Читати книгу - "Світован. Штудії під небесним шатром"

одностайності й великодушності поміж людей. Се ослабить єдність нашого народу, хоча сама держава зміцниться і збагатиться. Будемо годувати півсвіту, зате душі спрагло шукатимуть поживу для своєї ситості. Тоді ще гостріше постане нестача служебників духу. Бо навчаться лікувати плоть, але не душу.

Вівчарський пес радше здохне, ніж покине стадо

— А як знайти своє служіння? Приміром, мені?

— Ти вже до нього підійшов — до служіння слову. Від новинок (газет) із часом відійдеш, бо се не служіння, а прислуговування. Світ страшно мудрований, хитросплетений. І все через надмір інформації з новинок, радіо і телевізії. Її буде ще більше. Вона порушуватиме рівновагу, розсіюватиме суть, руйнуватиме цілісність малого світу людини. Людині потрібні не просто слова, а опора в слові. Добре, якби ти вибрав сю путь.

— Але ж і в газеті можна служити словом…

— Ваші газети — се не слово, а слова, за якими захована правда. Людині не конче знати, що, де й коли стається. Важніше — чому і як?! Як не впасти, як піднятися. Слово має злагіднювати душу, засвічувати в ній сонце, осявати даром Святого Духа, а не пробивати чорну діру.

— Що найголовніше в писанні?

— Написане має бути пронизане любов'ю до всього земного простого життя. Має викликати довіру. Тоді слово важніше за сонце, яке то сходить, то заходить. Слово ж гріє і сяє завжди. Бо слово Згори. Пам'ятай: зі словами можеш робити, що хочеш, але й вони роблять із тобою, що хочуть. Путь сей складний і тривалий. Але служіння й не буває иншим. Вівчарський пес радше здохне, ніж покине стадо.

— Ви в служінні маєте задоволення?

— Задоволення я не прошу. Прошу спокою і забуття. І щоб ім'я моє було невідоме і не заплямоване… Хоча тепер навіть не знаю, як воно вийде, маючи опліч такого писаря (сміявся).

— Можете не боятитися — це ніхто не опублікує.

— Смішний ти, написане не пропадає…

— Та навіть якщо коли-небудь це й надрукують, хто в це повірить?

— Тоді що вони виграють, якщо не повірять? (Сміявся).

— Я постараюся написати так, щоб повірили.

— Тоді пиши для себе. Передусім ти сам мусиш повірити в те, що хочеш донести до инших.

Над нами розпростерте вічне Батьківство

— І все-таки про майбутнє: невже воно не буде кращим?

— Ми не можемо знати, що добро, а що зло. І що коли бере гору. Не сподівайся, що ліпше буде колись, перегодом. Будь гідний ліпшого сьогодні, сієї години.

— А як же страждання, якими сповнений світ?

— У світі много страждання, та не має бути щодо сього омилення. Ми обрані, і ми звільнені великою жертвою. Навіщо вигадувати собі страждання, коли тобі дано фізичну досконалість і духовний закон?! Навіть коли здається, що немає нічого, в тебе є життя, в якому є все. І коли зрадить нас тіло в немочи і прийде в занепад розум, — тоді повстане в силі вічний дух і, піднімаючись угору, знайде самого себе. Ми не сироти в сьому світі. Над нами розпростерте вічне Батьківство. А який батько хоче, щоб діти його страждали?!

— Але ж кажуть: у кожного своя доля.

— «Доля», як і «щастя», слово для мене не дохідливе. Та якщо тобі прийнятне, то можемо й ним послужитися: держи свою долю в руках міцно, так міцно, щоб вона направду стала долею. Мало хто осмислює, чому він знаходиться саме там, займається саме тим і саме так, а не йнак. Більшість воліють се пояснити волею обставин чи помилкою долі. Та ні, долю вибирають, долю заслуговують. Як і щастя… Навіть сажею можна намалювати щастя. Правда, сі слова — доля, удача, щастя — передбачають мріяння, прагнення, бажання, а треба діяти, працювати! Розвивати в собі дар прийняття світу. Добро завжди там, де ти.

— Скільки треба працювати — дванадцять годин на добу, як ви?

— Не знаю. Я ніколи не працював годинником (сміявся). Я працюю головою і руками.

— Але ви працюєте не для грошей!

— Так, і тому вони в мене завжди є (сміявся). Скільки мені їх треба.

— Тоді ця робота для чого?

— Се не робота — служіння. Ми ніколи не зможемо помогти всім людям. Та при бажанні можемо помогти хоч одному і дати надію иншим.

— Успіх залежить від кількості праці?

— Що більше працюєш, то більше ти успішний. Правда, се правило не завжди поширюється на гроші. Заможності можна досягти роботою, але багатими зазвичай стають у дозвільний час. У час вільного і радісного творення.

Творення — се безнастанне шліфування душі.

— Що таке творчість?

— Творити — се чинити опір.

— Опір чому?

— Сірости, дурости, злобности.

— Ваше служіння — творчість?

— Можливо. Я сію слово радости, слово здоровля.

— Писання — це творчість?

— Усе творчість, що є новими дріжджами для поживи розуму і духу. Молоде вино рве старі міхи. Старе вино мудро мовчить. Лише той, хто мовчить, має що сказати. Те, що написано на папері, крім Святого Письма, дуже молоде й сире. Є й старші книги, без буков — передання, письмо природи, шептання трави, густе мовчання каменю, пам'ять родової крові… Прислухайся до голосу дитини в собі. Жодна книга не скаже тобі того, що повість він… Коли твориш, то поводься, як жінка, що зачала: «у думах чистих, у мирних бесідах, без пристрастей палких, у спокої святім і в баченні святинь». Так уважав великий мудрослов Сковорода. Творення — се безнастанне шліфування душі. В бутні часи, поневіряючись російськими просторами, я працював якийсь час на заводчику, де виробляли кришталь. Зі звичайного піску. Щоб пісок став кришталем, його треба розпекти до 2300 градусів. А далі — шліфувати й шліфувати…

— Як би ви назвали себе одною фразою, одним словом?

— Світован. Родимець світу. Чоловік, що позбувся свого фальшивого «я».

— Але живемо ми в конкретній державі і в конкретну епоху.

— В залізний час…

— Чому залізний?

— Бо се час ув'язнення духу, гноблення суспільної волі.

Скільки волі й духовної сили в людей — стільки потуги в народу

— Коли так, то чи може бути вільною людина, якщо не вільний її народ?

— Може і повинна бути, бо людська душа є цілість, повнота. І скільки волі й духовної сили стягає та носить в собі вона, стільки потуги в її народу. Стільки його життєздатности, волі до звільнення.

— Але ж наші народи братні, фактично, один народ.

— Ніколи ми не були одним народом. Від зародження й понині. Народи створює вода.

— Що?

— Рухома вода — найбільша сила світу. Вона є природним витвором укладу, життя, ментальности. На Нілі постали єгиптяни,