Читати книгу - "Кримінальне право України. Загальна частина."

Таким чином, мотив, мета та емоційний стан, будучи факультативними ознаками суб’єктивної сторони складу злочину, у певних випадках можуть:

— виступати як обов’язкові (конструктивні) ознаки;

— бути кваліфікуючими ознаками злочину;

— емоційний стан (афект) може виступати як привілейована ознака злочинів проти життя і здоров’я особи;.

— бути враховані судом як пом’якшуючі або обтяжуючі обставини при призначенні покарання у конкретній справі.

Кримінальне право України ґрунтується на принципі відповідальності суб’єкта злочину лише за наявності вини. Однак на практиці зустрічаються випадки, коли особа, здійснюючи конкретний акт поведінки, помиляється в його фактичних ознаках (наприклад, в об’єкті, предметі, причинному зв’язку тощо) або неправильно оцінює його правову природу чи юридичні властивості. При оцінці злочинності або незлочинності такого акту поведінки необхідно враховувати помилку, яка традиційно іменується помилкою в кримінальному праві.

У кримінально-правовій літературі помилка визначається по-різному: 1) як неправильне уявлення особи стосовно фактичних і юридичних ознак вчиненого діяння; 2) як неправильне, неправильне уявлення особи про фактичні й юридичні ознаки або властивості вчиненого діяння та його наслідків; 3) як неправильна оцінка особою своєї поведінки; 4) як неправильне уявлення особи стосовно об’єктивних і суб’єктивних ознак суспільно небезпечного діяння, що характеризують це діяння як злочин; 5) як неправильне уявлення особи стосовно характеру і ступеню суспільної небезпечності вчиненого діяння і його кримінальної протиправності; 6) як неправильне (хибне) уявлення особи про юридичне значення та фактичний зміст свого діяння, його наслідків та інших обставин, що передбачені як обов’язкові ознаки у відповідному складі злочину.

За наявності термінологічних відмінностей ці визначення достатньо повно і в цілому правильно розкривають зміст помилки, при цьому найбільш вдалим є останнє із наведених визначень.

У чинному КК України відсутня загальна норма, що визначає помилку. Норми про помилку містяться в кримінальному законодавстві деяких зарубіжних країн[9]. Наприклад, найбільш коротко норма про помилку викладена в КК Франції: «Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка може довести, що вона в результаті помилки в праві, уникнути якої вона не могла, вважала, що може вчинити це діяння законно».

Закріплення в кримінальних кодексах зарубіжних країн статті про помилку, що регламентує умови, за наявності яких відповідальність виключається або має місце її пом’якшення, безумовно є позитивним моментом.

Наявність помилки може суттєво вплинути на кваліфікацію вчиненого діяння, оскільки вона безпосередньо впливає на зміст вини, по особливому визначаючи характер і зміст інтелектуальних та вольових процесів.

У кримінально-правовій літературі пропонувались різні класифікації помилок. Так, одні вчені виділяли помилки по відношенню до: 1) суспільної небезпечності діяння; 2) обставин, що є елементами складу злочину; 3) юридичних факторів (помилку в праві). Інші науковці класифікували помилки за такими підставами, як предмет (юридична і фактична), причини виникнення (вибачлива або невибачлива), значущість (суттєва і несуттєва), соціально-психологічне походження (винувата та невинувата).

Вивчення помилок з точки зору багатоманітності їх класифікаційних ознак становить значний науковий інтерес. Це питання потребує ґрунтовного самостійного дослідження, ми ж зупинимось на традиційній класифікації помилки в кримінальному праві. За цією класифікацією розрізняють юридичну та фактичну помилки.

Юридична помилка — це неправильне уявлення особи про правову сутність або правові наслідки вчинюваного нею діяння. В літературі такий вид помилки інколи називають помилкою в праві. Юридична помилка може мати вираз перш за все в неправильному уявленні особи про злочинність або незлочинність свого діяння. Так, особа вважає, що її дії злочинні і тягнуть за собою кримінальну відповідальність, тоді як КК України вони не передбачені. Наприклад, особа вважає, що умисне приниження честі і гідності особи, що виражене в непристойній формі, є злочином[10]. Однак кримінально-правової заборони такого діяння не існує. Відповідно до ч. 3 ст. 3 КК України: «Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом». Отже, в цьому разі особа не повинна нести кримінальну відповідальність.

Однак можливі і протилежні випадки, коли особа вважає, що вчинене нею діяння не тягне кримінальної відповідальності, але КК України визначає таке діяння злочином. Відповідно до ч. 2 ст. 68 Конституції України: «Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності». Більшістю вчених і практичними працівниками це правило визнається непорушним. У переважній більшості випадків це так і є. Однак можливі ситуації, коли особа, що порушила кримінально-правову заборону, не лише не знала про неї, а й не могла знати за тих умов, в яких вона перебувала в момент порушення цієї заборони.

Другий різновид юридичної помилки може полягати у неправильному уявленні особи стосовно виду злочину або окремого його різновиду (цей вид помилки ще називають помилкою щодо кваліфікації). Наприклад, особа вважала, що вчинила грабіж, а насправді то був розбій. Названа обставина не входить до предметного змісту вини і не обов’язково має охоплюватись свідомістю винуватого. У разі коли особа припускається помилки щодо кваліфікації вчиненого злочину, вона відповідатиме за фактично вчинений злочин.

Третій різновид юридичної помилки стосується виду і розміру покарання за злочин, що вчинив винуватий. Цей вид помилки не впливає на вину і відповідальність, оскільки перебуває за межами суб’єктивної сторони складу злочину. Таким чином, за загальним правилом, юридична помилка не впливає на кваліфікацію, розмір та вид покарання, що визначаються судом.

Фактична помилка — це неправильне уявлення особи