн Бакстон не зникла. Відсутність її тривала довгих три години, протягом яких всі її товариші, а особливо бідолашний Сен-Берен, що плакав ревними слізьми, пережили неймовірну тривогу.

— Ну?.. —