Читати книгу - "Назад - це теж напрямок, NatKo"

— Мені шкода, — беру руки Ернеста в свої долоні і міцно стискаю. — Шкода, що ти пережив таке. Ти завжди видаєшся таким сонячним, що я навіть не міг подумати про таке жахливе минуле.

— Те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими, — каже він класичну фразу, яка зараз набуває особливого сенсу. — Завдяки бабусі я міг оговтатись, почати жити по справжньому. Вона навчила мене ніколи не соромитись того, ким я є.

— Вона й справді чудова, — продовжую обережно поглажувати його руки, трошки шершаві пальці. — І ти чудовий. Не дивлячись ні на що, ти справді чудовий.

— Тільки не треба мене жаліти, добре? — Ернест нарешті дивиться на мене. Його очі сухі. Він спокійний. — Просто будь поруч. 

— Я поруч, — киваю, як та фігурка собаки під лобовим склом у водія маршрутки.

— Це залишається в минулому і ніяк не впливає на моє майбутнє. Тому не треба мене жаліти, — Ернест врешті-решт слабо посміхається.

Сподіваюсь, йому стає хоч трошки легше, коли він ділиться цією історією зі мною. Але навіть не можу уявити, як важко розповідати про такі речі. Це не просто побачене в кіно, або почуте від когось. Це твоє власне життя. А ще ловлю себе на думці, що напевно мої проблеми з пошуком щастя здаються такими мізерними, порівняно до цієї ситуації Ернеста, до того, що відбувається з Оксаною. Чи я маю взагалі право обурюватися, коли в світі існують люди, які залишилися без батьків через свою орієнтацію. 

Лариса Вікторівна пропонує залишитися на ніч, але Ернест відмовляє бабусі. Якщо чесно, мене це радує, бо мені було б конче соромно спати з ним в одному ліжку тут. Цей візит можна назвати знайомством з батьками, і я ще не до кінця готовий до такого. В мене ніколи не було настільки серйозних відносин. Та й хлопця в мене ніколи не було. Тому я в цій темі ще геть новачок. 

До міста ми повертаємося, коли небо вже починає темніти, а на вулицях запалюється світло ліхтарів. Від ночівлі у Ернеста я вже відмовитися не можу. По-перше, мені дуже ліньки їхати трамваєм до Оксани. А по-друге, як я можу не провести час з тим, хто мені так подобається? Сподіваюся, Ксю та Джипсі вибачать закоханому дурнику ще одну ніч. А я насолоджуюся тим, як Ернест притискає мене до себе в ліжку і тицяється носом в волосся. Так, вночі ми вже будемо спати окремо на різних краях ліжка, бо жарко. Але все-одно разом. Не знав, що можна насолоджуватися такою звичайною річчю. 

***

Тільки недавно я згадував про те, що боюся чимось насолоджуватися на повну, бо за хвилини щастя завжди отримуєш години розплати. Цього ранку я впевнився в цьому законі на сто відсотків. Ернест завжди прокидається раніше за мене, але сьогодні стає виключенням. Бо коли я сідаю на ліжку, блондин ще спокійнісінько спить на животі. Його волосся в безладі розсипається по подушці, а губи привідкриті. Навіть ідеальний Ернест Стежка пускає слину уві сні. Посміхаюся на цей його невинний вигляд янголятка і вирішую самостійно приготувати сніданок. Так, я ненавиджу готувати. Але це дике бажання порадувати хлопця настільки сильне, що я навіть не намагаюсь його побороти. Обережно встаю з ліжка, щоб не розбудити Ернеста та здригаюся, коли тишу порушує голосний звук повідомлення на його телефоні. Чорт мене змусив перевірити екран. А раптом там щось термінове по роботі. Я не хочу, щоб через мене Ернест знову щось пропустив. Телефон навіть не треба розблоковувати, щоб прочитати одне повідомлення. 

Влад:

Несті, я сумую за тобою…

Давай зустрінемось?

Не думав, що через одне кляте повідомлення мені може стати погано. Відчуття нудоти з’являється так зненацька, від самого низу живота і вверх по горлу. У Ернеста є якийсь Влад, який називає його довбаним Несті, а ще сумує за ним. Цікаво, коли вони бачаться? Коли Несті каже мені, що працює? Чи може коли я тільки залишаю цю квартиру, він чекає п’ять хвилин і з’являється тут, як грьобаний джин з лампи?

Першим на думку спадає прочитати цілу переписку, дізнатись. Але ні, я не буду катувати себе цим ще сильніше. З цього повідомлення і так все ясно. Тому я просто вдягаюся, хватаю рюкзак і швидко виходжу з квартири. Хотів смачний домашній сніданок, а отримав холодну порцію брехні. Добрий ранок, бляха. Я навіть не плачу, але біля переносиці неприємно щипає, наче ось-ось непрохані сльози потечуть по обличчю. Невже я настільки сильно помиляюся в Ернестові? Невже я закоханий в того, кому насправді насрати на мої почуття?! Чому?! 

Я не плачу поки йду до зупинки. Не плачу, чекаючи на трамвай. Навіть не плачу, їдучи до вже звичного Парку пілотів. Навіть, коли зустрічаю Оксану в коридорі — вона тільки повернулася з прогулянки з Джипсі. Навіть тоді я не плачу. 

— Що там твій женіх? — Ксю посміхається.

Але я не відповідаю, а просто швидкими кроками наближаюся до дивану та падаю обличчям вниз. Через подушку ніяк дихати, але це відчуття наче трохи повертає мене на землю, допомагає зосередитися на тому, що довкола, а не на тому, що всередині. 

— Саш? — по голосу чую, що Ксю вже не посміхається. — Що трапилось?

— Він…він зустрічається з кимось ще, — подушка глушить мій голос, — я бачив повідомлення на телефоні.

— Бляха…ти впевнений? Ернест не такий.

— Я бачив повідомлення! — підхоплююся так швидко, що паморочиться в голові. — Там було написано, що він сумує і хоче зустрітись.