Читати книгу - "Тринадцять загадкових випадків"

— Отже, усунути його було лише в інтересах відсутнього сина та дівчини, котра сама померла, — замислено проказав сер Генрі. — Це обіцяє нам не дуже багато.

— А іншій жінці нічого не мало дістатися? — спитала Джейн. — Тій, яку місіс Бентрі назвала кицькою.

— Її не було згадано в заповіті, — відповіла місіс Бентрі.

— Міс Марпл, ви не слухаєте, — сказав сер Генрі. — Ви перебуваєте десь дуже далеко.

— Я думала про старого містера Беджера, аптекаря, — промовила міс Марпл. — Він мав молоду економку, що за віком могла бути не тільки його дочкою, а й онукою. Він не казав про неї нікому ні слова, і йоґо рідня, чимало племінників та племінниць, покладали на нього великі надії. Та коли він помер, то, чи повірите, з’ясувалося, що він був таємно одружений з економкою вже два роки. Звісно, містер Беджер був аптекар і досить грубий простий старий чоловік, а сер Емброз Персі був витонченим джентльменом, так принаймні каже нам місіс Бентрі, але людська природа, за своєю суттю, всюди майже однакова.

Запала мовчанка. Сер Генрі дивився дуже пильно на міс Марпл, котра відповіла йому іронічним поглядом своїх лагідних синіх очей. Джейн Гел’єр порушила мовчанку.

— А та місіс Карпентер була гарна? — запитала вона.

— Атож, такою спокійною красою. Нічого надто яскравого.

— У неї був дуже симпатичний голос, — сказав полковник Бентрі.

— Я називаю це муркотінням, — сказала місіс Бентрі. — Муркотінням!

— Ти сама буваєш іноді схожа на кицьку, Доллі.

— Мені подобається бути кицькою у своєму домашньому колі, — сказала місіс Бентрі. — А взагалі я не люблю жінок, і ти це знаєш. Я люблю чоловіків і квіти.

— Чудовий смак, — сказав сер Генрі. — Про це особливо свідчить той факт, що ви ставите на перше місце чоловіків.

— Я зробила це з тактовності, — пояснила місіс Бентрі. — Ну, то що ви тепер скажете про мою маленьку проблему? Мені здається, я виклала все дуже ясно. Артуре, ти згоден, що я виклала все дуже ясно?

— Атож, моя люба. Починай опитування, але пам’ятай, що розпорядники «Жокей-клубу» не повинні впливати на хід перегонів.

— Ви перший, — сказала місіс Бентрі, показавши пальцем на сера Генрі.

— Я буду досить велемовним. Бо в мене немає жодної певності щодо цієї справи. Розгляньмо всіх, кого можна було б запідозрити. По-перше, сер Емброз. Звичайно ж, він не міг би обрати такий дивний метод самогубства, а з іншого боку — нічого не виграв би й від смерті своєї вихованки. Виключаємо сера Емброза. Містер Керл. Він не мав жодного мотиву, щоб бажати смерті дівчині. Якщо ж наміченою жертвою був сер Емброз, то він міг би, звичайно, поцупити якийсь рідкісний манускрипт чи два, відсутності яких ніхто б не помітив. Надто непереконливо й мало ймовірно. Тож я думаю, що попри підозру, яку місіс Бентрі висловила щодо його спіднього одягу, містера Керла треба виключити. Міс Вай. Мотиву для вбивства сера Емброза жодного. Мотив для того, щоб убити Сильвію, дуже сильний. Вона хотіла відбити в Сильвії її нареченого й хотіла цього дуже, якщо вірити розповіді місіс Бентрі. Вона була з Сильвією того ранку в саду, тож мала нагоду нарвати отруйного листя. Значить, ми не можемо виключити міс Вай із числа підозрюваних так легко. Молодий Лоример. Він мав мотив в обох випадках. Якби він позбувся своєї нареченої, він зміг би одружитися з іншою дівчиною. Проте навіщо йому було вбивати її — яка складність сьогодні в тому, щоб порвати заручини? Якби сер Емброз помер, він би одружився з багатою дівчиною, а не з бідною. Важливим був для нього цей мотив чи ні, залежить від його фінансового становища. Якби мені вдалося з’ясувати, що його маєток був закладений і що місіс Бентрі умисне приховала цей факт від нас, я готовий висунути проти нього звинувачення, а місіс Бентрі — звинуватити в нечесній грі. Далі — місіс Карпентер. Мушу зізнатися, мені вселяють недовіру її білі руки та її бездоганне алібі на той час, коли збирали листя, — я завжди схильний не довіряти алібі. І я маю ще одну причину її підозрювати, однак залишу її поки що при собі. Проте якби від мене вимагали, щоб я назвав одного підозрюваного, то я назвав би міс Мод Вай, бо проти неї маємо більше доказів, аніж проти будь-кого іншого.

— Ви другий, — сказала місіс Бентрі, показуючи пальцем на доктора Ллойда.

— Я гадаю, ви помиляєтеся, Клітерінґу, у тому, що досі не відмовилися від теорії, згідно з якою було сплановане вбивство дівчини. Я переконаний у тому, що вбивця хотів усунути сера Емброза. Я не думаю, що молодий Лоример мав необхідні знання. Я схильний вважати, що винною була місіс Карпентер. Вона довгий час жила з цією родиною, знала все про стан здоров’я сера Емброза й могла легко влаштувати так, щоб ця дівчина, Сильвія (що, як ви самі сказали, була досить дурна), нарвала того листя, яке було їй потрібне. Мотиву, щоправда, я не бачу, не стану цього приховувати; але я наважуся припустити, що сер Емброз колись склав заповіта, в якому згадувалося її ім’я. Така версія мені здається найімовірнішою.

Місіс Бентрі показала пальцем на Джейн Гел’єр.

— Я не знаю, що сказати, — відповіла Джейн, — крім одного. Чому б дівчині не зробити цього самій? Зрештою, це вона принесла листя на кухню. Як ви сказали, сер Емброз був налаштований проти її одруження. Якби він помер, вона одержала б гроші й змогла б відразу вийти заміж. Вона знала не менше про стан здоров'я сера Емброза, аніж місіс Карпентер.

Палець місіс Бентрі описав коло в повітрі й зупинився на міс Марпл.

— А тепер ви, пані професорко, — сказала вона.

— Сер Генрі описав ситуацію дуже ясно — надзвичайно ясно, можна сказати, — почала міс Марпл. — І доктор Ллойд мав цілковиту рацію в тому, що він сказав. Разом вони прояснили всі обставини цієї справи — ліпше не треба. Тільки я не думаю, що доктор Ллойд повністю обміркував один з аспектів своєї версії. Адже, не будучи медичним консультантом сера Емброза, він не міг знати, яке саме захворювання серця турбує старого джентльмена, чи не так?

— Я не зовсім розумію, що ви маєте на увазі, міс Марпл, — сказав доктор Ллойд.

— Ви виходите з припущення, що сер Емброз мав таку хворобу серця, на яку диґіталін діє негативно, чи не так? Але немає жодних доказів стосовно того, що це