Читати книгу - "Зворотний бік сутіні"

— Бідна моя! Що ж це я, як телепень останній, стою та теревені розводжу… Ти ж, певно, геть осоловіла від пахощів матусиного квітника. Тут надто довго перебувати матуся не радить. Пахощі дурманять розум. А хочеш, я покажу тобі світ Оранти? Він прекрасний.

Вона хотіла, вона дуже хотіла…

Отак вони познайомилися. І відтоді донині він не просто переплутав усі її думки, не просто змусив серце битися в шаленому ритмі, — він став частиною її життя, ба більше — найважливішою його частиною.

Це не було перше кохання для неї. Кому, як не Ладі, про це знати? Це було єдине кохання — уперше і назавжди.

А для нього? Він перетворив її для себе на дуже гарного, вірного друга. ДРУГА. Від слова «друга». Не перша, а саме друга. Бо першу він таки шукав. Чи, може, й не шукав, однак вона сама знайшлася. Знайшлася, коли Лада продовжувала наївно сподіватися, що Перун рано чи пізно зрозуміє: кращої нареченої, аніж вона, йому не знайти. Розумна, красива, дотепна… Вона подобалася чоловікам. І ті, небезпідставно, звісно, вважали її неприступною гордячкою, зарозумілою вродливицею та неперевершеною чародійницею. Лишень для Перуна вона була Дівчиною-Калиною, добрим справжнім другом.

Ця «перша» чи «єдина», як потім називатиме її Перун, увірвалася в їхнє життя разом з війною. Жінка-воїн — справжня та безжальна. Та хіба личать жінці лискучі обладунки, меч у руці, стріли в крилах, відвага та безстрашність в очах? Чорне крило волосся, яке ніколи не знало запаху любистку чи рум’янку, а чомусь завжди пахло грозою; зелені очі, схожі на блискавки, які викрешував Перун своїми стрілами. А ще маленький зріст і самовпевненість у словах і вчинках. І коли битва між темними та світлими у світі неврів була майже вирішена на користь темних, раптово нізвідки з’явилася вона і зробила те, на що жоден із безсмертних не спромігся. Навіть вона, Лада, не зробила б цього заради нього. Ця зеленоока накрила бога своїми крилами, її сила прикрила його від проклять, легко відвела від світлих, які майже змирилися з поразкою і чекали погибелі, всі закляття прощені та непрощені.

Жінка-воїн, Жінка-Магура! І світло здолало морок. Він назвав її своєю, він назвав її Перуницею. Усі прославляли тоді цих двох — Перуна та Перуницю. Навіть Творець Сварог усміхався дажбожими ликами зі свого небесного ставу, благословляючи справжнє кохання, котре щойно народилося. Зв’язані навіки, серце одне на два тіла, душа одна на два єства, мудрість одна на двох.

Всі тоді і плакали, і всміхалися, бо перемогли, бо велика любов врятувала усіх. І Лада теж плакала, вмивалася чесно та не криючись сльозами. Тільки для неї то були сльози відчаю, горя та біди. Вона зрозуміла, що назавжди залишиться другом, залишиться другою для нього. Бо щойно жінка-воїн у лискучих обладунках, з обличчям у кіптяві забрала в неї те, чого не повернути. Ніколи й нізащо…

Перун та Птаха-Перуниця жили разом довго й щасливо. Душа до душі, крило до крила. А вона? Лада змирилася, віддаючи себе повністю вищому служінню — Всесвіту, Творцю, Рівновазі.

Ні-ні, вона ніколи не бажала Перуниці зла. Хіба Птаха винна, що Перун полюбив її відразу, щойно побачив? Але і Лада не винувата, що полюбила Перуна з першого слова, навіть не з першого погляду…

Хіба винувата земля, що любить дощ?

Хіба винувате сонце, що народжується щоразу після своєї смерті?

«Завжди вибирає серце», — каже Перун. Перунове серце вибрало іншу.

Лада заплющила очі, сидячи на березі великої і могутньої ріки у світі Єдиного Бога. Мусила докупи зібрати всю себе і зрозуміти, як їй далі чинити. А поки спогади не давали спокою. Може, колись вона таки зважиться та викине їх із душі назавжди, хоча б сюди, у стрімкі води Борисфену. Деякі безсмертні так чинять. А згодом вода народжує легенди, пісні, казки. Але чи стане їй від того легше? Адже разом із болем можна вихлюпнути і радість.

Коли загинула Перуниця, він зробився наче причинний. Спочатку ховався від усіх, потім шукав погибелі, влізаючи в такі пригоди та йдучи на такі жертви, що важко то все описати. Він був частинкою її серця, і бідна Лада відчувала весь його біль. Знала і те, що якщо хтось чи щось зцілить його розтерзану душу, поверне до життя, то це буде любов. Її любов, Ладина любов. І нехай він ніколи не зможе її полюбити так, як кохав Перуницю, нехай Лада так і залишиться для нього другом, тобто другою, назавжди — була готова і це прийняти. Бо та «перша» житиме лишень у його пам’яті. Та то будуть тільки спомини. І, можливо, з часом Ладі таки вдасться тільки собою заповнити весь простір його душі. І Лада старалася, вірила і робила… Вона по маленькому шматочку збирала докупи його розірване великою втратою серце, відпоювала живою водою своєї любові, живила душу лишень приємними моментами.

А тим часом світами ширилися чутки, що по смерті Магури зрушилася рівновага і що Сварогу потрібно обов’язково повернути Перуницю до життя. Лада не боялася цього. Перенародження не означало повернення у світи тієї самої особи. Лишень її сили, талантів і можливостей. І коли це перенародження таки відбулося, і у світлому Яровороті з’явилася маленька худенька дівчинка із зеленими очиськами, вона чомусь геть не журилася. Лада спокійно дивилася на дитину і не бачила в ній тієї Великої Магури, яка колись полонила серце її любого Перуна. І називали дівча всі просто Птахою, без усяких поклонінь і натяків на її Перуництво. Та й Перун наче теж так вважав. Спокійно ставився до того, що нова Магура народилася. Без фанатизму.

Лада невимовно тішилася. Її любов обов’язково переможе, бо вона тепер не друг(а). Вона навіть не перша, вона — єдина. Неповторна і найкраща.

І сталося те, що мало статися. Перун попросив її стати його дружиною. Хоч жодного разу, ані тоді, ані потім, так і не зізнався Ладі в коханні, називаючи лишень рідною, ніжною, любою. Та й цього здавалося забагато. Адже Лада не мала права відмовлятися від свого щастя.

Напевно, з його боку то не було кохання. Він тоді просто пожалів її. Нехай хоч хтось поруч із ним стане щасливим. Тоді вона так не вважала. Бо коли Перун запросив її постійно жити у світі Оранти, вона мало не померла від щастя. Дівчина-Калина перетворилася на Жінку-Любов.

Інколи ночами вона чула, як