Читати книгу - "Світован. Штудії під небесним шатром"

Сім разів на день обнімися з рідною душею

— А радість спілкування?

— Мій знакомитий монах, що любив слухати дощ, напучув мене: сім разів на день обнімися з рідною душею — і день наповниться живим духом.

— Ми любимо, коли нас хвалять, і не любимо, коли нас критикують. Самі ж чинимо навпаки…

— Якщо не знаєш міри, скільки хвалити і ганити, то не хвали й не гани. Менше вір словам, більше явищам. Більше слухай, ніж говори. Більше спостерігай, ніж суди. Сильний і мудрий не звинувачує. Бо він піднявся до того і знає, як се важко. Сильний воює, але не завойовує… Олександр Великий завоював світ, та що з того, коли себе занапастив молодим?!

— Що має робити той, хто хоче довго жити?

— Хто хоче довго жити, мусить виректися повно жити. Себто прийняти поміркованість і повстримність. Чим більше тобі дано — тим більше мусиш самообмежуватися, бо надмір нищить. І мусиш пам'ятати приповідку давніх прочан: хто довше живе, той має менше часу. Не штука — довго плуганити старість. Штука — довше лишатися молодим… А ще довгожителі більше і охочіше сміються. Серйозність старить. І мудрість справдешня — весела. Се як у квітів і птиць: вони щасливі з того, що просто цвітуть і щебечуть.

— Не можу не запитати про любов іншу — між двома?

— Гадаю, що се великий віддарунок нам за фізичну смертність. Любов і смерть — два береги ріки життя. Правдиве і велике кохання зароджене відчуттям тісних меж відпущеного нам часу. І сей час воно осяює і освячує. Любов плоті відкриває нам иншу сутність, инший шлях, але дуже накоротко — як спалах блискавиці. Тому любов до тіла має переростати в шляхетну любов до особи. Тоді ся особа стає дорогою, потрібною тобі більше, ніж ти сам. Дух бере гору над плоттю. Йнакше то будуть лише похітні ігри, що ведуть до переситу і переситу душі.

Любов незримою ниткою тягнеться через час

— Яка жінка нам потрібна?

— Та, що годна принести найцінніші з усіх дарів. І таку жінку чоловік дістає за терпіння і втримання. Не здешевляй, вибираючи жінку, бо сам себе здешевлюєш. Тут не призбируй, як ті мурахи. І не лакомся на чуже. Чужа жінка — лише сестра. А та, що має належати тобі, об'явиться. Чекай. Коли немає вже що чекати, все одно чекай жінку. Бо лише через жінку чоловік дізнається, хто він. Справжній мужчина — як вовк: або сам, або з одною вовчицею. А бігати за вівцями — то уділ баранів. І пам'ятай, що любов — се вершина перебуття. Вибираючи наречену, зійдися з її родиною — чи панує там любов? Якщо в родині люблять дитину, то коли вона виросте, її любитимуть і чоловік, і її діти. І вона їх любитиме. Любов незримою ниткою тягнеться через час.

— Як виховувати дітей?

— Тратити на них удвічі менше грошей та вдвічі більше часу. Та якщо любимо дітей по-рабськи, перетворимо їх у своїх мучителів. Якщо батьки гідно люблять себе, то діти моляться на них.

— Ви більше мовчите, ніж говорите.

— Знаєш, у недомовленому більше правди, ніж у мовленому. Кажуть, риба гниє з писка. І в закритий рот муха не влетить (сміявся). Це з присмаком фіглів. А якщо серйозно, то лише мовчанням можна досягти Бога. Мовчанням відкритої душі. Тиша і мовчання — різні речі. Вуха прагнуть тиші, серце — мовчання. Твої вчителі, великі письмовці, теж уміли мовчати про важливе. Але мовчання має бути легким. І сам не напускай на себе глибокомудрість та високочолість. Інколи, щоб прихилити людей і долю, треба бути легковажним. Щоб серце легко важило тягарі життя. І не піднімай свою правоту над чужими головами. Часто той, хто правий, той і винен. Не спіши виконати все замірене якнайшвидше. Чекай свого часу. Не вичерпуй себе — черпай час.

— Хто з книжних героїв ще близький вам, крім Дон Кіхота?

— Одіссей, мандрований чоловік, який світами носив у серці свою отчизну. Я теж мандрівець, світован. Ношу свою материзну в душі. Її мирну красу, її легке, як перце, слово, її високий дух. У нас давно немає свого князя чи царя, тому кождий повинен мати царя у своїй голові й душі… Одіссей двадцять літ плавав морями, зазнав у чужих краях пригод, почестей і великого кохання, але весь сей час томився журбою за отчою землею. І коли повернувся, то знову утвердився царем своєї Ітаки, повернув собі жону Пенелопу. Бо був чоловіком Дому. Всі поділяються на два роди: люди Дому і люди Вітру.

— А ви до якого належите?

— Я (сміявся) той, якого носить Вітер, але завжди приносить до Дому. Де б я не був.

— Чого у вашому житті було більше: досягнень чи поразок?

— Поразки й досягнення не йдуть нарізно. Вони замішені й запечені в тісті життя. І великі рішення розсипаються на малі. Вирішувати їх слід так, як їдять виноград — по ягідці, поступово, з задоволенням, із відчуттям поступу.

— Колись ви сказали: одні щось знають, інші знають «щось». Виглядає, що ви знаєте якусь загадку речей, хоча говорите про це дуже просто і навіть сухо.

— То не загадка. То уявне проникнення всередину речей чи явищ. Так, узявши в руку яйце, я скажу, коли куриця його знесла. На відстані вгадаю, чи двері замкнені, чи є хтось у домі, яку мають живність, яких дітей, якого віку господарі, на якій глибині вода в колодязі… Слід підкови і рухи верхівця мені повідять не менше, ніж він сам словами. А знаєш чому? Бо коли він зіскакує з коня, я разом із ним відчуваю під ногами землю… Можу вгадати, як буде пахнути пень зрубаного дерева — перестиглим агрусом, пліснявим грибом, старим тютюном, мокрим пером… Се називається проникненням, нутряним зрідненням із явністю.

— Чи можна вгадати майбутнє?

— Можна. Якщо носиш у собі відбитки всіх речей і подій, якщо вгадуєш череду моментів теперішнього і вчорашнього і нанизуєш їх, як намисто, на нитку, що тягнеться з сьогочасся в будучину.

— Можете щось сказати про наше майбутнє?

— Можу, але не хочу (сміявся). Скажу лише, що воно буде не гіршим і не ліпшим, ніж сьогодення. Розмиються межі між народами, а між людьми навпаки — поглибляться. Речі любитимуть, а людьми користуватимуться. Буде много перекупників і мало виробників. Той, хто виробляє, знає ціну і міру. Той, хто продає, ненаситний і нестійкий. Все буде покладено на продажу, як у тому храмі, з якого Господь виганяв гендлярів. І не буде