Читати книгу - "Свої, чужі, інші"

— Агов, дивися, що я знайшов! — закричав так голосно, що почув його аж ніяк не тільки Арим.

А той перехопив торбинку в руку й собі потрусив:

— Та це ж гроші! — вигукнув ще голосніше й відбіг під саме вікно сторожа. — Ура, гроші! Ми знайшли гроші!

— Гроші мої! — Інтар смикнув торбинку з аримових рук. — Віддай!

— Ще чого!

— Я їх знайшов! — Інтар скосив око на чоловіка, що вийшов із будинку. Ну точно, сторож.

— Ну то й що, як ти знайшов? — запротестував Арим, котрий теж побачив чоловіка. — Поділити треба!

— Ні, це я знайшов, значить, усе моє, віддай! — Інтар накинувся на приятеля з кулаками, і обидва покотилися по землі. Арим не випускав торбинки з рук.

— Агов, ви! — сторож кульгаючи заквапився до них. — Ану покажіть, що там у вас…

Та хлопчаки продовжували бійку. І сторож побачив, як темноволосий, старший з вигляду, вдарив дрібного смаглявого кулаком у живіт, і той у відповідь замахнувся на першого торбинкою з грішми, але старший торбинку перехопив рукою і смикнув на себе… Дрібний не втримав торбинки, й монети (які — в темряві було не розібрати) із дзенькотом посипалися на землю.

Хлопчиська навперейми кинулися збирати їх.

— Ану тпрусь звідси! — сторож замахнувся на хлопчаків, коли зрозумів, що гроші, знайдені в його дворі, можуть дістатися двом малолітнім нахабам. — Геть!

Темноволосий хлопчисько відскочив, але дрібний лише ухилився, настовбурчений, мов горобець, та далі підгрібав до себе монети. Сторож ступнув і знову замахнувся на нього… Й тут гадюченя кинулося йому в ноги, обхопило їх руками й заголосило:

— Ой, дядечку, не виганяйте мене-е-е! У мене мамка хвора, татко хворий, у бабці відібрало ноги, в сестриці дитя хворіє, помре незабаром, молока в неї нема-а!…А мамка в гарячці лежить, третій день вогнем горить, дядечку-у-у-у… Мені гроші потрібні, конче потрібні, у-у-у — як потрібні, не проганяйте, дядечку-у!!!

Поки сторож, приголомшений голосінням Арима, стояв, наче стовп, Інтар спритно перекусив інструментом тонке кілечко, на якому трималися ключі… За мить його вже у дворі не було.

— То ти, — сторож спробував відчепити від себе Арима, але зазнав невдачі, — жебрак…

— Дядечку, шановний, можна я собі хоч те залишу, що зібрав? — благав хлопчик, показуючи жменю мідяків.

— Добре! І згинь!

Удруге повторювати сторожеві не довелося…

Хлопчисько втік, а сторож довго ще плазував подвір’ям, збираючи мідяки. Він так змучився, та й приголомшений був усім, що сталося, що помітив відсутність в'язки ключів на поясі не зразу, а коли зрештою помітив, то вирішив, що залишив її в кімнаті, на полиці. Крекчучи, він повернувся додому й заходився перераховувати «скарб», тож про ключі того вечора більше й не згадував.

Данген дочекався приятелів за ворітьми. Він же й пішов за якийсь час перевіряти, чи згасли вікна в будинках. Тільки після другої перевірки зміг повідомити, що й у віконці сторожа більше немає світла. І хлопці вирішили: час.

Інтар один за одним пробував ключі, Арим і Данген з мотузками в руках біля входу пропихали в щілину курячі кістки — всі, які тільки змогли пропхати.

Приблизно на третій кістці знову почулося хрупання, плямкання, потім тихе скімлення, що потроху голоснішало. Хлопчаки боялися, що собака завиє і перебудить усіх, тож квапили Інтара, а в того вже тремтіли руки.

Але ось нарешті один із ключів із трішки погнутими зубчиками зі скреготом прокрутився в замку. Інтар не розчиняв дверей, а тільки прочинив їх трішки, й у щілину відразу простромився собачий ніс. Інтар ще трішки відхилив двері — показалася чорна кошлата морда.

Данген спритно надяг на шию собаці мотузяну петлю, Арим накинув таку саму, тільки затяжну, на пащу.

Собака шалено закрутила головою, намагаючись позбутися «намордника», глухо загарчала, та Арим міцно тримав мотузку.

Інтар зовсім відчинив двері, й сучка вискочила.

Вона відразу спробувала лапами зняти мотузку з морди, але хлопчаки не давали їй цього зробити: Данген із Аримом, тримаючи кожен за свою мотузку, завзято тягли її вперед.

Сучка підстрибувала, кидалася, пробувала дряпатись — хлопчиська ухилялись, не завжди вдало. На щастя, вона вже не була такою рухливою, як раніше, — її черево надто роздулося. Мабуть, цуценята мали ось-ось з'явитися на світ.

Інтар замкнув двері підвалу, забіг у будинок, поклав в'язку ключів біля дверей сторожа. Знайде вранці…

Він повернувся до приятелів і всі втрьох потягли сучку, яка запекло впиралася, геть.

У кінці вулиці з них уже градом лив піт.

На середині другої вулиці вони стомилися так, начебто цілий день гребли на імператорських галерах.

На початку третьої вулиці сучка нарешті й сама втомилася, перестала опиратися…

У хлопців навіть на полегшене зітхання сили забракло.

Наближалася північ, коли вони нарешті привели собаку до одного з давно занедбаних і напіврозвалених будинків. Там, у найцілішій кімнаті, для собаки були готові й миска з водою, і вечеря з усіх кісток, які тільки зуміли роздобути хлопці, й навіть подерте напинало, постелене на підлозі.

Там був схований і старий ланцюг, знайдений Аримом. Його мотузкою прив'язали до «нашийника» собаки й так само — до однієї з балок у стіні.

А потім Арим і Данген відбігли на безпечну відстань, а Інтар швидко зірвав мотузку із собачої морди й теж відскочив. Проте вона не збиралася нападати. Тужливо озирнулася. Зітхнула та вляглася на підлогу.