read-books.club » Бойовики » Останній дон 📚 - Українською

Читати книгу - "Останній дон"

304
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Останній дон" автора Маріо Пьюзо. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 51 52 53 ... 153
Перейти на сторінку:
— Він проткнув їй очі. Суддя не дозволив присяжним бачити фото. Мовляв, це зашкодить правосуддю. Але я, її батько, бачив ті фото. Тож недоросток Тео на волі й тішиться своїми звитягами. Він проткнув моїй доньці очі, а сам устає щоранку і бачить, як сяє сонце. Ох, як кортить убити їх усіх: суддю, присяжних, адвокатів — усю ту наволоч! — Губернатор наповнив свою чарку й нестямно забігав по кімнаті, язик йому заплітався: — Я не можу вийти й варнякати про те, у що я більше не вірю. Не можу, поки той байстрюк живий. Він сидів за моїм столом, дружина і я ставились до нього як людини, хоч він не подобався нам. Ми дозволили собі сумнів на його користь. Ніколи не допускайте сумнівів на чиюсь користь. Ми прийняли його в нашому домі, дали йому ліжко, щоб він спав із нашою донькою, а він увесь час кпив із нас. Він наче казав нам: «Ну то й що, коли ти губернатор? Ну то й що, коли ти маєш гроші? Ну то й що, коли ти цивілізована, порядна людина? Я вб'ю твою доньку коли захочу, а ти нічого не зможеш удіяти. Я загублю вас усіх. Я злягатимусь із твоєю донькою, а потім уб'ю її, запхну це все тобі в сраку і буду на волі». — Вейввен заточився, і Кросс притьмом підбіг його підтримати. Губернатор, мов не бачивши Кросса, дививсь угору на високу розмальовану стелю з рожевими янголами і вбраними в білі шати святими. — Я хочу його смерті, — витиснув губернатор і розплакавсь. — Я хочу його смерті.

— Уолтере, це все мине, тут потрібен час, — тихо промовив Ґроневельт. — Висувай свою кандидатуру на сенатора. Кращі роки твого життя ще попереду, ти ще чималого досягнеш.

Вейввен сам відхилився від Кросса й заговорив до Ґроневельта, його голос був тепер спокійнісінький:

— Невже ти не бачиш, що я вже не вірю в щось краще? Мені не вільно розповісти комусь, що я відчуваю насправді, навіть своїй дружині. А я відчуваю тільки ненависть. Ба скажу тобі навіть більше. Виборці тепер зневажають мене, сприймають за недолугого дурня. Чоловік дозволяє замордувати свою доньку і не годен покарати убивці. Хто довірить такому недотепі добробут великого штату Невади? — Губернатор скривився в посмішці. — Цього проклятого обрубка оберуть швидше за мене. — Вейввен помовчав і додав: — Альфреде, забудь про те. Я нікуди не висуватимусь.

Ґроневельт пильно дивився на губернатора й уловив те, чого не бачили Піппі та Кросс. Тяжке лихо часто ослаблює людину, але Ґроневельт наважився ризикнути:

— Уолтере, а ти висунеш свою кандидатуру в сенат, якщо той чоловік буде покараний?

Губернатор начебто не зрозумів. Його очі ледь зирнули в бік Піппі та Кросса і втупились у Ґроцевельтове обличчя.

— Зачекайте мене в конторі, — кинув Ґроневельт Піппі та Кроссові.

Піппі й Кросс заквапились до дверей, Ґроневельт і губернатор Вейввен зосталися самі.

— Уолтере, — поважно промовив Ґроневельт, — нині вперше в нашому житті ми повинні бути відверті до кінця. Ми знаємось двадцять років: хіба хоч раз я тебе підвів? Тож скажи мені, про це не дізнається ніхто. Ти висунеш свою кандидатуру знову, якщо той хлопець піде з цього світу?

Губернатор підійшов до бару й налив собі віскі, проте не випив.

— Я зареєструюсь, — усміхнувся він, — наступного дня, як побуду на похороні цього хлопця й скажу, що прощаю йому. Моїм виборцям це сподобається.

Ґроневельт відітхнув. Діло зроблене. Відчувши полегшу, дозволив собі розгніватись:

— Та спершу піди до свого дантиста, — мовив він губернаторові. — Тобі треба почистити ті клятущі зуби.

Піппі і Кросс чекали Ґроневельта в конторі його апартаментів на даху височезного готелю. Ґроневельт повів їх у житлову частину, щоб вони почувалися затишніше, й розповів про свою розмову з губернатором.

— З губернатором усе гаразд? — запитав Піппі.

— Губернатор не був такий п'яний, як удавав, — відповів Ґроневельт. — Він дав свою згоду, але залишиться непричетним.

— Я вилечу на Схід сьогодні ввечері, — мовив Піппі. — Нам треба мати згоду Клерікуціо.

— Перекажи їм, що, як на мене, губернатор може зійти високо, — говорив Ґроневельт. — Аж до верхівки. Він стане неоціненним другом.

— Джорджіо й дон зрозуміють це, — запевнив Піппі. — Просто я маю про все їм докладно розповісти й дістати згоду.

Ґроневельт поглянув на Кросса й усміхнувся, потім обернувся до Піппі:

— Піппі, — лагідно заговорив він, — гадаю, для Кросса настав час приєднатися до «родини». Хай, певне, летить на Схід із тобою.

Проте Джорджіо Клерікуціо вирішив сам прилетіти для зустрічі на Захід, до Лас-Веґаса. Він хотів, щоб сам Ґроневельт пояснив йому ситуацію, а Ґроневельт уже років із десять нікуди не виїздив.

Джорджіо і його охоронці замешкали в одній з вілл, дарма що він не був завзятим гравцем. Ґроневельт добре тямив, кому робити винятки. Він відмовляв у віллах впливовим політикам, фінансовим гігантам, інколи найславетнішим голлівудським зіркам, прегарним жінкам, що спали з ним, і близьким особистим друзям. Навіть Піппі Де Лені. Проте надав віллу Джорджіо Клерікуціо, хоч той мав спартанські уподобання й не міг по-справжньому оцінити надзвичайну розкіш. Адже кожен вияв поваги враховували, додавали до списку, а непоштивість, навіть наймізернішу, коли-небудь могли пригадати.

Вони зустрілись на віллі Джорджіо. Ґроневельт, Піппі і Джорджіо... Ґроневельт пояснив ситуацію:

— Губернатор може стати неоціненним надбанням для «родини». Якщо він набереться духу, то йтиме вперед усе далі, спершу до сенаторства, а потім і президентства. Коли таке станеться, ви матимете неабиякий виграш, бо спортивні парі будуть легалізовані в усій країні. «Родині» це дасть мільярди, і ті мільярди аж ніяк не будуть брудними грішми. То будуть чисті гроші. Тож, гадаю, нам треба щось діяти.

Чисті гроші мали куди більшу вагу, ніж брудні, але однією з найбільших позитивних якостей Джорджіо було те, що він ніколи не приймав поспішних рішень.

— А губернатор знає, що ви з нами? — запитав він.

— Напевне, ні, — відповів Ґроневельт. — Але чутки до нього, мабуть, доходили. Він же не бовдур. Інколи я робив дещо для нього, і він знав, що сам я б такого не подужав. І він обережний, лише сказав, що виставить свою кандидатуру, якщо хлопець вріже дуба. Він не просив мене щось удіяти. І прикидався, він зовсім не був п'яний, коли бовкнув про

1 ... 51 52 53 ... 153
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній дон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній дон"