Читати книгу - "Незвичайні пригоди експедиції Барсака, Жюль Верн"

Планер ще наближається… проходить над баштою… Який жах! Кліщі розкрилися, і бідолашний негр розбивається біля наших ніг.

Крик обурення виривається з наших грудей. Мадемуазель Морна не витримує. З палаючими очима, бліда, з безкровними губами, вона розштовхує здивовану варту і кидається на Гаррі Кіллера.

— Мерзотник!.. Нікчемний убивця!.. — кричить вона йому просто в обличчя, і її маленькі рученята стискують горло лиходія.

Той відсувається без ніякого зусилля. Ми тремтимо за долю відважної дівчини. Та ба! Ми безсилі і нічим не можемо їй допомогти — варта схоплює нас і тримає, пригнувши до землі.

На щастя, деспот, здається, в цю мить не має наміру покарати нашу сміливу товаришку. Рот його люто перекривлений, але навіть якесь задоволення промайнуло в погляді, спрямованому на молоду дівчину, яку відтягли двоє стражників. А вона ще вся тремтить.

— Еге, еге! — цідить він досить добродушно. — Дивіться, яке рішуче дівчисько! — І додає, відштовхуючи ногою останки нещасного негра: — Ну, ну, маленька, не варто хвилюватись з-за таких дрібниць.

Він сходить униз, нас тягнуть за ним і приводять знов у кімнату з столом і одним-єдиним стільцем, яку я віднині називатиму “тронним залом”. Гаррі Кіллер сідає на отой свій “трон” і дивиться на нас. По правді кажучи, його увага скупчена на мадемуазель Морна. Він втуплює в неї свої жахливі очі, в яких поволі розгоряється лихе полум’я.

— Ви тепер пізнали мою могутність, — каже він нарешті, і я довів вам, що моїми пропозиціями не слід нехтувати. Я їх поновлюю — в останній раз. Мені казали, що між вами є один депутат, один лікар, один журналіст і два йолопи…

Понсен — хай так! Але бідолаха Сен-Берен — яка несправедливість!

— Депутат в разі потреби вестиме переговори з Францією, для лікаря я збудую лікарню, журналіст працюватиме в “Блеклендському громі”, а як використати двох інших — я побачу. Лишається маленька. Вона мені до вподоби… Я на ній оженюся.

Можна собі уявити, як вражає нас цей несподіваний фінал. Божевільний!..

— Нічого цього не буде, — рішуче відповідає Барсак. — Огидні злочинства, свідками яких ви нас зробили, не похитнули нас, навпаки. Якщо буде потрібно, ми постраждаємо від насильства, але що б там не було, ми залишимось тільки вашими полоненими чи жертвами. Що ж до мадемуазель Морна…

— Ага! То мою майбутню дружину звуть Морна? — перебиває Гаррі Кіллер.

— Морна мене звуть чи якось інакше, — вигукує наша товаришка у нестямі від гніву, — знайте, що я дивлюся на вас як на дикого звіра, як на низьку й огидну істоту, і вважаю вашу пропозицію за найнегіднішу образу, найганебнішу, най…

Мадемуазель Морна уриває, їй перехоплює голос, і вона заходиться риданням. А Гаррі Кіллер тільки сміється.

— Ну добре… добре! — каже він. — Нема куди поспішати. Даю вам усім місяць на роздуми.

Барометр раптом падає, хороша погода скінчена. Він випростується і звертається до варти.

— Вивести їх! — кричить він громовим голосом.

Барсак опирається варті, яка тягне його, і на мить затримується. Він запитує Гаррі Кіллера.

— А через місяць що ви з нами зробите?

Вітер уже змінився. Деспот більше не зважає на нас, його тремтлива рука підносить до губ склянку, яку він наповнив по вінця. Почувши запитання Барсака, він відводить склянку набік і відповідає без гніву, непевним тоном, піднімаючи очі до стелі:

— Не знаю, справді… Можливо, накажу вас повісити…

П’ятеро полонених вийшли від Гаррі Кіллера, глибоко схвильовані. Смерть нещасних негрів, особливо другого, прикро вразила їх. Неймовірною здавалася така жорстокість без ніякої причини, з примхи, просто, щоб довести свою всевладність.

Після повернення з цього бурхливого побачення їх чекала несподіванка, зрештою досить приємна: двері їхніх камер більше не замикали, і вони могли віднині вільно ходити по галереї і зустрічатися скільки завгодно. Очевидно, Гаррі Кіллер, давши їм місяць на роздуми, вирішив завоюваги їх, проявляючи поблажливість.

Сходи з одного кінця галереї вели на верхню площадку наріжного бастіону, в якому містилися їхні камери. Цією площадкою їм також дозволено було користуватися, і вони залюбки дихали там свіжим повітрям вечорами, коли спадала спека.

За цих умов життя їхнє було не таке вже й тяжке, і все було б добре, якби не обмеження свободи і зрозуміла турбота про майбутнє. Камери, галерея і тераса нагорі становили відокремлену резиденцію, в якій ніщо не нагадувало про тюрму, крім одних замкнених дверей у другому кінці коридора. За цими дверима знаходилась варта, чулися її голоси і брязкіт зброї. Прислужував їм Чумукі, причому дуже ретельно. Та він з’являвся тільки, щоб прибрати в камерах і подати їжу; в інший час в’язні не бачили цього негідника, якому частково завдячували своїми злигоднями.

Удень вони збиралися в камерах чи гуляли по галереї, а коли сонце сідало, виходили на терасу, куди Чумукі часом приносив обід.

Бастіон мав квадратну форму і займав західний кут палацу, виходячи двома сторонами на простору терасу, від якої його відділяло кілька внутрішніх дворів. Третя сторона була звернена до еспланади, розташованої між палацом і заводом і відокремленої від Червоної річки колосальною стіною, четверта являла продовження цієї стіни і спускалася прямовисно до річки на якихось тридцять метрів.

Утеча звідси була річчю неможливою. Годі було й думати про те, щоб приспати пильність Гаррі Кіллера, який