Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь"

Одруження

Уперше комедія була надрукована в томі IV творів М. Гоголя 1842 р. під назвою «Одруження».

Гоголь працював над п’єсою «Одруження» майже десять років: з 1833 по 1842 р. П’єсі передував інший драматичний твір — «Володимир 3-го ступеня», який не був закінчений і відомий тільки за окремими уривками. Частково час роботи над цими творами збігається. Втім Гоголь відмовився від створення «Володимира 3-го ступеня». Сучасники (зокрема, М. Плетньов) вважали, що письменник усвідомив, що йому не вистачає досвіду, необхідного для втілення масштабного задуму в драматичній формі. Однак сам Гоголь у листі до М. Погодіна писав, що не може обійтись у комедії без сцен, які нізащо не пропустить цензура. У зв’язку з цим Гоголь вирішив звернутись до такого «безневинного» сюжету, який не образить «навіть квартального». Це і був задум п’єси «Одруження», перебіг подій якої нагадував скоріше анекдот. Попри це, сюжет спонукав Гоголя до довгої і складної роботи, багатьох переробок і доопрацювання.

Початок роботи над комедією Гоголь означив 1833 р. Дослідники схильні вважати точною датою 1834 р., бо тільки в середині 1835 р. був готовий перший варіант твору під назвою «Женихи». Хоча відомо, що того ж таки року Гоголь читав М. Погодіну уривки комедії і називав її «Провінційний жених». У первісних варіантах ще не було головних героїв — Подкольосіна чи Кочкарьова. Письменник продовжив роботу над текстом у наступному 1836 р., тоді ж було заплановано віддати комедію на бенефіс великого актора М. Щепкіна. Але цього Гоголь не зробив, певно, вважаючи п’єсу все ще недосконалою. Остаточний її варіант він закінчив уже перебуваючи у Римі в 1841‒1842 рр.

Цензори, як і сподівався Гоголь, зробили в рукописі незначні й нечисленні скорочення. Але письменника чекало інше випробування і розчарування: петербурзька публіка не сприйняла і не зрозуміла комедію. А Гоголь вважав, що драматургічний твір живе тільки на сцені.

Перший варіант «Одруження» — «Женихи» мав своїх попередників у театральній традиції XVIII ст.: комедії О. Сумарокова «Чудовиська» та Я. Княжніна «Диваки», де інтрига трималась на суперництві женихів. Мотив суперництва дозволив обом письменникам намалювати непривабливі, майже карикатурні постаті різних представників тогочасного суспільства. В «Одруженні» на першому плані — нерішучий жених і невдалий сват (Подкольосін і Кочкарьов). Обидва ці мотиви були надзвичайно популярними у 20-х роках XIX ст. на російській сцені, як і перероблені французькі водевілі, покладені в основу п’єс «Клопотун» О. Писарєва (1825), «Нерішучий» (1819) та «Світський випадок» М. Хмельницького (1826), «Сват невгаразд» Д. Ленського (1828).

Основою всіх цих творів завжди була динамічна дія. Драматичні твори Гоголя у цьому суттєво відрізнялись від творів попередників: всі без винятку його сучасники, виховані на традиційній комедійній культурі, констатували у нього відсутність дії, динаміки, а також дивовижно малу кількість подій і послаблену сюжетну основу. Вони мали рацію: якщо в «Ревізорі» існує рівнодія між інтригою і характерами, то в «Одруженні» всю увагу автора зосереджено на характерах, а дію уповільнено.

Дослідники (Ю. Манн, С. Данилов) порівнюють драматургічні принципи Гоголя із вертепом, комеді дель арте, середньовічним театром, шекспірівською драматургією, навіть античною комедією. Для сучасного прочитання і театральної інтерпретації це дає небагато. Цілком очевидно, що з комедій Гоголя починається класична російська драматургія, а саме з «Одруження» — традиція О. Островського. Крізь звичаї, побут і, головне, типові характери, або типажі, певного шару суспільства (тут — купецтва і дрібного чиновництва) висвітлюється життя і час цілої доби початку і середини XIX ст. у Російській імперії.

За кілька років, протягом яких Гоголь перетворював «Женихів» на «Одруження», схожість із водевілем поступово зникає. Визначальні риси п’єси — загальний побутовий характер, уповільнена дія, епізоди, прямо не пов’язані з розвитком сюжету, сама побудова характерів — усе було незвично для російського театру 1840-х років.

Що ж до сюжету, то чимало дослідників зауважує подібність самої ситуації сватання у комедії і в епізоді з «Ночі проти Різдва», коли до Солохи один за одним заходять залицяльники, їх також кілька, і всі вони з «поважних» членів сільської громади, і жоден з них не стане «переможцем». Головне в тому, що дія у «Ночі проти Різдва» і в «Одруженні» відбувається у піст — час, коли за християнським звичаєм сватання і весілля заборонені. Отже, і в повісті, і в п’єсі від початку на намірах героїв лежить печатка гріховності, нечистоти. Хоча не тільки дія в «Одруженні», а й епізод у Солохи побудовані на сміховій, комічній ситуації.

Перший варіант «Одруження» — «Женихи» спочатку був задуманий як сцени з поміщицького сільського побуту. Тому не виключено, що й місцем подій мала бути українська провінція. І тільки потім письменник переніс дію до купецької околиці Петербурга.

Можна дослідити й інші збіги «Одруження» з повістями «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Наприклад, бесіда Шпоньки з нареченою нагадує сцену Подкольосіна з Агафією Тихонівною, є ніби її попереднім ескізом. Надмірні претензії Агафії Тихонівни перегукуються із честолюбними мріями Оксани з «Ночі перед Різдвом». Щодо останнього мотиву, то Гоголь взагалі розмірковував щодо жіночого честолюбства, про його природу і феномен. Про це згадувала, наприклад, Є. Хитрово (запис у «Щоденнику» за 23 грудня 1850 р.).

Уперше п’єса «Одруження» була поставлена на петербурзькій сцені 9 грудня 1842 р. на бенефісі відомого актора І. Сосницького, але трупа не впоралась із задумом Гоголя. Про це В. Бєлінський відразу після вистави написав В. Боткіну, констатувавши, що після вистави вороги Гоголя святкують його поразку. Пізніше в «Отечественных записках» за 1843 р. критик докладно проаналізував образ кожного героя комедії з достатньо прозорими натяками на невдачі виконавців вистави.

Більш вдалою була прем’єра «Одруження» у Москві 1843 р. Це був бенефіс М. Щепкіна. Хоча зауваження С. Аксакова, людини доброзичливої і до Гоголя, і до М. Щепкіна, були дуже критичними. Він вважав виконання ролі Подкольосіна невдачею актора.

Що ж до тогочасної критики, то В. Бєлінський не перебільшував її реакцію: вона насправді була злісною і тріумфуючою. Наприклад, рецензент «Северной пчелы» (від 12 грудня 1842 р.) не знайшов ані характерів, ані зав’язки, ані розв’язки, ані веселощів. І тому взагалі не вважав «Одруження» комедією. До такого ж приблизно висновку дійшов і журнал «Репертуар й Пантеон» (СПб. — Вип. 24. — С. 17), вважаючи, що «Одруження» взагалі комедією назвати не можна. Прихована сатиричність і принципово новий характер побудови п’єси не могли не дратувати тогочасних критиків і театрознавців.

Більш щасливою була доля «Одруження» в театральному