Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

- Правду кажеш, друже, - Підтвердив Остап, беручи в руки пустий кухоль, - Неси.

Музики знову повернулися до веселих пісень, зрозумівши, що ніхто сумувати не хоче. Яким уже добряче втомлений танцями, взяв Софію під руку й направився назад до столу, де якраз починалось якесь нове дійство.

- А я таки вилізу!!!, - Впевнено кричав чоловік, - Шо хочте робіт! Вилізу!

- Нікуда не вилізеш, - По складах перекричав Яким, беручись за пояс.

- А ти думаєш, хто мені? То шо жених, не значить шо не будеш пиж…, - Доволі грубу погрозу завершило гикання від хорошої кількості алкоголю, - Всьо, - Чоловік невинно підняв руки в гору, - Більше не буду, - Гепнувшись назад на лавку.

Софія яка відійшла на кілька кроків знову взяла Якима під руку. До них підійшов Свирид.

- Мушу вас відлучити від гостей, - Обережно підходячи говорив Свирид.

- Не переймайтесь, гадаю гості самі впораються, - Ніжним голосом сказала Софія, без прямої насмішки.

- Ми придивимось!, - Запевнив Євтим та Остап Стремена.

Свирид повів Якима та Софію на задній двір амбару, де інколи намагалися усамітнитися молоді пари. Впевнившись, що вони самі - полковник почав говорити.

- Є новини з Глухова.

- Які?, - Насторожено запитав Яким.

Свирид ще раз впевненився, що ніхто не підслуховує.

- Іван Строгий разом з твоїми побратимами веде гетьманських дипломатів до Петербургу, - Впевнено й чітко говорив батько, - А через тиждень, може й менше, поїде сам Апостол.

Софія швидко переводила погляд з Якима на Свирида.

- Ніхто не надіслав гінця, але маю відчуття, що треба вертатися назад.

- То ми їдемо?, - Запитав Яким.

- Для цього я й хотів поговорити з вами сам на сам, - В голосі Свирида була нота тривоги, яку Софі одразу зловила.

- Там небезпечно?, - Твердим та дзвінким голосом запитала дівчина.

Свирид здивований незвичним тоном кивнув, дивлячись їй в очі.

- Ми не говорили тобі цього, - Пауза, Свирид формулював, - Цього не варто було знати людям, але…

- Кажіть, - Твердо змусила Софія.

Свирид впевнився, що його син не помилився з вибором нареченої.

- Після тієї ночі в селі біля Глухова, - Почав пояснення полковник, - Ми взяли трьох полонених, кожен з них був допитаний і ми отримали докази, що цей погром був не випадковістю, а спланованою провокацією.

- Дуже жорстокою, - Добавив Яким. Свирид підтвердив кивком.

- Гетьман зібрав всі свідчення й необхідні документи і направив їх до Петербургу, щоби дипломати передали їх суддям і до приїзду Апостола судовий процес почався.

- А чим це допоможе?, - З абсурдом запитала Софія.

- В тодішні часи, - Свирид жестом і словами відсилався до попередників, - Мало чим.

- Але цьогоріч гетьманський уряд було відновлено з вказівки Москви. Козаки потрібні у війні з турками, - Продовжив батькове пояснення Яким.

- А значить, - Свирид завершував, - Миритися з вимогами гетьманського двору доведеться все частіше. Апостол розуміє ситуацію в царському дворі, там зараз величезна конкуренція. За Петра все вирішує Меншиков, а його в свою чергу люблять далеко не всі кандидати на трон.

- І задля нашої підтримки у війні він піде на поступки…, - Здогадалася Софія.

- Саме так, - Підтвердив Свирид, - Апостол буде тиснути вчиненою провокацією, аби вибити привілеї.

- Такий шанс не часто випадає, - Софія уважно вдивлялася в темряву.

- Вкрай не часто.

- А у чому проблема Глухова? Чому там небезпечно, - Софі вирвала свій погляд з горизонту й направила його на Свирида.

- Річ у тім, - Свирид знову провів очима закутки, - Річ у тім, що як і в Москві не люблять Меншикова, так і в нас не всі люблять Апостола.

- Тобто?

- Він робить зміни, наводить лад. Хто зросійщився - таке не полюбить, бо втратить додаткове корито.

Софія підняла брови.

- І напишуть доноси, - Добавив Свирид.

- Ми, - Сказав Яким, - Очевидно на чиєму боці.

- Що вони зроблять?, - З острахом запитала Софія.

- Ми не знаємо чи зроблять взагалі, - Заспокоїв Свирид, - Це лише здогадка.

- Проста обачність не завадить, - Сказав Яким.

Свирид уважно дивився на сина та Софію. Кілька секунд мовчав, думав, зважував.

- Я привів вас сюди аби дізнатися думку. Вочевидь до Глухова я поїду, але питання: Поїдете ви зараз чи після?

- Після чого?, - Перепитала Софі.

- Переговорів. Йде зима, дорога стане важкою, Апостол лишиться там на зимівлю.

Запанувала тиша, необхідність якої була очевидна для Свирида. Софія зжимала Якимову руку.

- Якщо Глухів, ви зможете підшукати житло?, - Запитав Яким.

- Так, - Впевнено відповів Свирид.

- Там буде безпечно?, - Запитала Софі.

- Я не знаю. Ситуація я впевнений не критична, але відкидати варіант перевороту чи замахів не можна. Хоч він і вкрай малий. Апостол - воля царя, а проти волі мало хто наважиться піти.

Софія подивилась на Якима, ствердно кивнула.

- Вирушаємо післязавтра.

Свирид кивнув. Ще кілька хвилин вони стояли в тиші. Ніч наближалася до свого екватора перед настанням світанку, холодне осіннє повітря повивало з боку полів. Софія щільніше притулилася до чоловіка. Мовчання перервав Євтим.

- Ну що голуб’ята?, - Помітно весело вимовив дідусь, - Що вирішили?

- Вирішили їхати, - Сказала Софі.

- О, ти кажеш! То пропоную вертатися до столу, скоро гості будуть розходитись, до сходу сонця мусим святкувати.

- Йдіть, батьку, - Сказав Яким, - Ми ще залишимось на кілька хвилин.

Свирид ствердно кивнув й направився з Євтимом назад. Софія руками обійняла Якима.

- Я не пам’ятаю коли востаннє їхала звідси.

Вона ховалась.

- Скажи, що будеш поруч.

- Тепер, - Яким опустив голову, - Завжди.

Складно відповісти, що зв’язує людей. Попри відстань, минуле й навіть розбіжності. Життя дарує когось для легшого шляху, який як не дивно, сповнюється більшими випробуваннями.