Читати книгу - "Борги нашого життя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Уже переступив однією ногою поріг, коли отримав удар у підборіддя. Такий потужний, що опинився на землі. Спробував підвестися, але хтось міцно схопив мене за горло і почав душити. Я пручався, вдавалося це мені геть погано, з кожною секундою сил меншало. Проте мені таки пощастило — вдалося вивернутися і хапонути зубами нападника за руку, той матюкнувся і послабив зажим, а я спромігся висмикнути голову з його лещат, одразу порачкувавши подалі від нього в глибину кущів біля будинку. Нападник знову вилаявся, очевидно достоту не побачивши, куди я подівся, тому ввімкнув світло на ґанку. І я одночасно з ним зойкнув. Тому що переді мною стояв власною персоною Семен.
— Ти! — одночасно сказали ми з Семом, показуючи одне на одного.
— Я тебе трохи не вбив, — видихнув він.
— Не вийшло… — усміхнувся я.
Сем мовчки підійшов і обійняв мене за плечі.
— Добре, хоч ти… — ледь чутно пробасив він мені на вухо. — Хоч ти живий…
— Я так… — ледь чутно мовив я. — А от Грінспен…
Сем пильно подивився на мене і одвів погляд.
— На жаль… — розвів я руками. — Я нічого не міг зробити… Вибач…
Я ніколи не вмів добирати слова у хвилини справжнього горя. Так само було і цього разу. Тим більш, на мене знову накотило. Тому я розвернувся і пішов у гущавину саду. Пройшов до кінця саду, фактично упершись в паркан, і, присівши на землю, притулився до стовбура якогось дерева. Перед очима зринула картина того, що трапилося, причім так яскраво та чітко, ніби це відбулося щойно. Грінспен, його б’ють, я намагаюся порятувати, звичайно ж, без успіху, потім обличчя Тоні…
— Пішли, там Віка знадвору чекає, — почув над собою голос Сема.
Я мовчки ствердно кивнув, підвівся і ми пішли до воріт, за якими вже зачекалася Віка. Коли виходили, я кинув останній погляд на будинок, темний і зараз уже геть чужий.
— Ти живий! — кинулась до мене Віка, тільки-но ми з’явилися на вулиці.
— Тихше, — шикнув на неї Семен. — Зараз усіх сусідів побудиш. Ми тут і так не повинні були б бути.
— А чого ви сюди повернулися? Це ж справді небезпечно.
— Та Віка наполягала, бачте, їй речі якісь треба було позабирати.
— А де ви зараз розташувались?
— В одних знайомих квартиру знімаємо. До речі, я так розумію — тобі зараз жити ніде?
— Я навіть про це і не думав ще…
— От і добре, будемо раді бачити тебе у себе. Як у старі добрі часи…
— Старі добрі часи закінчились, Семене. З Грінченком закінчились…
Семен відвів погляд. В очах у Віки зблиснули сльози.
— Пішли пом’янемо? — тихо спитав я.
— Так, звичайно, пішли.
Ми деякий час мовчки йшли по практично неосвітленій вулиці приватного сектора, аби зрештою вийти до одного із занедбаних міських парків. Свого часу ми досить часто у ньому бували, тому без особливих труднощів віднайшли кафешку під брезентовим шатром, що ховалася в гущавині. Зайшли, замовили горілки, яку нам налили в пластмасові стаканчики, та якогось соку. Випили «за Гриня», ми з Семом по половині, Віка пригубила чисто символічно.
— Ох і гірка, — не стримався я.
— Іншої, Андрію, тут, на жаль, немає, — мовив Сем, посуваючи до мені сік.
Ми знов замовкли. Нарешті Сем, намагаючись не дивитися в мій бік, зовсім тихо запитав, про те, що вочевидь муляло йому весь цей час:
— Його довго мучили?..
— Ні, — похитав головою я. — Вони не довго з нами церемонились. З ним… Майже одразу.
— Чому ти не вбив того виродка тоді? Чому?!! — промовив Сем, до болю стиснувши мою руку.
— Ти сам чудово знаєш відповідь…
Поруч з нами хтось заплакав. Це була Віка. Рефлекторно я обхопив її за плечі і відчув, як з іншого боку її обхопив за плечі Семен. А потім я гукнув до жінки, що стояла за імпровізованою пластиковою стійкою, аби вона принесла ще горілки.
Хоча ми не планували довго затримуватись у цьому місці, але просиділи там не менше кількох годин. Спочатку всі були дуже пригнічені, але горілка, а може, і перенасиченість горем зробили свою справу, і ми помалу розговорились.
— Щасливець, — кивнув Сем у мій бік, зминаючи в руках порожній пластиковий стаканчик. — Чесно, я б на тебе не поставив, якби знав, що випаде на твою
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Борги нашого життя», після закриття браузера.