Читати книгу - "Мільйон на рулетці"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я, закутаний у ковдру, і Яна, яка постійно говорила, що краще покликати лікаря, вийшли у двір. Нана, дружина господаря нашого будинку, саме годувала величезних індиків у загорожці з дроту. Вона кивнула у відповідь на моє привітання.
Її чоловік, Рустам, вийшов слідом за нами і зупинився на терасі під нерівним черепичним дахом.
Він хотів побачити, що я робитиму.
Я ж підійшов до якогось дерева (чи то абрикоси, чи то смокви, не знаю, бо зовсім не розбираюсь у садівництві) у центрі двору і сперся на нього, щоб перевести подих.
Нижні гілки, досить грубі, росли дуже низько, тому якнайкраще підходили для того, що я задумав.
— Що ви зібралися робити? — з тривогою запитала Яна.
— Не хвилюйся, все буде добре, — пообіцяв я і попросив її принести мені мотузку і бинти.
Бинти вона взяла у кімнаті, де я пролежав останні кілька днів, а мотузку їй дала одягнена в чорне Нана.
Мотузка була довгою, і я звернувся до Яни з проханням принести ніж, відрізав від мотузки приблизно півтора метра.
Зняв із себе і віддав Яні ковдру, прив’язав один кінець мотузки до гілки, а другий обмотав навколо свого розпухлого біцепса, зав’язав вузол і сказав:
— Ну що, політаємо? — підігнув коліна і впав.
З хрускотом суглоб плеча став на місце, але моє тіло пронизував такий біль, що в мене стемніло в очах. Минуло кілька хвилин, перш ніж я оговтався.
— Допоможи мені піднятися, — попросив я Яну.
— Може, я все-таки збігаю за лікарем? — благально запитала вона.
— Ні, — рука боліла, але тепер я міг її піднімати й опускати.
Я обмотав мотузку трохи нижче ліктя і, смикнувши, вправив другий суглоб.
Щоправда, цього разу біль був таким нестерпним, що мені довелося викурити півпачки сигарет, перш ніж я знайшов у собі сили продовжити почате.
ЗНіколи раніше я навіть не уявляв, яким складним біомеханічним агрегатом є людська рука, та ще коли взяти до уваги, що я вивихнув одинадцять суглобів із сімнадцяти. Але я вправив їх усі. Крижаний піт котився з мене градом, ноги підкошувалися, а покусані губи стікали кров’ю, але коли Яна перебинтувала мою багатостраждальну руку, я полегшено зітхнув, бо був упевнений, що через кілька днів біль уже не дошкулятиме мені.
— Сам вправив? — перепитав лікар, коли йому розповіли про мій метод лікування.
— Сам.
— Молодець, — похвалив він, однак навіть не прийшов оглянути мене.
Але я видужав і без його допомоги і уже через два дні міг піднімати свою праву руку.
Якось перед цим Яна перебинтовувала її. А коли закінчила, то загнула кінчик бинта і вже було зібралася йти спати в жіночу половину будинку, у кімнату до Нани, але я попросив її:
— Залишся.
— Але…
Я посунувся на край ліжка і поманив її рукою.
— Але… — знов завагалась Яна.
Однак залишилась.
4Коли через чотири дні повернувся Мишко і зайшов до нас у кімнату, вона сиділа за столом поруч зі мною, схиливши голову мені на плече, їла виноград з моїх рук і говорила до мене на «ти».
— Бачу, ви подружилися, — усміхнувся Мишко.
Він глянув на моє безброве обличчя, виголену голову і сказав:
— Тобі, мабуть, краще лягти в ліжко?
— Авжеж, — погодився я. — Але трохи пізніше.
— Тоді знайомся, — сказав Мишко. — Мої друзі — Георгій і Анатолій.
— Тоша, — представився Анатолій.
— Стас, — відрекомендувався я.
— Гоша, — простягнув руку Георгій.
— Стас.
Вони були кремезними і дужими. Гоша важив сто сорок кілограм, а Тоша — сто вісімдесят.
Хлопці сіли за стіл, за яким сиділи ми з Яною, і Мишко сказав:
— Вони погодилися допомогти нам. За двадцять п’ять відсотків.
— Від якої суми? — не зрозумів я.
— Яку ми втратили, але повернемо, — сказав Мишко.
— Ми гратимемо?
Мені так сподобалося жити тут, на краю світу, пити молоде вино, їсти сир і спечений у печі хліб, просинатися від ніжного дотику Яниних рук, розмовляти з Рустамом і слухати вечорами багатоголосий спів його сусідів, що я навіть почав потроху забувати своє колишнє життя.
Я раптом зрозумів, що вся ця багаторічна метушня стомила мене.
— Залишимося тут назавжди, — сказав я якось Яні.
— Добре, — погодилася вона.
Чотири блаженних дні я купався в щасті… Аж раптом приїхав Мишко з друзями… І мій казковий сон розвіявся, як гірський туман.
Володар цього краю — Каха — гостинно і привітно приймав нас, але я здогадувався, що якщо ми відмовимося від помсти своїм кривдникам, то наживемо нових ворогів: ними стануть горці Кахи Бграмінідзе, чиї закони честі я порушу.
І хоч я розумів, що Каха хоче використати нас лише для того, щоб допекти своїм конкурентам Ахімілу і Саві, я вже погодився повернутися до старого життя.
— Ти привіз мені одяг? — запитав я Мишка.
— Аякже, — відповів він.
— А зброю?
Він ствердно кивнув.
Нана принесла і поставила на край столу кілька чистих склянок і глечик з молодим вином.
Ми наповнили склянки, я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мільйон на рулетці», після закриття браузера.